Чого хочуть жителі Донецька

У самому Донецьку все спокійно: будують нові дорогі магазини і кафе в центрі міста, комунальники висаджують квіти, матусі з дітьми грають на дитячих майданчиках. Усе спокійно, якщо не враховувати той факт, що захопленою залишається Донецька обласна адміністрація, в якій перебувають озброєні сепаратисти. Люди зі зброєю також перебувають у будівлі Донецької міської ради. Але всіх цих людей незначна кількість. І вирішити проблему зі звільненням будівель можна дуже просто і швидко. Нашій новій і старій владі, по суті, не звикати. На свята тут зовсім було мало людей. У світі ж масової комунікації відбувається щось інше: ЗМІ передають про те, що Донбас контролюють сепаратисти. Але тут, у Донецькій області, таке твердження виглядає безглуздо.

«ПРОТЕСТ» І ЙОГО ОБРАЗ

Неділя, 20 квітня. Біля Донецької обласної адміністрації, як і раніше, стоять намети, кілька десятків людей, половина з яких — журналісти. Біля відкритого намету сидить священнослужитель, який повільно читає молитву. Біля нього впритул стоять бабусі, «нависнувши» над ним. Вони також повторюють молитву. Все це знімає телебачення. У кадрі — повне відчуття того, що площа забита людьми. У реальності — площа порожня. Образ бунтівного, невблаганного протесту створено.

Але сам мітинг, якщо дивитися на нього збоку, комічний. Один місцевий фотограф-аматор вдало зауважив: «Це схоже на великий шансон-фестиваль... Уперше бачу, як люди самі хочуть повернутися в Середньовіччя і стати рабами».

Ще один приклад — історія з життя: на околиці міста в промисловому бідному спальному районі на великій бетонній стіні був напис «Донбас, вставай! Донбас — це Росія». Одного прекрасного дня до цієї стіни прийшла сім’я: тато, мама і двоє маленьких дітей. І чотирма пензликами — великим, середнім, маленьким і ще меншим — вони повільно зафарбовували цей напис.

Городяни більшою мірою ігнорують те, що відбувається біля ОДА. Хтось приходить і намагається розмовляти, але ці спроби марні.

«Навіщо вам це потрібно? Мені 85 років, я все життя тут прожила. Я не розумію всього цього. Хочете до Росії — їдьте до Росії, ми хочемо залишитися тут», — вступає в полеміку з протестувальниками літня донеччанка. Вона не визнає ні Януковича, ні нову владу, але впевнена, що після виборів і влада буде легітимною, і все почне втихомирюватися. За її словами, відродиться і Партія регіонів.

Протестувальники тут же назвали жінку провокатором, що підтримує фашизм. Осіб 20 почали її перебивати і перестали слухати. Але жінка продовжувала знаходити аргументи на користь мирного вирішення ситуації.

«Зміни приходять не в такий спосіб. Треба працювати, а не руйнувати. Погляньте, на що вони перетворили наше місто», — констатує вона.

Хтось із тих, що стоять біля ОДА, справді хоче змін і думає, що цей протест допоможе справі, але з цими людьми теж важко розмовляти — їхня картина реального побудована на російській пропагандистській машині, яка працює і вдень і вночі, використовуючи заборонені прийоми. Але знову ж таки це невеликий відсоток.

«Подивись, синку, зараз дядя стрілятиме. Поглянь, який він сильний», — каже уже в Слов’янську жінка середніх років восьмирічній дитині. Вона йде прямо на людину зі зброєю, не розуміючи, що той може вистрелити і в неї. «Я такого не бачив ні в Лівії, ні в Сирії», — говорить шокований іноземний фотограф.

Соціологія свідчить, що проросійські настрої підтримує чверть жителів міста. Але водночас варто розуміти, що істинні їхні вимоги полягають в іншому — не в Росії, не у федералізації, а у відчайдушному бажанні жити краще. По суті, у людей соціально-економічний протест украли, перетворивши його на фарс, замінивши боротьбу за соціальні права на політичні односкладові гасла.

Протестувальники виступають проти капіталізму в особі Порошенка і Коломойського, але при цьому поблажливо ставляться до капіталізму Ахметова — мовляв, «він не висловив своєї чіткої позиції», «що з нього взяти, він же картяр». А ось Таруту вони вважають мало не фашистом, тоді як більшість населення про нього відгукується добре і називає хорошим антикризовим менеджером. Про інших членів «олігархічної сотні» сепаратисти навіть не чули.

Зараз ні у кого з донеччан не викликає сумнівів те, що протест біля ОДА, якщо в нього не вливати кошти і не запрошувати сюди нових гастролерів, «загниє» вже найближчими тижнями. І процес розкладання вже розпочався. Ті, хто живе в адміністрації, ворогують між собою: райони з районами, міста з містами. Підозри, нерозуміння, відсутність підтримки дезорієнтують людей.

Що ж до міської адміністрації, то тут узагалі ситуація абсурдна. Будівлею ходить близько десятка озброєних осіб, які нібито не заважають роботі міськадміністрації. Всі вдають, що нічого не відбувається. Міський голова самоусунувся від вирішення будь-яких проблем, пов’язаних з озброєними людьми і федералістами. Міліція частково на боці сепаратистів. Але проблема міліції виникла не сьогодні. Вона показала себе ще у Врадіївці. Є ще колишні співробітники «Беркуту», які всі на боці сепаратистів. І ось це ще більша проблема.

