Iз дитбудинку — у самостійне життя

П’ять років тому фонд «Розвиток України» запустив програму «Сирітству — ні!» В її рамках акценти в роботі ставлять на максимальному «осімейнені» дітей. Для цього фонд надає підтримку прийомним сім’ям та дитячим будинкам сімейного типу та сприяє їхньому створенню, а завдяки роботі першого національного порталу sirotstvy.net, дітям-сиротам та дітям, які позбавлені батьківської опіки, допомагають знайти родини. Також є співпраця із дитячими інтернатами для запобігання соціального сирітства: робота спрямована на те, щоб повернути дітей в біологічні родини. Одна з останніх ініціатив — відкриття у Києві Центру матері та дитини для жінок з маленькими дітьми, які опинилися в складних життєвих обставинах.

Ще один важливий напрямок цієї програми — робота з реформування інтернатів в Україні. За словами керівника цієї програми Дар’ї Касьянової, найбільш успішно реформування проводять в Дніпропетровській області. Йдеться про пілотний проект «Сім’я для дитини». Проект розпочали 2011 року, він триватиме до кінця цього року. На цей час «Сім’я для дитини» допомогла соціалізувати багатьох вихованців інтернатів. Тобто, досвід роботи педагогів інтернатних закладів Дніпропетровської області може стати прикладом для багатьох їхніх колег.

«СЬОГОДНІ НАШІ ДІТИ ВЧАТЬСЯ У ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ. МИ ПЕРЕСТАЛИ ОДЯГАТИ ДІТЕЙ ОДНАКОВО...»

«Початок реформування був дуже складним. На той момент наш дитячий будинок тільки організувався — у приміщенні колишнього дитячого садочка. Колектив був дуже люблячим, працював злагоджено. З моїм приходом він змінився відсотків на 40 — і склад вихователів, і підходи в роботі з дітьми. Тому що вже тоді ми метушилися між виховними системами і реальним життям: я теж виховую дитину і я бачу, яке росте нині покоління, я бачу вимоги, які є в дітей до життя і навпаки. А тут — величезна система, яка нависає над інтернатними закладами, яка закриває дітей від реального життя», — розповідає Олена ГУРДЖІЙ, директор дитячого будинку «Сім’я» (Дніпропетровська область).

За її словами, найперше, дитячий будинок спробували зробити відкритим. «Тобто, ми домоглися того, що сьогодні наші діти вчаться у загальноосвітній школі. Ми перестали одягати дітей однаково. Я відмовилася від постачальників, які були, і ми почали возити дітей на ринок — підбирали для них одяг. Це було складно, це клопоти. Але ми хотіли, щоб діти вчилися вибирати одяг, вчитися розуміти що їм подобається, що — ні, бо вони цього не вміли. Я «прозріла»! Діти навіть не знали свого розміру — ні ноги, ні об’єму талії....», — пояснює Олена Гурджій. Вона зауважила, що система, в якій нині працюють інтернатні заклади, коли дитина вміє себе обслужити тільки мінімально і не має основних життєвих навичок, обернеться для неї в дорослому житті трагедією.

«Коли до нас нагрянула санстанція, а в мене на кухні діти вчилися готувати у поварів, то мене оштрафували. Тому що за інструкцією дітям не можна ні мити за собою унітази, ні наближатися до миючих засобів, ні до кухонних ножів, — розповідає директор дитбудинку. — І тоді ми почали шукати шляхи, як це можна змінити. Це було нелегко, тому що ми всі — підлеглі. А я ще й є державним опікуном і відповідаю за дітей навіть коли сплю. Мені казали, що я постійно піддаю їх небезпеці. Було нерозуміння з боку контролюючих органів. Але значно страшніше, коли діти виходять з інтернатів, і з ними стається нещастя. У мене був випадок, коли загинуло двоє моїх випускників (один — від хвороби, другий — від суїциду). Чому так виходить? Чому ці діти йдуть із життя, залишаються за бортом після виходу з інтернату? Я відчувала в цьому також і свою вину. Можливо, я десь недопрацювала...»

ХТО ПІДГОТУЄ ДІТЕЙ ДО САМОСТІЙНОГО ЖИТТЯ?

Все має бути направлено на те, щоб із дитячого будинку випускати особистість, вважає пані Гурджій. «Звичайно, це дуже болючий процес, але коли щось відмирає, то потім народжується щось нове. Я переконана: всі ці процеси — правильні. Зараз є велике напруження серед працівників інтернатних закладів — тих, які закриваються, або тих, напівпорожніх, які ще продовжують працювати. Є люди, які щиро віддавали своє серце дітям — робили це так, як їх цього навчили. І коли нині з екранів ми чуємо, що всі інтернати будуть закривати, бо всі погані, — це неправильно. В мене теж пройшла хвиля скорочень — від цього нікуди не дітися. Але ніколи не втратить роботу та людина, яка хоче працювати. Залишаються люди, які готові змінюватися, навчатися, якісно виконувати свою місію. Місію, а не роботу. Тому що той відсоток дітей, які не потраплять в прийомні сім’ї, в дитячі будинки сімейного типу, мають бути адаптованими до життя. Передусім ми маємо думати про них», — підсумовує Олена Гурджій.