Декомунізація: спроба реваншу

З питаннями про законність повернення проспекту Григоренка в Харкові імені радянського маршала Жукова «UA: Харків» звернувся до Українського інституту національної пам’яті. Юрист УІНП Сергій РЯБЕНКО прокоментував петицію і заклик Харківського міського голови підтримати її, повідомляє kh.suspilne.media:

«Це порушення закону. Є вже прецеденти і минулого, і позаминулого року, коли були аналогічні спроби, зроблені в місті Одесі й у Миколаївській області в місті Баштанка. Прокуратура подала відповідні позови до адміністративних судів, і всі ці рішення були скасовані. Стаття 436 ККУ встановлює кримінальну відповідальність за дії, пов’язані з публічним використанням символіки як комуністичного, так і нацистського режимів», — відповів Сергій Рябенко.

«Присвоєння об’єктам топоніміки будь-яких назв — це прерогатива органів місцевого самоврядування. Таке рішення має бути внесено на розгляд міської ради. Це може бути або міський голова, або особа, яка виконує його повноваження. У такому разі ч. 2 ст. 436 ККУ визначає покарання для посадових осіб: від 5 до 10 років позбавлення волі. Тут уже буде персональна відповідальність як тієї особи, яка внесе проект на розгляд місцевої ради, так і депутатів, які за це рішення голосували.

Якщо рішення ухвалять, оскаржити його в суді може не лише прокуратура, а й будь-який мешканець Харкова як зацікавлена особа.

Ми не є правоохоронним органом, у нас немає повноважень скасовувати рішення органів місцевого самоврядування. Ми звертаємось до посадовців з роз’ясненнями й інформуємо правоохоронні органи».

«Топоніми на честь Жукова підпадають під дію обмежень, які запроваджені 2015 року законом «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів України і заборону пропаганди їхньої символіки». Йдеться як про ті топоніми, які існували до моменту ухвалення цього закону, так і можливі будь-які наступні перейменування чи найменування об’єктів топоніміки імені Маршала Жукова.

Якщо петиція зареєстрована на сайті Харківської міської ради і якщо вона там набрала необхідну кількість голосів, єдиний обов’язок в органів місцевого самоврядування міста Харкова — це розглянути цю петицію по суті. У рамках закону єдина можлива відповідь на цю петицію — роз’яснення авторам петиції про те, що присвоєння такого імені об’єктам топоніміки міста Харкова є неможливим внаслідок законодавчих заборон.

Є формальний критерій, відповідно до якого особи, які обіймали керівні посади в органах чи то комуністичної партії, чи то в органах державної влади та управління, — їхніми іменами не можуть бути названі будь-які об’єкти топоніміки. Маршал Жуков після Другої світової війни обіймав посаду міністра оборони СРСР. Це формальний бік справи.

Якщо говорити про роль Жукова у Другій світовій війні, то в радянський період і в теперішній Росії його змальовують як ледь не головного творця перемоги над нацизмом. Якщо розглянути його діяльність, перша бойова операція, яку він проводив, відбулася 1941 року, коли він ще очолював Генеральний штаб Радянської армії. Безпосередньо бойова операція, за яку відповідав Жуков, — «Ржевсько-Сичовська» (1941—1942 рр., «Ржевська м’ясорубка». — Ред.) на території сучасної Російської Федерації. Поки цією операцією командував Жуков, величезна кількість людських ресурсів, солдатів просто була кинута в цю м’ясорубку. Вони там загинули. Є спогади навіть німців, які брали участь у цій операції», — коментує Сергій Рябенко.

«Якщо згадати післявоєнний період Жукова, це в тому числі і його безпосередня відповідальність як міністра оборони за випробування ядерної зброї на Тоцькому полігоні. На цьому полігоні було підірвано атомну бомбу і велику кількість солдатів було кинуто в це ядерне пекло, щоб подивитись, яким чином поводитиметься Червона армія в умовах гіпотетичного ядерного конфлікту. Є і документи, і спогади тих людей, які залишилися живими. Після того з них брали підписку про нерозголошення.

Роль Жукова не така вже й героїчна, як її описували радянська і теперішня російська пропаганда. Навіть якщо оминути цю формальну законодавчу заборону, Жуков аж ніяк не той персонаж, який мав би бути верифікований у сучасній Україні, яка, тим паче, зараз перебуває у стані війни з Російською Федерацією. Ми бачимо, якими методами Росія веде цю війну: можна згадати той же аеропорт (Донецький. — Ред.), коли Росія тими ж самими методами, що й Жуков, своїх солдатів, оцих «ополченців» відправляла на загибель».