Тактика поведінки з монополістом

«Одним із ключових пріоритетів забезпечення енергетичної безпеки України є зниження рівня монопольної залежності від поставок енергоресурсів», — йдеться у щорічному зверненні Президента до парламенту, з текстом якого можна ознайомитись на сайті гаранта.

Янукович пише, що попри те, що такий пріоритет було визначено ще на початку незалежності України в Указах Президента, постановах Кабінету Міністрів, рішеннях Ради національної безпеки та оборони тощо, фактично розвивалася протилежна тенденція — «посилення зовнішньої залежності України від постачання паливно-енергетичних ресурсів з монопольного джерела» (йдеться, вочевидь, про «Газпром». — А.Д.). Більше того, Президент зауважує, що Харківські угоди «закріпили залежність України від монополізованих поставок надмірних обсягів природного газу з Російської Федерації за завищеними цінами на 10 років».

Схоже, два роки «газової війни» з Росією переконали владу в безперспективності орієнтації в енергетичній політиці на РФ. Україна навіть домоглася згоди членів Митного союзу (а головне — РФ) на надання їй статусу спостерігача в майбутньому Росії, Білорусії і Казахстану. І все чи не з єдиною метою — отримати дешевий газ. Однак перспектива отримання дешевого палива зі Сходу все ще вкрай туманна, а от вимог від ТС занадто багато.

Вочевидь саме тому, увага, «енергетична» частина доповіді (Розділ 1.4. «Енергозабезпечення та енергоефективність»: 78-89 сторінки) гаранта свідчить про те, що шукати необхідні енергоресурси Київ буде на Заході. «Найбільш реальним способом диверсифікації поставок природного газу в Україну в найближчій перспективі залишається поставки з ЄС», — вказано в посланні.

Головних тез у Януковича дві — подолати енергозалежність від РФ, а також знайти альтернативні джерела. Зокрема, Президент запропонував «повернутися до розгляду проекту газопроводу «Білий потік«». Як відомо, уперше цей проект 2005 року запропонувала Юлія Тимошенко. Він є побудовою альтернативного маршруту постачання в Україну природного газу з Азербайджану, а в разі успішної реалізації проекту будівництва Транскаспійського газопроводу — також з Туркменістану і Казахстану. Янукович вважає, що газ з Азербайджану і Туркменістану згодом може стати джерелом диверсифікації поставок. Ідея полягає в будівництві газопроводу з Туркменістану через Азербайджан в грузинський порт Супса, і потім дном Чорного моря через Крим у напрямку країн ЄС. Передбачається, що інтерес в його реалізації має Євросоюз, а також Азербайджан, який всіма силами прагне до налагодження прямих поставок газу до Європи, в обхід Росії. Проект досить цікавий, але без участі ЄС безперспективний.

В якості альтернативи «Білого потоку» Янукович вважає за доцільне запропонувати інвесторам TANAP і Nabucco транзит по території України з використанням українських підземних сховищ газу в обсязі до 10 мільярдів кубометрів, який транспортувати в Україну через Болгарію і Румунію в українські підземні сховища, а з підземних сховищ — через Словаччину в інші країни ЄС. Головний козир України в цьому проекті — ПСГ, яких не вистачає в Європі, а ті, що будують нині, фінансує «Газпром».

Додатковим способом диверсифікації поставок природного газу у зазначених обсягах у найближчій перспективі, на думку Президента, може стати реалізація проекту будівництва LNG-терміналу. А найпомітнішими постачальниками скрапленного газу в Україну — Катар і США. Розв’язати проблему використання Босфорської протоки для проходу танкерів у посланні рекомендується використанням турецького терміналу у Мармуровому морі.

Однак ці проекти — це все ж далека перспектива, а в найближчому майбутньому, вважає Президент, Україні слід розвивати закупівлю газу на спотовому ринку ЄС влітку, коли спотові ціни на природний газ нижче ціни за довгостроковими контрактами.

Додатковим способом диверсифікації поставок природного газу в значних обсягах в перспективі може стати реалізація проекту будівництва LNG-терміналу. У цьому напрямку потрібна спрямована робота з пошуку вільних ресурсів природного газу з укладанням відповідних ф’ючерсних контрактів і обробкою логістики проекту. Вірогідними постачальниками скрапленого газу в Україну на першому етапі можуть бути Катар і США у зв’язку з наявними значними запасами ресурсу і сприятливими ціновими параметрами, на другому етапі, після створення відповідної інфраструктури на території Грузії, — Азербайджан.

За словами Президента, альтернативні варіанти імпорту газу можуть забезпечити Україні 10—15 мільярдів кубометрів щорічно.

Безумовно, Янукович не міг не згадати і видобуток сланцевого газу в Україні. Він нагадав, що за оцінками експертів, потенціал видобутку сланцевого газу і газу з пісковиків в Україні становить від семи-восьми до 20—22 мільярдів кубометрів на рік.

Ще одним ударом по інтересах російських компаній має стати відмова Києва від російських атомних енергоблоків для українських АЕС. Тут вже Україна хоче сама освоїти реакторні технології, щоб в майбутньому налагодити власне виробництво.

Щоб знизити роль Росії у постачанні нафти в Україну Янукович пропонує розглядати в цьому напрямку Казахстан і Азербайджан. Проте тут необхідна реалізація проекту Євро-Азійського нафтотранспортного коридору.

Також Янукович вказав на необхідність збільшити видобуток бурого вугілля і метану в Україні, а також прийняти закон про держрегулювання в енергетиці України.

