«Люди з вадами слуху сприйняли вже саму участь нашого фільму у фестивалі як свою особисту перемогу»

А «Золоту пальмову гілку» завоював фільм «Зимова сплячка» турецького режисера Нурі Більге Джейлана, за свою попередню роботу відзначеного також у Каннах другим за престижністю призом — Гран-прі. Цій стрічці також присудило свою нагороду журі Міжнародної асоціації кінопреси (ФІПРЕССІ). «Зимова сплячка» — розмірена драма тривалістю більше трьох годин про колишнього актора, власника сільського готелю; сам режисер підкреслив, що надихався творами Антона Чехова. Оповідь про життя фермерської родини «Диво» італійки Аліси Рорвахер завоювало Гран-прі, а картина росіянина Андрія Звягінцева «Левіафан», котра викликала явне незадоволення путінського міністерства культури — приз за кращий сценарій. Премію за режисуру присуджено американцеві Беннету Міллеру за «Мисливця на лисиць» — спортивну драму, засновану на реальних подіях, — про вбивство мільйонером Дюпоном тренера олімпійської збірної з боротьби. На межі скандальності — рішення про приз журі, який розділили між двома абсолютно несхожими фільмами — «Мамусею» наймолодшого з учасників конкурсу, 25-річного вихідця з канадського Квебеку Ксав’є Долана, і «Прощавайте, слова» найстаршого учасника — Жан-Люка Годара. Якщо перший досить стандартно розповідає про складні стосунки матері з психічно неврівноваженим підлітком, то другий -черговий блискучий експеримент 83-річного патріарха над мовою кінематографа: запаморочливий, надскладний колаж з різнорідних фрагментів і цитат, ігрових та неігрових, до того ж виконаний... у 3D. Засновник французької «нової хвилі», Годар жодного разу так і не був удостоєний скільки-небудь значної нагороди в Каннах, проте на сьогоднішній день ситуація така, що швидше участь Годара в конкурсі — нагорода для будь-якого фестивалю незалежно від рівня престижності останнього.

Приз за кращу жіночу роль присуджено американській акторці Джуліанні Мур, що зіграла старіючу екзальтовану кінозірку в чорній комедії канадця Девіда Кроненберга про звичаї Голлівуду «Зоряна мапа». Нарешті, приз за кращу чоловічу роль завоював британський актор Тімоті Сполл, котрий, на загальну думку, чудово виконав роль класика британського живопису Вільяма Тернера у фільмі Майка Лі Mr. Turner (Велика Британія).

ПРИЗОМ «ЗА КРАЩИЙ СЦЕНАРІЙ» ВІДЗНАЧЕНО СТРІЧКУ «ЛЕВІАФАН» РОСІЙСЬКОГО РЕЖИСЕРА АНДРІЯ ЗВЯГІНЦЕВА

Володарі двох «Золотих пальмових гілок» Каннського фестивалю брати Дарденн цього року не отримали нічого, хоча їхня картина «Два дні, одна ніч» вважалася одним з головних претендентів на перемогу.

Нарешті, цей фестиваль став тріумфальним для України. Повнометражний дебют киянина Мирослава Слабошпицького «Плем’я» переміг у програмі «Тиждень критики» (орієнтованій на відкриття нових імен): українська картина отримала Гран-прі цього конкурсу, а також премію молодіжного журі Visionary Award та грант від фонду Gan — грошове заохочення для оплати прокату фільму у Франції.

Мирослав розповів нам деякі подробиці про реакцію на фільм у Каннах і про церемонію нагородження.

