Шлях від поля бою до закордонного госпіталю

У результати воєнних дій в Україні з’явилися тисячі поранених солдатів. Багато з них — у важкому стані. Вітчизняні лікарні ледь можуть впоратися з такою кількістю — інколи не вистачає рук, але найчастіше найсучасніших обладнання та медикаментів. На допомогу приходять волонтери. Вони не лише знаходять ліки, а й організовують лікування за кордоном для найважчих хворих. Гроші на це жертвують мільйони небайдужих українців із усього світу.

ЗНАЙТИ ВОЛОНТЕРА

Один із шести військових, кого вже взяли на лікування за кордон із Київського військового шпиталю, — 21-річний Толік Устимюк, десантник 80-ї львівської бригади. Його було поранено під Слов’янськом в один із днів перемир’я наприкінці червня. Хлопець згадує, як почув сильний вибух, за ним — ще один. Осколок від снаряда потрапив Анатолію в ногу. «Як це сталося, я навіть не відчув, зрозумів, що щось трапилося, коли зробив крок і впав. Тоді хлопці мене підхопили та винесли», — згадує він. Доправили Устимюка спочатку в Ізюм, потім — у Харків, а згодом — до Києва.

Київський лікар Андрій Бондаревський говорить, що в Устимюка було складне поранення — зачеплені артерія, вена та нерви. На щастя, лікарі на Харківщині були хорошими професіоналами — відновили артерію, встановивши протез. Але, зважаючи на те, що військові травми дуже «брудні», існувала небезпека його відторгнення, а отже, й ампутації лівої кінцівки. На цьому етапі в Київському військовому шпиталі Анатолія Устимюка знайшла не лише мама Наталія, а й волонтери.

«Для того, щоб почати збирати гроші на лікування за кордоном, ми мали чітко розуміти, що в Україні йому не можуть допомогти. Ми поговорили з лікарями. Дізналися об’єктивно про його стан, оцінили разом із медиками та батьками про допомогу, яку можуть надати в Україні, й ухвалили спільне рішення про необхідність пошуку закордонних клінік для лікування», — говорить волонтерка Наталя Попова.

Вона — учасниця «Волонтерської сотні». Тієї, що чи не останньою організувалася на Майдані, — вже під час кривавих подій 18—20 лютого. Тоді люди доброї волі зайшли до лікарень, щоб допомагати пораненим, і там так і залишилися. Лише звичайні міські лікарні більшість із них змінили на військові шпиталі.

ПОШУК КЛІНІКИ

Волонтери дуже швидко переклали медичні документи російською, англійською, німецькою та французькою мовами. «Лікарі нам зробили виписку з усіма ризиками за умов лікування хлопця в Україні, — говорить Наталя Попова. — Ми відкрили спеціальну сторінку в Інтернеті, на якій будь-який лікар з будь-якої клініки світу мав змогу подивитися всю історію хвороби, а потім зв’язатися з українськими медиками, щоб з’ясувати додаткові запитання. Наші лікарі мені завжди допомагали: у перервах між операціями робили виписки, перекладали за потреби російською мовою, а працівники канцелярії сиділи в кабінетах до ночі, щоб поставити необхідні печатки». Отже, волонтери подали документи одразу у вісім клінік. Підтвердили три клініки Ізраїлю, французький та польській медичні центри.

«І ось лише коли ми отримали перший рахунок із ізраїльської клініки на суму 117 тисяч доларів, лише тоді ми дозволили собі почати збирати гроші на рахунок мами. Ми залучили всіх друзів волонтерів, журналістів. По копійчині з усього світу збирали кошти. За тиждень вже мали 1 мільйон 200 тисяч гривень».

Мама хотіла везти сина до Ізраїлю, тому що сума за лікування включала не тільки операцію — хлопцеві після загоєння та протезування необхідна допомога нейрохірургів (через ушкодження нервів Анатолій геть не відчуває ліву ногу), а й понад п’ятдесят днів реабілітації. Проте через війну в цій країні довелося переглянути рішення і поїхати до Франції.

За три дні волонтери зробили Анатолію Устимюку та його мамі закордонні паспорти. Авіакомпанія запропонувала вагому знижку на квитки до Парижа та з власної ініціативи облаштувала зручне місце для хлопця на борту. Банк, у якому було відкрито мамин картковий рахунок, переказав гроші на рахунок клініки без відсотків.

РОДИНА ЗА КОРДОНОМ

«Паралельно до допомоги Устимюку підключилися французькі волонтери, ті, що були з нами ще з Майдану. Вони мали б допомогти родині з перекладом, житлом, зустріти в аеропорту. Знову відгукнулася Всесвітня асоціація підтримки України та її осередок в Парижі. Вони взяли на себе всі додаткові витрати. Також лікування Толіка було б неможливим без Ольги Чуйко, яка працює в Благодійному фонді Андрея Шептицького і яка вела переговори з французькою стороною», — говорить волонтерка.

