«Учитель – це професія майбутнього»

У пишних сукнях і костюмах, учителі, які увійшли до топ-5 конкурсу, на церемонії нагородження нагадували кінозірок. Червона доріжка, лімузин, концерт та інші урочистості — щоб відзначити найкращого, організатори з громадської спілки «Освіторія» влаштували великий світський раут. Так вони хотіли показати, що вчителі — важливі. А спілкуючись з тими, хто увійшов до топ-5, захотілося знову до школи, щоб повчитись у таких педагогів.

Міжнародну премію Global Teacher Prize називають «Нобелем для вчителів». Її 2014 року заснував арабський мільярдер Санні Варкі. У березні цього року громадська спілка «Освіторія» отримала від міжнародних організаторів право проводити національну премію Global Teacher Prize Ukraine.  Мета премії — відзначити найбільш інноваційних учителів, які впливають на розвиток професії і свою спільноту. Переможець отримує 100 тисяч гривень, рік безплатного підвищення кваліфікації і поїздку на Global Education and Skills Forum 2018 у Дубай.

Володарем першої Global Teacher Prize Ukraine став Паул Пшенічка, вчитель фізики й астрономії чернівецького ліцею №1. Одночасно він став найкращим вчителем за результатами народного голосування. Більше про нього читайте в інтерв’ю на шпальтах «Дня», а зараз ми розповідаємо про професійні секрети інших педагогів із топ-5.

МОТИВАЦІЯ

Інколи можна почути, що до педагогічних вишів нерідко вступають, бо немає альтернативи. А от Вікторія Биркович, яка викладає в початкових класах Ужгородського економічного ліцею, мріяла про професію вчителя з дитинства. «Зовсім маленькою я гралась у вчителя, до цієї професії йшла цілеспрямовано, — розповідає Вікторія. — Мене надихають мої учні, діти, які потребують моєї підтримки. Бачиш, як вони розвиваються, досягають мети, завдяки тому, що ти їм допомагаєш. Це неймовірно!»

Владислав Качур викладає англійську та німецьку в вінницькій гімназії №6. Крім цих мов і, звісно, української, він знає польську, російську та іспанську. Ще хоче вивчити китайську. А викладати в дітей почав спонтанно. «Я пішов в університет банально вивчити англійську і німецьку. Але коли потрапив на практику до школи, відчув, що це моє покликання, — згадує Владислав. — Коли я пішов у школу як вчитель, зрозумів, чого не вистачає там у вивченні іноземних мов. Тільки почав працювати в школі, а це був 2008 рік, завів блокнот, де писав, що хотів змінити. Періодично його заповнюю. Деякі ідеї звідти мені вже вдалося втілити».

МЕТОДИКИ

В Україні англійську, як правило, вчать з початкових класів. Але, парадокс, доволі мало людей можуть нею спілкуватися. Владислав Качур розглядає свій предмет не як самоціль — англійська стає засобом розвинути певні якості та опанувати нові сфери. На уроках Владислав намагається, щоб процес навчання був непомітним для школяра. Вчитель наводить приклад з молодшої школи: «Для таких учнів я розробляю ігрові програми, остання з них Fixies Playland. Беремо улюблений мультик дітей про фіксиків. Я в ролі професора Чудакова розпочинаю  урок, у мене спеціальний апарат, який узяв у фізиків, це машина знань. Крутимо її, і раптом вона ламається. Кажу дітям, що треба зарядити батарею, полагодити її. Ось у мене інструкція, і я пропоную виконати завдання звідти, щоб машина запрацювала. Ми виконуємо різні типи завдань — по суті, це вправи, але дітям цікаво. Наприкінці, коли лампочки загоряються і машина працює, вони радіють».

Між іншим, такі ігри Владислав Качур створює у простій програмі PowerPoint, тобто надвеликих додаткових знань ці речі не потребують.