За словами представника Комітету патріотичних сил Донбасу, серйозна гра наразі відбувається в Луганську, де в головному управлінні СБУ «сидять сепаратисти із захопленою зброєю; у Краматорську, біля телевежі — оскільки ЗМІ зараз одне з найважливіших озброєнь; і в Слов’янську. Гаряче може бути у Харкові, Горлівці, на півдні країни. Та варто розуміти, що це не захоплення областей. Це не більшість. Це невелика частина людей, які гастролюють з однієї області в іншу, створюючи у ЗМІ образ «регіонального повстання».

ТАКИМ ВИГЛЯДАЄ ДОНЕЦЬК У ЗМІ...

Російські диверсанти, політтехнологи і місцеві ідейні сепаратисти — поле діяльності МВС. Люди вже зараз хочуть результату їхньої діяльності, нехай і невеликого. Адже їхня віра в те, що вони не одні, що на їхньому боці їхня правова держава, з кожним днем дедалі більше згасає.

«НАЦІОНАЛЬНА КАРТА»

У Донецькій області проживає понад 130 національностей. Це українці, росіяни, євреї, греки, вірмени, грузини, татари, німці тощо. Всі вони хочуть миру і хочуть залишатися в тій країні, де досі їм удавалося ладнати, розмовляти, жити, продовжувати свій рід.

Наприклад, один із лідерів проукраїнського руху «Донецьк — це Україна!» Олег Саакян — також представник національної меншості. На його руці — синьо-жовта стрічка, на комірі піджака — герб України. Студент-політолог не боїться носити символіку, йому не страшно за свої переконання. Йому було соромно тоді, коли лідер вірменської громади в Горлівці розганяв Євромайдан у Донецьку з допомогою своїх спортсменів.

За весь час незалежної України в Донецькій області не було масових спалахів ненависті до національних груп. Експерти говорять про побутову дискримінацію на рівні слів, але не на рівні дій. Проте минулого тижня з’явилися скандальні антисемітські листівки з печаткою «Донецької народної республіки». На сайті Донецької єврейської громади наведено слова головного рабина Донбасу Пінхаса Вішедськи: «Те, що сталося, звісно, пахне провокацією. Хто за цим стоїть — питання відкрите. Та оскільки це лише провокація, до цього й ставитися слід відповідно. Поставити крапку і закрити тему».

Увечері 18 квітня стався озброєний розбійний напад на родину Павла Ковача, рома, який живе у Слов’янську. За підрахунками Павла Ковача, озброєні люди увірвалися до семи циганських будинків: де розбили автоматом кватирку, де забрали майно. Як повідомляють «Новости Донбасса», напа ди на ромів тривають.

Голова Донецького обласного товариства ромських жінок «Мірікля» Наталія Варакута стверджує: «Роми на Донбасі почуваються добре, але зараз у напруженні. Ми повідомили до Департаменту внутрішньої політики облдержадміністрації, зв’язалися з помічником губернатора, звернулись до Уповноваженого з прав людини, до представників ОБСЄ і ООН, до Європейського центру з прав циган. Усі ці люди піднялися, почали діяти. Циганська рада України також зробила офіційну заяву. Втім, люди налякані, дехто з них переїхав». Один благодійний фонд уже погодився допомогти циганам, які вирішать виїхати зі Слов’янська через ситуацію в регіоні.

Голова товариства «Мірікля» переконана, що наразі не можна робити конкретних висновків щодо того, хто нападав на ромів, цим повинні займатися компетентні органи. «Бандити не мають національності, можливо, це був просто розбійний напад. Нам би не хотілося, щоб хтось загострював міжнаціональні відносини, тому що багато років ми жили спокійно», — наголосила Наталія Варакута.

Ще один випадок — антиєврейські й антиукраїнські заклики на новоствореному Слов’янському телеканалі КПЕ ТБ. «Якщо телебачення починає своє мовлення з антисемітських заяв, що можна говорити про такі ЗМІ і про тих людей, які контролюють ці ЗМІ?» — запитує Ігор Козловський, президент Центру релігієзнавчих досліджень і міжнародних духовних відносин ДОГО «Центр Діскавері». Надто складно констатувати, хто винен у цих діях, але на сьогодні цей невеликий відсоток людей маргіналізованого радикального населення вже скомпрометував себе.

За словами Ігоря Козловського, євреї, роми й українці найбільш незахищені. Історія цих народів — це історія трагедій, і люди, пам’ятаючи про це, не хочуть воювати, а навпаки — виступають за мир. Діалог війни — це діалог ХХ століття, діалог миру і пошуку компромісів — це те, до чого ми прийшли у ХXI столітті. Коли люди беруть зброю, вони автоматично повертають нас у ті часи, які ми насилу пережили.

Ігор Козловський наголошує: обов’язково потрібен діалог, і з владою зокрема. На даний момент цього не видно. Ніхто не знає, скільки ще триватиме це становище, але починати треба вже сьогодні, ґрунтуючись на загальнолюдських цінностях.

Адже ці «федералісти» нікуди не дінуться після того, як підуть російські диверсанти. А вони рано чи пізно підуть. Як ми з ними спілкуватимемося? Знову будувати міфи і бар’єри, називаючи одне одного зрадниками й ізгоями? Нічого немає другорядного і другосортного, особливо на Сході країни. Особливо в області освіти і культури. І у всіх цих сферах треба починати роботу сьогодні, якщо не вчора. Тому що все, що тут відбувається, конструюється нами самими. Спочатку в інформаційному полі, а потім у реальності.

Так, ми різні. Але саме в цьому полягає наша сила. У монолітності цього розмаїття...