Нині Толік на лікуванні у Франції. Взявся за нього американский шпиталь у Парижі. «Французькі лікарі були вражені, наскільки професійно судинні хірурги зробили свою роботу в Україні, — продовжує Попова. — Вони нічого не перероблятимуть. Наступну операцію нейрохірурги призначили на початок вересня. Але весь цей час Устимюки перебуватимуть у Парижі — наберуться сил і відійдуть від того, що сталося в Україні». І щоб зекономити гроші, зібрані людьми, ті ж волонтери майже місяць опікуватимуться  Толіком і його мамою абсолютно безкоштовно — підшукали їм житло, забезпечують харчуванням, возять на прогулянки та оплачують додаткові медичні дослідження.

«Усе це — наші зв’язки з трагічних часів на Майдані. З того часу нам як волонтерам довіряють і допомагають у всьому світі», — підсумовує Наталя Попова.

Цього тижня на лікування за кордон мають полетіти ще двоє тяжкопоранених десантників із 79-ї бригади. Саме ті, хто, не чекаючи одужання, побрався зі своїми нареченими. В Ізраїлі вже чекають на Олександра Пономарьова та Руслана Яроша. Першому куля пробила ребра, зачепила легені, спинний мозок. Другому — роздробила два хребці та праву лопатку, пробила легені.

Поїздки до Ізраїлю для волонтерів, зазвичай, складніші. Бо саме вони шукають потрібну клініку, в якій допомагають людям зі складними кульовими пораненнями, збирають величезні кошти і замовляють спеціальний літак, узгоджують надання повітряного коридору, домовляються про полегшений перетин кордону, готують всі необхідні медичні документи на транспортування, шукають спеціальну машину для доправлення пораненого зі шпиталю до аеропорту... Але коли всю цю роботу виконано, київські волонтери впевнені, що там, в Ізраїлі, хворі перебуватимуть не лише в надійних лікарських руках, а під опікою волонтерів, що турбуються про українців понад півроку. Три тисячі таких свого часу вже згуртувалися для допомоги нашим пораненим майданівцям.

Тетяна КАТРИЧЕНКО

«Хрещені батьки» поранених у полі

Про те, як працюють вінницькі медики у зоні АТО, та про першу в історії незалежної України операцію у польових умовах

На допомогу колегам, які нині виконують свій професійний обов’язок на сході країни, з Вінниччини нещодавно знову вирушили медики різних спеціальностей: хірурги, нейрохірурги, невропатологи, офтальмологи, стоматологи, пульмонологи, лікарі функціональної діагностики, спеціалісти з УЗД, лікарі-ендокринологи. Нині, за словами начальника військово-медичного клінічного центру Центрального регіону, полковника медичної служби Олександра Петрука, поруч з військовими на полі бою — й лікарі. 80% з тих медичних працівників, хто працює у зоні АТО, — це вінничани. І саме в лікувальних закладах Вінниччини, разом із Харківщиною та Києвом, лікується найбільше поранених під час боїв із терористами на Донбасі.

«Наші фахівці вже продемонстрували, що можуть надавати якісну медичну допомогу під відкритим небом, а оперативні втручання ефективно проводити у мобільному госпіталі. У червні, наприклад, високо досвідчений хірург Андрій Верба провів першу в історії незалежної України операцію у польових умовах. Український снайпер та розвідник отримав важке поранення в живіт. Він пройшов два кілометри з автоматною кулею в тілі. Хірург вирішив провести операцію бійця у польових умовах, бо іншого виходу врятувати життя не було. Тепер Вербу називають хрещеним батьком поранених. Загалом у зоні бойових дій медики Вінницького військово-медичного центру виконали понад 100 хірургічних операцій, з них 34 — складні, врятували тисячі життів. Втрат серед вінницьких медиків, на щастя, немає, але є поранені».

На озброєнні у вінницьких фахівців є дезінфекційно-душовий автомобіль та польова медична лабораторія. Весь молодший сестринський медперсонал — це жінки-військовослужбовці за контрактом. Всі вони розуміють, що у важкі для країни часи потрібні там, на полі бою. І саме від їхніх правильних та професійних дій залежить здоров’я військових.

«У зоні АТО працюють чотири лікарсько-сестринські бригади. Фактично третина особового складу Вінницького медцентру (лікарі, медсестри, водії) надає допомогу пораненим на сході України. Крім атестованих медиків-вінничан, на сході працюють і цивільні медики центру. Медики-жінки, які виховують дітей до 16 років, мають право відмовитися від роботи там. І ми їх про це обов’язково попереджаємо. Але жодна ще не використала це законне право, — переконує Сергій Петрук. — Окрім цього, військовослужбовці, які лікувалися у шпиталі, відмовляються від відпусток після поранення та повертаються у військову частину. А лікарі навіть у відгули не йдуть — час такий».

Олеся ШУТКЕВИЧ, Вінниця