Сучасна лікарня... силами волонтерів

Медичний штаб на Євромайдані офіційно діє з 1 грудня. За цей час він став справжнім взірцем того, як можна організувати роботу медиків у складних умовах. Та ще й так, щоб все працювало, як чітко налагоджений механізм: коли не бракує ні фахівців, ні медикаментів, ні навіть обладнання. Робота медичного штабу згуртувала небайдужих українців, які щодня приносять сюди необхідні ліки, за кілька днів збирають десятки тисяч гривень на лікування потерпілих, і — головне — довіряють і поважають лікарів. Координатор медичної служби Штабу національного спротиву Олег Мусій розповідає, що тут між пацієнтами та лікарями зовсім інші стосунки, ніж у звичайній лікарні.

ЩОДОБИ НА МАЙДАНІ ЧЕРГУЮТЬ 150 ЛІКАРІВ

— Скільки медиків зараз працює на Майдані і як розподілено між ними обов’язки?

— Зараз працює вісім стаціонарних медичних пунктів та близько десяти мобільних медичних бригад. Щодня тут чергують понад 150 медпрацівників, які працюють у змінах по 12 годин. Найбільший медпункт у Будинку профспілок, де працюють вузькі спеціалісти, наприклад, нейрохірург, лор, офтальмолог, травматолог. У інших медпунктах зазвичай працюють хірурги та загальні терапевти. Ми надаємо першу лікарську допомогу та первинну хірургічну допомогу у п’яти медпунктах, де є хірурги. Близько 40% — це медики з Києва, ще близько 40% — із Західної України, зі Львова зокрема. Решта — це лікарі з усіх регіонів України: Криму, Луганська, Маріуполя, Сум, Чернівців, Одеси... Усі працюють виключно на волонтерських засадах. Ті, що з регіонів, приїздять у вільний від роботи час, перебувають у відпустці або ж беруть її за власним рахунком, і працюють тут від трьох до семи днів. Кияни, як правило, приходять після роботи на вечірні зміни.

— Чи всіх охочих ви берете на волонтерську роботу?

— Ми обов’язкового перевіряємо наявність медичної освіти, тобто диплома та сертифіката спеціаліста. Це стосується як лікаря, так і медсестри. Волонтери немедичної освіти проходять курси в Українській службі порятунку щодо надання першої медичної допомоги, тобто долікарської, отримують там відповідні документи і працюють у мобільних бригадах або при медпунктах як реєстратори.

«МАЄМО ЗНАЧНУ КІЛЬКІСТЬ ПОСТРАЖДАЛИХ ЛІКАРІВ-ВОЛОНТЕРІВ...»

— Із якими травмами найчастіше звертаються люди зараз і якою була ситуація в період сутичок на Грушевського?

— Коли на Грушевського припинилися сутички, ситуація повернулася до того стану, що був у період до 19 січня. Зараз до медпунктів і волонтерів звертаються за добу близько тисячі-півтори осіб. Із них понад 60% мають застудні захворювання. Із 19 по 23 січня більша частина пацієнтів були поранені та постраждалі від гумових і пластикових куль, гранат і гумових кийків, які застосовував «Беркут». Багато було потерпілих від отруєння газом. За цей же проміжок часу до нашої служби звернулося близько тисячі постраждалих.

— За якими правилами лікар має працювати в гарячих точках? Що говорить із цього приводу наше та міжнародне законодавство — чи захищений медик юридично від умисних травм?

— Робота медика в таких умовах регулюється Женевською конвенцією, яку Україна підписала ще 1954 року. Йдеться про недоторканність медичних працівників. Вони виконують службові обов’язки, тому кожна із воюючих чи конфліктуючих сторін бере на себе зобов’язання не завдавати шкоди медичним працівникам і не перешкоджати їхній роботі. Видно, українські правоохоронці, зокрема їхні начальники, не дуже освічені, не знають про існування міжнародних угод. Тому маємо значну кількість постраждалих лікарів-волонтерів. Таких, які мають серйозні травми та ушкодження, близько семи, а загалом із ушкодженнями маємо близько 30 осіб.