— У рамках «Тижня» «Плем’я» показали 7 разів, воно закривало програму. На прем’єрі дійсно була величезна черга — починалася з-за рогу, не всі змогли потрапити до зали. Заголовки у пресі підігрівали інтерес: «Очікуваний скандал на Круазетт», «Шок на Круазетт». На першому показі були представники французької спільноти людей з вадами слуху, організатори найняли двох перекладачів — з української жестової і французької жестової мов — вони перекладали мою промову, тож це було ціле шоу. Перший показ відбувся вранці 21 травня — до речі, дивовижно якісна проекція — народ дивився так, що можна сказати — стояла дзвінка тиша. Найбільше спрацювала передфінальна сцена. Перед нами сиділо молодіжне журі, яке дало нам потім Visionary Award, — так от одна з членів журі відвернулася від екрану і закрила обличчя. Я подумав, що призу від них нам не бачити, сказав про це в оргкомітеті, а ті відповіли: «Хто знає». Глядачі аплодували в кінці, але виходили, я б сказав, дещо приголомшеними.

З нагородженням вийшло смішно. Перед церемонією майбутнім лауреатам зазвичай дають який-небудь натяк. Я ж узагалі нічого не підозрював, поки моє ім’я не оголосили зі сцени — присягаюся. Наша прес-служба потім зізналася: ми підозрювали, що щось буде, але не знали, що саме — гади такі, промовчали, однак при цьому потурбувалися, щоб ми добре вдягнулися. Ми прийшли, місця нам відвели далеко від сцени, я подумав, що це ще один недобрий знак. І ось нам дають грант — 20 тисяч на підтримку прокату. Класно, наче й приз, але, по суті, не фільму. Повернувся я на місце. Потім вийшла Ребека Злотовськи (французький режисер і сценарист — ДД) — президент молодіжного журі «Тижня критики». Вона заговорила про те, що Канни відкриті різним діалектам, різним мовам — і цієї миті наші дівчата з прес-служби починають хапати мене за плечі, і я розумію, що відбувається. Називають «Плем’я», отримую Visionary Award, своєю жахливою базовою англійською говорю якісь слова, Ребека чмокнула мене в щоку — що особливо приємно, тому що вона приголомшливо вродлива жінка. Я знову повернувся на місце з думкою, що ось все і відбулося.

Потім на сцені з’явилася Андреа Арнольд (британський режисер, акторка, володарка призу журі Канн 2006-го — ДД), я не дуже слухаю — 2 призи вже є, можна розслабитися. Я не вловив миті, що саме вона сказала, коли преса ззаду почала кричати, і вона продовжує говорити, а увесь зал вже обертається, дивиться на нас і регоче. Дівчата штовхають мене: «Йди, йди». Я беру Яну (Яна Новікова, виконавиця головної ролі в «Племені» — ДД), і ми йдемо у бік сцени, вже майже дійшли, коли Андреа сказала: «Будь ласка, дайте мені закінчити». Договорює, оголошує: «Плем’я», Україна». Ми піднімаємося на сцену, Яна виголошує промову мовою жестів, плаче. Я був здивований настільки, що сказав Андреа, що дивився її фільм на піратському сайті, вона сказала: «Спасибі велике», зал сміявся, а потім я взяв Яну на руки і зніс її зі сцени. Дуже зворушлива мить. Добре, що вона важить всього лише 48 кілограмів — боявся, що впадемо. Особливо приємно, що вона стала зіркою. Французи оплатили їй квиток, вона прилетіла на прем’єру і всіх зачарувала: у неї брали автографи, вийшов журнал з інтерв’ю з нею. Зараз її запросили до Парижа на прем’єру і до Японії. До речі, люди з вадами слуху, наскільки мені відомо, вже сам факт участі фільму у фестивалі сприйняли як свою особисту перемогу. А я додатково щасливий через те, що, схоже, вперше в історії «Тижня критики» фільм бере три призи з 4. Так би мовити, скандальне нагородження для скандального фільму.

Додаткова нагорода — дуже хороша преса. Лондонська Times поставила 5 зірок, хороші рецензії в Hollywood Reporter, Variety (найбільш впливові міжнародні кіножурнали — ДД). Багато галасу було, говорили про алхімію, що фільм затягує. Хтось написав — мовляв, ось, у Каннах чудово — шампанське, гламур, — але «Плем’я» нагадує, навіщо існує цей фестиваль.

«Плем’я» вийде в український прокат у вересні цього року.