Логіка нобелівських парадоксів-2014

Було б невиправданим спрощенням пояснювати парадоксальну для свого часу ідею шведського підприємця, інженера і винахідника озброєнь Альфреда Бернхарда Нобеля про встановлення щорічної премії за наукові досягнення, просто актом пізнього каяття «торговця смертю». Завдяки своєму чималому розміру і широкій популярності Нобелівська премія виявилася своєрідним мостом між наукою і суспільством, змусила суспільство звернути увагу на вчених, привнесла до наукових досліджень елементи змагання і азарту. Люди почали стежити за розробками вчених, «вболівати за своїх», визначилася нова традиція «відносин» науки і суспільства.

Як і будь-яке змагання, присудження Нобелівської премії викликає багато дискусій. Можна сказати, що ці дискусії розпочалися з грудня 1901 року, із вручення перших премій Шведською королівською академією наук і Королівським Каролінським інститутом у Стокгольмі (премію миру присуджує спеціальний комітет, що обирається норвезьким стортингом).

Важливо розуміти логіку, якою керується Нобелівський комітет при обговоренні кандидатів. Проблема полягає в тому, щоб вибрати серед представлених висококваліфікованих кандидатів того, хто не просто зробив важливе відкриття, а й змінив парадигму своєї галузі науки. Це вимагає не лише глибокого і всебічного знання предмета, не лише розуміння далеко неочевидних тенденцій розвитку науки, а й усвідомлення контексту — розуміння суспільного запиту. Тоді присудження найпрестижнішої світової наукової премії стає у тому числі і сигналом суспільству, ознакою розуміння інтересів і проблем, якими живуть сьогодні люди.

Наукова частина Нобелівської премії цього року виявилася дещо незвичайною. Зараз вже можна підбити певні підсумки. По-перше, провалилися усі прогнози, зокрема до числа лауреатів не потрапив жоден зі списку кандидатів Thomson Reuters, який ґрунтується на наукометричних показниках.

По-друге, все ж досить несподіваним виявився нарочито прикладний характер досліджень, відзначених премією цього року. Хоча у своєму заповіті Нобель і вказував, що премію мають присуджувати тому, хто «зробив найбільш важливе відкриття або винахід в галузі фізики... велике відкриття або вдосконалення в галузі хімії ... добився видатних успіхів в галузі фізіології або медицини», тобто не обумовлював виключно фундаментальний характер відкриттів, а ми звикли бачити багато теоретиків у списках лауреатів.

Лауреатами Нобелівської премії в галузі фізіології і медицини за 2014 рік стали нейробіологи британець Джон O’Кіф і норвезькі дослідники Мэй-Брітт і Едвард Мозери. Премією відзначені дослідження механізмів мозку з уявлення простору, зокрема відкриття клітин і нейрональних мереж, які складають систему позиціонування в мозку. Вчені встановили, що певні типи нервових клітин, які знаходяться у гіпокампі, активізуються, коли ми перебуваємо в певних місцях і, будучи з’єднаними в нейронні мережі, дозволяють формувати своєрідну систему координат і будувати карту простору. Ця властивість дозволяє тваринам і людині зрозуміти, де вони знаходяться, впізнавати вже відомі дороги, орієнтуватися на місцевості.

Премію з хімії присуджено німецькому вченому Штефану Хеллю і американським дослідникам Еріку Бетцігу і Вільяму Мернеру, за великим рахунком, зовсім не за дослідження в галузі хімії як такої, як би парадоксально це не виглядало. Швидше йдеться про стик фізики, біології і технології. Премія присуджена за відкриття способу підвищити роздільну здатність оптичного мікроскопа при дослідженні живих структур. Лауреати запропонували методи, що дозволяють обійти дифракційне обмеження оптики за допомогою флуоресцентних властивостей живих білкових молекул. По суті, створено оптичний наноскоп, який, в певному сенсі, не поступається електронному мікроскопу. Електронні мікроскопи не дозволяють вивчати живі зразки, тому новий метод STED — мікроскопії (Stimulated Emission Depletion Microscopy) — такий важливий під час біологічних і біохімічних досліджень.

Нобелівську премію з фізики присуджено цього року японським ученим Ісаму Акасакі, Хіросі Амано, Суджі Накамура за розробку блакитних оптичних діодів, що дозволили впровадити яскраві і енергозберігаючі джерела світла. Ідея полягає в тому, що отримання білого світла, згідно з теорією колірної композиції Максвелла, потребує змішування червоного, зеленого і синього кольорів. Червоні і зелені світлодіоди технологічно зробити простіше, і вони були виготовлені досить давно. Розробка технології синього світлодіода на основі використання нітриду галію стала важливим технологічним проривом, за яким стоять серйозні наукові зусилля. За світлодіодними джерелами — майбутнє. Навіть зараз кожен з нас носить цю технологію в кишені — планшети, смартфони і багато інших персональних пристроїв використовують сьогодні широкосмугові світлодіоди.

За останні десять років це найбільш прикладне відкриття, за яке було присуджено Нобелівську премію з фізики. Наприклад, графени, відкриття яких було відзначено Премією Андрія Гейма 2010 року, поза сумнівом є набагато фундаментальнішою роботою. Порівняти сьогоднішню премію можна хіба що з Премією Вілларда Бойла 2009 року, присудженою за відкриття оптичних напівпровідникових сенсорів (ПЗЗ-матриць).

Отже, мабуть, можна виділити певну тенденцію: ми спостерігаємо виразну технологічність, очевидну міждисциплінарність і підкреслену соціальність досліджень, відзначених цього року премією.

Мабуть, зрозуміло, що міждисциплінарний характер досліджень — це відповідь на яскраво виражене ускладнення суспільних зв’язків. І водночас це відображення розуміння науки як комунікативного інструменту якісно нового типу. Це те, що нам ще належить усвідомити.

Соціальність, окрім підкреслення традиційної тези, що наука спрямована на зростання громадського блага, є сигналом підвищення соціальної ролі науки, заявкою на зростання її соціальної функції. У сучасному світі це відповідь на запит на лідерство розумних.

«Технологічність» лауреатів цього року, на мій погляд, це реакція наукового співтовариства на поточну кризу. У моменти кризи людина може захиститися демонстративним ігноруванням жахливих проявів, «зануренням в абстрактні питання», зробити вигляд, що «усе це» її не стосується. А може навпаки зайнятися корисною справою, яка, з її точки зору, може «принести користь». І хоча вчені, разом з Густавом Робертом Кирхгофом, впевнені, що «немає нічого більш практичного, ніж хороша теорія», у випадку науки безпосередньо «корисною справою» ми маємо вважати саме прикладні дослідження. Тому технологічність є позитивною відповіддю наукового співтовариства саме на світову кризу, у тому числі й кризу системи міжнародної безпеки.

Виявлені цього року тенденції Нобелівського комітету свідчать про те, що наукове співтовариство розуміє, що світ перебуває в складній трансформації і небезпечній кризі, і готове адекватно відповісти на існуючі виклики разом із суспільством. Це вселяє оптимізм. Тому що перемогти хаос можна тільки розумом.