«Організація медичної служби на Майдані показала, що в українських реаліях може існувати зовсім інша система охорони здоров’я, причому безплатна. Можливо, це прототип майбутньої системи охорони здоров’я щодо стосунків між лікарями, медиками та пацієнтами, а також забезпеченості медичної служби»

Є два факти, які взагалі не вкладаються в ніякі рамки. Це — випадок, коли був розгромлений медичний пункт на Грушевського, 4, куди «беркутів ці» кинули сім гранат. На щастя, завдяки нашим волонтерам, які стримували «Беркут», вдалося винести через чорний хід поранених та хворих і вивести медичних працівників. Постраждали саме ці охоронці, один із них, Олександр Скорик, перебував у СІЗО, доки суд не змінив йому міру запобіжного заходу на домашній арешт. Він був якраз волонтером у медичному пункті, ніякої участі в бойових діях не брав. А затримали його начебто за організацію масових заворушень. Інший випадок стосується затримання нашого волонтера Олексія Тутова, це було 22 січня. Він був у повній медичній екіпіровці: в касці та футболці з червоним хрестом, у руках тримав медичну валізу (на час розмови Олексій Тутов ще перебував у СІЗО, а 6 лютого Апеляційний суд Києва змінив запобіжний захід на частковий домашній арешт — з 19.00 до 07.00. — Ред.).

«ЛІКАРЮ В МЕДИЧНІЙ ЕКІПІРОВЦІ СТРІЛЯЛИ ПРЯМО В ОБЛИЧЧЯ»

— Хто має нести відповідальність за те, що лікарі теж стали жертвами сутичок? Чи звертатимуться медики до судів — наших чи міжнародних — для захисту своїх прав?

— Ніхто до судів не звертався і, певне, робити цього не буде, знаючи, наскільки наші суди «гуманні та справедливі». Багато хто з медичних працівників переживають і бояться репресій за своїм основним місцем роботи, щоб їх не звільнили. Тому вони не дуже афішують, що допомагають Майдану. Із найтяжчого ушкодження медиків, про яке мені відомо, — це перелом кісток носа в лікаря Євгена Козика. Йому в перенісся потрапила гумова куля, є величезна гематома під оком. Стріляли лікарю в медичній екіпіровці прямо в обличчя, ще трішечки — й потрапили б в око. На запитання, чи буде він звертатися до правоохоронних органів, відповів, що не бачить у цьому сенсу...

«ЧЕСНІ ЛІКАРІ СВОЇХ ПАЦІЄНТІВ МІЛІЦІЇ НЕ ЗДАЮТЬ»

— Чи має міліція право забирати потерпілих із медичних закладів, як це ми бачимо нині?

— Звісно, правоохоронці не мають права цього робити. У той же час чесні лікарі не здають таких пацієнтів, вони заперечують правоохоронцям, доводять, що потерпілі потребують допомоги, але останні на власний розсуд вирішують, кого слід забрати. Гадаю, існує свого роду система, яка зав’язана на головних лікарях і, можливо, завідуючих, які цьому сприяють і не перешкоджають. Крім того, існує наказ МОЗ, погоджений із МВС, про інформування медичними працівникам працівників правоохоронних органів про певні ушкодження, наприклад, ножові чи кульові поранення. Якщо потерпілі з такими травмами прибувають до медичних працівників, правоохоронці повинні знати про такі випадки. Це застарілий наказ 1993 року, який слід скасувати.

«МАЙДАН ПОКАЗАВ, ЩО В УКРАЇНСЬКИХ РЕАЛІЯХ МОЖЕ ІСНУВАТИ ЗОВСІМ ІНША СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я, ПРИЧОМУ БЕЗПЛАТНА»

— Що буде з народним госпіталем після завершення Майдану, адже зараз тут функціонує, по суті, сучасна лікарня? Які практики треба закріплювати зараз, щоб не втратити здобутого досвіду?

— Народний госпіталь створено не державою, а медиками-добровольцями. На мою думку, такого обладнання, яке тут є, потребують багато наших лікарень, за межами Києва зокрема. Це ж саме стосується і медикаментів. Якщо буде закритий Майдан, ми віддамо це благодійним організаціям і лікарням. Бо зараз у наших медзакладах треба все купувати самому, а на Майдані вся медична допомога надається безкоштовно.

Організація медичної служби на Майдані показала, що в українських реаліях може існувати зовсім інша система охорони здоров’я, причому безоплатна. Можливо, це прототип майбутньої системи охорони здоров’я щодо ставлення між лікарями, медиками та пацієнтами, щодо забезпеченості медичної служби. Це — той взірець, який можна було б реалізувати на державному рівні. Але всі розуміють, що фінансування охорони здоров’я — це ахіллесова п’ята держави, і треба будувати нову систему.