Знову — Ромео і Джульєтта. Тільки... літні

«Не можу собі уявити, що буде завтра... Вечірні розмови чоловіка та жінки». Прем’єра відбудеться 6 квітня в приміщенні Гостиного двору на Контрактовій площі, але, ймовірно, буде перенесена на Камерну сцену. А 28 квітня глядачів захоплять шекспірівські пристрасті — «Осінь у Вероні, або Правдива історія Ромео і Джульєтти». Обидві вистави — режисерські роботи Віталія Малахова.

— «Не можу собі уявити, що буде завтра...» — одноактна композиція за трьома п’єсами Теннессі Вільямса, зібраних в одну: «Відчужена нерухомість», «Говори зі мною, немов йде дощ», «Не можу собі уявити, що буде завтра», — сказав Малахов. — Ролі виконують молоді артисти Наталя Морозова й Роман Халаїмов. Художник вистави Сергій Шевцов, а музичне оформлення створив Володимир Борисов, оркестровки написав Iван Небесний, балетмейстер — Анжела Борисова. Наша вистава доволі інтимна. Це історія американської танцювальної пари, людей, які потрапили в автокатастрофу, але залишилися живими... Через травми вони були змушені залишити сцену. Перед глядачем пройде один із вечорів їхньої чергової зустрічі...

У кінці квітня запрошую глядачів іще на одну прем’єру нашого театру — «Осінь у Вероні, або Правдива історія Ромео і Джульєтти». Це римейк, спроба вискочити за мережі шекспірівського сюжету. Оригінальну п’єсу написав Анатолій Крим, розказавши історію немолодих Ромео і Джульєтти... Сьогодні в нашому житті відчувається атмосфера ворожості, очікування, передчуття потрясінь... Головні ролі в нашому спектаклі зіграють Софія Письман (Джульєтта) і Володимир Кузнєцов (Ромео). Сценограф постановки — С. Шевцов, музика — В. Борисова, костюми — Н. Руденко. Мені здається, що не дивлячись на те, що в київських театрах шекспірівська трагедія має шість (оперна та балетна постановки в Національній опері, ТЮГу, Російській драмі, театрах ім. I. Франка та на Лівому березі Дніпра) різних сценічних версій, наша вистава зацікавить глядачів.

— Віталію Юхимовичу, ви вперше звертаєтеся до творчості Теннессі Вільямса?

— Так, раніше я не вивчав його глибоко. Вільямса — це дуже хороша, якісна література, поетичний текст. Це урбаністичний автор, співець міської самотності, некомунікабельності, великого міста, тобто письменник, який підіймає актуальні проблеми. Нині в театрі ми накопичуємо репертуар для камерної сцени, яку плануємо незабаром відкривати.

— Чи відбувається режисерська адаптація класичної літератури для сучасного глядача?

— Адаптація відбувається неусвідомлено — на рівні думок, асоціацій. Я не люблю мобільних телефонів, якщо ставиться Шекспір... Хоча свою специфіку вносить географія постановок: кожна країна народжує свої асоціації. Наприклад, якщо в нас біла сукня — весільна, то у японців — це траурне вбрання. Театр сьогодні більш агресивний, якщо він не розважальний. Хоча в нашій виставі є спів, танці; використана американська музика й навіть один із номерів у записі Брітні Спірс.

— У чому ви бачите «родзинку» вистави?

— Основна інтрига, яка повинна торкати глядача — це нічна задушевна розмова героїв. Пізній час — все затихає, люди майже не бачать облич одне одного. Вони кажуть дуже чесні, правдиві речі й виникає атмосфера неприкритої відвертості…

— Театр на Подолі відрізняється різножанровими постановками. Що ще побачать глядачі в цьому сезоні?

— Я приступлю до постановки Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Сценічну версію готує Ю. Покальчук. Потім покажемо прем’єру Альдо Ніколаї «Метелик, метелик» і в наших планах є ще кілька проектів. Моє основне завдання — повніше відкрити для київської публіки акторів нашого театру.