Ці пропозиції Януковича лише підтверджують думку, яку свого часу озвучив відомий економіст Олександр Пасхавер — так сталося, що інтерес влади сьогодні співпав з інтересом держави. Йдеться зокрема про те, що нагорі, схоже, вже розуміють — більш вигідним і для країни, і для них самих є інтеграція в ЄС, ніж в МС. На Заході від Києва не вимагають здачі ГТС, преференцій в Криму чи передачі частини суверенітету на користь міждержавного органу. А от у Москві про це говорять відкрито. У нинішніх умовах це може стати вирішальним фактором у геополітичному виборі України.

Але є ще один фактор, про який не слід забувати — це те, який вплив сьогодні на українську внутрішню політику має Кремль, а на енергетичну зокрема — «Газпром». Вочевидь саме мереживом різноманітних зв’язків, корупційних передусім, можна пояснити те, чому Україна, декларуючи пріоритетним напрямком диверсифікацію енергоджерел, рухалась у зворотному боці — зближення з монополістом. І отут парадокс. Очевидно, що інтереси влади загалом справді співпадають з державними: щоб втриматися у керівному кріслі незалежної держави уряд, Президент та парламент повинен забезпечити стабільну економічну та соціальну ситуацію, що не гарантовано в умовах зближення з МС та тісній співпраці з Газпромом. А от інтереси кожного з наших керманичів по одинці? Чи вони співпадають з інтересами нашої держави? Чи може бізнесмен, статки якого пов’язують з прибутками на видобутку та збуті енергоресурсів, домовлятися за зниження закупівельних цін на них? Чи може чиновник, який підписує покупку державної компанії за завищеними цінами, схвалити виведення функціонування цієї компанії на умовах прозорості, відкритої звітності?

У попередніх номерах «Дня», коментуючи зухвалу риторику генерального директора директора «Газпрому» Олександра Медведєва на сторінці економіки, ми поставили запитання: а як має поводитися країна, сусідом і партнером якої є такий монополіст як «Газпром»: самовпевнений та впливовий, який звик будувати відносини тиском і погрозами. І назвали перше правило, яке на думку редакції є визначальним, позбутися корупційних зв’язків у вертикалі влади. А ось що пропонують експерти читайте в коментарях.

Олександр ПАСХАВЕР, економіст:

— Країні потрібно чинити дії, які зорієнтовані на отримання потрібного продукту з інших джерел. При цьому сама послідовність і рішучість цих дій вже має значення, навіть якщо ми не досягнули демонополізації. Монополіст, як наслідок, почне усвідомлювати свої ризики. І він або буде легально торгувати, щоб призупинити бажання партнера шукати інших постачальників, або почне нелегально втручатися в цей процес демонополізації і тіньовим способом призупиняти його.

Самі по собі рішучість і послідовність в такому процесі пошуку інших джерел вже є позитивом. А в кінцевому підсумку, якщо дотримуватись цих простих правил, то можна позбутися монопольної залежності. Власне це ми спостерігаємо в поведінці європейських країн. Але в України так не виходило. І це предмет для роздумів — чому в нас не виходило, і хто нам заважав? Хто і як діяв на тому тіньовому боці, що всі наші спроби були невдалими?

Ми країна бідна, і купити нас недорого: будь-якого нашого чиновника чи політика. І такий багатий монополіст (йдеться про «Газпром». — А.Д.) може собі дозволити мати тут у нас своїх афілійованих «інтересантів». Обрубати ці зв’язки — це, мабуть, найскладніше завдання, яке сьогодні є в молодої української держави. Тому що ці зв’язки мають коріння в нашій історії, ментальності та минулих нещастях. Друга частина проблеми — наш суспільний характер. Я б сказав, що ми маємо дуже слабкий імунітет до такої хвороботворчої бактерії як корупція, яка витікає з самої природи кожної людини. Просто в інших країн є достатньо сильний громадський імунітет. А в нашої його нема. І це насамперед пов’язано не з владою, а з суспільством, яке мириться з цим процесом. Ми мали багато різних влад — урядів — вже півтора десятка, Президент — четвертий, але ми не пригадаємо, що хтось із них кардинально відрізнявся з погляду корупції.

Валерій БОРОВИК, голова правління Альянсу «Нова енергія України»:

— «Тактика поведінки з монополістом» прописана в другому та третьому енергопакетах, які прийнято Європейським енергетичним співтовариством. А це — імплементація тих законодавчих положень по демонополізації процесів транспортування, продажу та видобування енергоносіїв, які були розроблено та прийнято в ЄС попри супротив схожих на Газпром монополістів. В ЄС також є ряд великих компанії: RWE, EDF тощо, які контролюють значну долю енергоринку. Їм була невигідною поява цих енергопакетів. Але ті з’явилися, незважаючи на комерційний супротив. Те ж саме треба зробити в Україні. А конкретно це — розчленувати внутрішнього монополіста (НАК «Нафтогаз України») на компанії, які будуть видобувати, транспортувати і продавати енергоносії. І ці новостворені компанії мають бути незалежними від держави, великих корпорацій чи сусідніх держав операторами. І діяти — на принципах вільного ринку, зокрема в ціноутворенні. По-друге, потрібно створити законодавчі умови по демонополізації. Тут треба повернутися до тієї Брюсельської угоди, яку підписав попередній уряд. Вона стосувалася реформування газотранспортної системи, але там згадувалися й інші процеси функціонування ринку.

 Чи можливо це зробити в Україні? Можливо. Чи є на це політична воля? Ні. Тому що, гадаю, Президент, декларуючи демонополізацію, має на увазі передусім «посування» внутрішніх монополістів таких як ДТЕК Ахметова чи «РосУкренерго» Фірташа. І це відбуватиметься шляхом входження на цей ринок структур, які наближені до самого Президента. І цей процес ми вже можемо простежити на вугільних активах, а скоро, гадаю, побачимо на газотранспортуючих активах.