Наталі Гладких доводиться бути фахівцем з усіх ключових предметів шкільної програми. Вона є тифлопедагогом, працює зі слабкозорими дітьми у київській спеціальній загальноосвітній школі «Надія». «Наша школа займається виключно індивідуальними формами навчання, — говорить Наталя. — Діти мають складні порушення. Наприклад, окрім тотальної незрячості, в дитини можуть бути порушення опорно-рухового апарату, інтелекту, мовлення. Такі діти не можуть самостійно дістатися до школи, а батьки не в змозі їх туди транспортувати. Тому навчаються вдома. Наразі у мене двоє учнів, Маринка і Дмитро, які повністю завантажені. Я читаю в них абсолютно всі предмети, оскільки в Україні немає такого, щоб тотально незрячій дитині географ читав географію тощо. Також для цього немає матеріалів і технічних засобів навчання».

Тож Наталя бере ініціативу у свої руки і виготовляє матеріали самостійно. Використовує пластилін, картон або замовляє друк на 3D-принтері. «Я сама багато вчуся, — зізнається вчителька. — Багато їжджу до Польщі, спілкуюся з тамтешніми колегами. В Польщі просунута тифлографіка, і звідти я приводжу чимало матеріалів. Потім разом з батьками починаємо виготовляти матеріали для навчання — для кожного уроку нам треба щось підготувати».

ЛЮДСЬКИЙ ФАКТОР

Тетяну Веркалець, учительку історії з Полтавського навчально-виховного комплексу №16, організатори Global Teacher Prize Ukraine жартома назвали історіонавтом. Річ у тім, що в дитинстві Тетяна мріяла стати космонавтом. Але про свій вибір професії абсолютно не шкодує. «Бути педагогом — це креативно! Ми і ІТ-шники, і танцюристи, і співаки, і PR-менеджери. Ви навіть не повірите, що ми можемо!» — запевняє вчителька.

На думку Тетяни, історія є найсучаснішим предметом. «Задача історії — не навчити дітей якимсь датам з минулого, — пояснює викладачка. — Насамперед важливо, щоб учні винесли уроки з того, що почують. Відома фраза Отто фон Бісмарка, що війну виграють не генерали, а шкільні вчителі і парафіяльні священики. Я додала б, що саме вчителі історії. Бо саме вони на тому, що відбулося в минулому, вчать дітей життю. Тому, як вчиняти не варто, що може бути, якщо у суспільстві відбуватиметься те чи те».

Разом зі школярами Тетяна проводить дослідження за сучасними методиками. Наприклад, використовується модний метод усної історії, коли учень аналізує бачення історичних подій з наукової точки зору й в аспекті того, як це переживала безпосередньо його родина.

«Головне на уроках історії — навчити сформувати власну думку — вважає Тетяна Веркалець. — Проаналізуй усе, що побачив і почув, і роби свої висновки. Будь активним. Це меседж, який втілюють вчителі історії. Треба формувати у дітей почуття того, що і вони є творцями цієї історії».

НАТХНЕННЯ

«У світлі того, що відбувається — реформа школи, підписання нового Закону «Про освіту» — точиться багато дискусій про те, що вчителів треба розвивати, перенавчати. Але ми впевнені, що вчителів треба надихати, — акцентує Зоя Литвин, засновниця громадської спілки «Освіторія». — У нас є багато «білих ворон», які втілюють інноваційні практики, не чекаючи вказівок згори. Разом ми будемо надихати решту вчительської спільноти і досягати високих результатів».

Lifelong learning, тобто навчання протягом життя, — навичка, необхідна сучасній людині. На важливості цього принципу наголошує і переможець Global Teacher Prize Ukraine Паул Пшенічка, який сам під час участі у конкурсі відкрив багато нового. 

«Таким словам, як «ліцей» і «академія» понад 2500 років. Приблизно стільки часу, а може, й більше, існує школа і професія вчителя, — нагадав Паул Пшенічка, коли йому вручали нагороду. — Вчитель — це професія майбутнього. Ви побачите, і це вже відбувається, що люди, які очолюють великі компанії і заробили багато грошей, кидатимуть свою роботу і йтимуть працювати до школи. Багато професій через 10 — 15 років зникнуть, і натомість з’явиться чимало нових. Але впевнений,  що і школа, і вчителі залишаться та матимуть усе більше успіху. Якщо знання не роблять нас багатими, то вони абсолютно точно роблять нас щасливими».