«Зелене світло» для неформалів

11 тисяч уроків — приблизно стільки, за словами експертів, дитина відбуває в середній школі протягом навчання. Що вона знає, вміє, може, чого хоче? На ці запитання мають відповідати не тільки випускники, а й діти в молодших класах — так їх повинні виховувати і навчати. Основне — не засвоєння кількості знань, а картина світу, яка складається в дитини. На жаль, наша середня освіта, і це визнають чиновники Міносвіти, не може забезпечити «гармонійного розвитку дитини», як це вказується в офіційних документах. Хоча б тому, що гармонійний розвиток — це індивідуальний розвиток дитини з урахуванням її особливостей. Наша освіта (середня і вища) дає 80% «браку», вважають фахівці, тому що випускник, по-перше, не мотивований (не знає, чого хоче, не бачить себе в майбутньому), по-друге, здобуті знання і навички не відповідають його потребам. Зрештою, й держава не формулює бодай якогось запиту.

Для обміну досвідом нещодавно у Києві зібралися освітяни та експерти з неформальної освіти України, Грузії, Росії та Польщі на І Міжнародному фестивалі неформальної освіти Insight, що відбувся в Київському палаці дітей та юнацтва.

— Поряд із методиками традиційних загальноосвітніх шкіл в Україні набирають популярності принципи неформальної освіти, які орієнтуються на виявлення та розвиток здібностей дитини та живлення її природного інтересу до пізнання. Фестиваль створений саме для того, щоб такі прогресивні освітяни мали можливість обмінюватися досвідом, спілкуватися з колегами з різних країн та знайшли, нарешті, свою основну аудиторію — батьків, які цікавляться різними моделями, формами та методами освіти для своїх дітей», — відзначила співзасновниця фестивалю Insight Наталя ЛІМОНОВА.

На думку фахівців, саме свідомі батьки можуть стати рушійною силою в реформуванні освітньої системи.

— Створюючи запит на якісне та сучасне навчання, батьки будуть формувати критичну масу в суспільстві й сприяти подальшому розвитку новітніх освітніх форматів, їх популяризації та широкому розповсюдженню. Як і в інших сферах, ми покладаємося на 2,5% інноваторів, які будуть сміливо випробовувати нове і першими відчують ефект, — вважає співзасновниця фестивалю Лідія БІЛАС.

За словами директора Центру тестових технологій та моніторингу якості освіти Віктора Громового, наприкінці 2014 року портал «Освітня політика» провів опитування «Топ-10 подій в освіті» й однією з важливих тенденцій відзначив появу незалежного батьківського руху, зацікавленого в реформах освіти. Це є гарним знаком для початку реальних змін.

— Важливо почати практикувати цей індивідуальний підхід, заснований на компетенції: розвивати таланти кожної дитини і формувати так звані навички ХХІ століття — вміння вирішувати проблеми, працювати в команді, — навички проектної роботи. Важливо працювати разом — державним органам, освітянам, батькам, громадським ініціативам, — відзначила Тетяна НАНАЄВА, директор із корпоративних справ Intel в Україні та СНД.

Єдиного правильного шляху до реформування освітніх стандартів бути не може, оскільки освіта має змінюватися відповідно до запитів кількох суб’єктів — держави, батьків та самих дітей. Зараз громадськість працює над документом, який стане основною для реформування шкільної освіти в Україні.

—  Освіта сьогодні переживає кризу не тільки в Україні, реформування цієї сфери відбувається у багатьох країнах. Найголовніший виклик — це втрата молоддю інтересу до навчання. Потрібно розвивати новий підхід — освіта впродовж життя, бо в сучасному світі разове навчання — «раз на все життя» — вже не працює. Тому в новому рамковому законі «Про освіту», над яким ми зараз працюємо, буде закладено можливість постійного здобуття знань як паралельної стежки до класно-урочної системи. Безумовно, ці освітні реформи ми хочемо втілювати разом із громадянським суспільством. Завдання держави — не заважати креативним людям, які шукають інші форми навчання, а розробити правильні та чесні правила, стимулювати тих, хто хоче працювати... Це в нас завжди робилося.  Питання — у масштабності змін, у тому, щоби ефективно і правильно позиціонувати на широкий загал, тому що в Україні не менше цікавих оригінальних навчальних закладів, ніж у будь-якій іншій країні. Інша справа — чи становлять вони критичну масу в загальній кількості й чи добре про них громада знає, — говорить заступник міністра освіти та науки України Павло ПОЛЯНСЬКИЙ.