Бездіяльність породжує радикалізм

За перебігом подій в Україні стежить весь світ. Фото з протистояння на Грушевського між радикальними представниками Майдану і міліцією облетіли всі світові ЗМІ. Від українців чекають зрілості протесту, яка виявляється у вмінні вчасно зупинитися і конвертувати енергію в чіткі політичні вимоги. Опозиція формулює ці вимоги? Якщо ні, то чому? При всій непопулярності влади, що може бути виходом для неї з ситуації, що склалася? Вибори 2015? Чи революція, розгром країни? Відповіді в коментарях експертів «Дня».

«ЄДИНИЙ ВИХІД — ДІАЛОГ»

Леонід КРАВЧУК, перший президент України:

— Завжди треба дивитись на причини радикалізації, загострення конфлікту. У даному випадку — це останнє засідання Верховної Ради. На жаль, ВР пішла шляхом радикальних депутатів і ті закони, які були приготовлені, — це продукція радикальних депутатів, як було з «мовним» законом. Йдеться про тих же депутатів, які пропонують, по-перше, нелегітимні за змістом закони, а по-друге, пропонують їх не в той політичний час. Їхні дії спрямовані на загострення ситуації в Україні. Так само, до речі, було і в період Волинських подій (Звернення депутатів від Партії регіонів і КПУ до польського сейму. — Авт.)

Той же Колесніченко робив тоді, як і зараз, усе можливе, щоб загострити ситуацію з Польщею. Він також був одним із авторів Закону «Про мову», а тепер очолив радикальний напрям законів, які називають «диктаторськими» та «антидемократичними». Я не заперечую, що такі закони та норми є й на Заході та в Сполучених Штатах, але треба було добре подумати перш, ніж докидати дрова в будинок, що палає. За таких умов Колесніченку та Олійнику слід носити воду відрами, якщо вони і справді хочуть допомогти народові та Україні, а не розпалювати багаття.

ЗАЯВКА НА ЛІДЕРСТВО / ФОТО РЕЙТЕР

Нині Майдан перетворюється на все більш радикальну структуру. Згоди немає з обох сторін. Я робив спробу організувати круглий стіл, але замість діалогу ми отримали монолог. Хтось прийшов, виступив і пішов, уважаючи, що цього достатньо для круглого столу. Насправді для того, щоб він працював, потрібно постійно брати участь у діалозі, шукати шляхів вирішення питання, іти на зустріч один одному. Майдан і опозиція мають розуміти, що заганяти владу у глухий кут не можна. Говорити про речі, які не передбачені ні законодавством, ні Конституцією також не варто. Стратегію слід будувати на реальних засадах.

Коли на Майдані весь час перебувають тисячі людей, до них завжди можуть доєднатися радикали і вчиняти відповідні дії. Це ми і побачили цієї неділі. Люди ж не можуть увесь час «чекати з моря погоди». Вони хочуть діяти і чекають, аби їм запропонували конкретний план дій. Не можна тримати Майдан у постійній невизначеності. Утім, все-таки першопричиною цих подій є нелегітимне ухвалення Верховною Радою законів 16 січня.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Кличко поїхав до Януковича і запропонував йому дострокові президентські вибори, але це — це ультиматум. При такій складній ситуації в країні ніякі ультиматуми не дадуть результату ні з боку влади, ні з боку опозиції. Єдиний вихід — діалог. Зараз треба знайти прийнятну для обох сторін форму цього діалогу, сісти за стіл та почати обговорювати конкретні кроки, які унеможливлять довести ситуацію в Україні до конфлікту.

«УКРАЇНЦІВ УЖЕ НЕ ЗУПИНИТИ В ЇХНЬОМУ ПРАГНЕННІ ЖИТИ ВІЛЬНО»

Вадим КАРАСЬОВ, політолог, директор Інституту глобальних стратегій:

— Протест виходить із під контролю. Люди починають бути невдоволені не тільки владою (що зрозуміло), а й лідерами опозиції і опозицією як такою. Головне — люди не бачать нинішню опозицію альтернативою владі й не бачать особи, яка б посіла вакантне місце політичного лідера Майдану. Учорашні події відбулися саме тому і з такими наслідками, що опозиція втратила контроль над Майданом і над суспільними протестами загалом.

Люди не можуть стояти два місяці на Майдані на морозі та холоді без високої політичної мети і хоча б із мінімальними політичними перемогами. Такі перемоги необхідно отримувати щодня. Без цього протест починає видихатися.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

На восьмому за рахунком недільному віче протестувальники побачили, що опозиція розгублена, немає реального плану дій і є абсолютно безпорадною як тактично, так і стратегічно, та перестає бути політичним суб’єктом Майдану. Тому Майдан став сам собі політичним суб’єктом і вирішив діяти так, як він це розуміє — силою: без витончених політичних комбінацій, кулуарних домовленостей, лозунгів, призивів і елементарно пішов на штурм «Беркуту». Виявилося, що цей стихійний політичний суб’єкт (хоча суб’єкт за визначенням не може бути стихійним) силою зупинив силову машину влади. Люди своїми діями продемонстрували опозиції урок політичної мужності й тактики, наголосивши, що не можна постійно вимолювати у влади поступки. Іноді з владою потрібно розмовляти з позиції активного наступального політичного руху.

ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

По-перше, у неділю ми побачили, що нинішня влада перемогла опозицію, але вона не перемогла і, очевидно, ніколи не переможе українського суспільства. Українців уже не зупинити в їхньому прагненні жити вільно. По-друге, 19 січня фактично було зупинено процес авторитарної реставрації в Україні, який мав бути закріплений введенням в дію сумнозвісних драконівських законів (прийнятих ВРУ 16 січня. — Авт.), які переводили українську політику з режиму політичних технологій у фазу поліцейського наступу. І по-третє, недільні події повертають Україні шанс на процес редемократизації і реєвропеїзації. Якщо з цієї ситуації вдало скористається опозиція, а влада зрозуміє всю серйозність ситуації і врешті сяде за реальний, а не імітаційний круглий стіл, та почне переговори з опозицією і, відповідно, з Майданом про реальні політичні (і не лише) зміни в державі. Опозиції ж потрібно повернути свою політичну суб’єктність. Від того, як вона проведе круглий стіл — з якими вимогами, силою та темпом, і залежатиме, чи зможуть опозиціонери стати реальним представником політичного протестного руху в Україні.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Нині лідерство опозиції намагається перехопити Кличко. Він стомився шукати підтримки з боку лідерів інших політичних сил. Неготовність опозиції діяти солідарно також сприяла поширенню роздратування у свій бік з боку Майдану. Виникав парадокс: люди хочуть, прагнуть і вміють діяти колективно, а опозиція, яка ніби претендує на авангардну передову роль у цьому протесті, не хоче цього робити. Майдан міг би давно отримати друге дихання, якщо б став політично персоніфікованим і зумів зорганізуватися навколо єдиного лідера. Але цього не було зроблено. Кожний із опозиціонерів грав у політику, але не був політиком насправді. Нині ж вони мали зрозуміти, що ігри закінчилися. Все по-справжньому.

Сьогодні бачимо початок справжньої людської політики. Люди виходять на Майдан не для того, щоб підтримати опозицію, а для того, щоб брати участь у політиці та управлінні державою. Протестувальники хочуть зробити Україну державою людей, а не країною еліт. Тому опозиція тепер має стати опозицією народу.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

У неділю люди оголосили вотум недовіри до опозиціонерів, розуміючи, що їм немає від кого чекати допомоги. Однак те, що Янукович все-таки почав казати про переговори, дало шанс знизити градус напруги протистояння і почати хоча б розмови про початок перемовин та нову серію круглих столів для виходу з нинішньої ситуації. Тепер йдеться вже не просто про вихід із політичної кризи, а з початкової фази соціального, інституційного та державного колапсу, який сьогодні і справді є в Україні.

Перший результат ці перемовини вже дали. Вчора сумнозвісні закони 16 січня не було опубліковано, а градус напруги дещо впав. Нині все-таки політики, які мають мандати довіри від суспільства, мають домовитися про варіант виходу з ситуації, що склалася. Треба, щоб народ дозволив виконувати функції політики самим політикам, не перебираючи їх на себе. Країна знаходиться в глибокому кризовому стані, й імперативом нині є не очікування результату, а намагання його домогтися. На те існує політика як сфера волі відповідальних суб’єктів.

«ЧИ СТАНЕ УКРАЇНСЬКА ДРАМА ПОШТОВХОМ ДО ТОГО, ЩОБ АМЕРИКАНЦІ ЗАМИСЛИЛИСЯ ПРО СВОЮ РОЛЬ У СВІТІ...»

Лілія ШЕВЦОВА, провідний науковий співробітник Московського центру Карнегі:

— Дивлячись на логіку нинішньої російської влади та на механізм самозбереження нинішнього політичного режиму й на те, наскільки важливу роль у цьому самозбереженні відіграє ідея євразійства, неможлива без України, я можу дійти таких висновків. По-перше, певна річ, Кремль уважно спостерігає за подіями в Україні. Тому що для Кремля Україна — це своєрідний полігон, коли інші, а саме Янукович, роблять експеримент щодо самозбереження й, найважливіше, визначають межі можливого насильства проти протестуючого суспільства. Крім того, Янукович, по суті справи, з’ясовує ступінь готовності Заходу терпіти репресії в Українській державі.

По-друге, я абсолютно впевнена, що виданий українському президентові кредит на суму 15 млрд й обіцянка видати ще кредит, є частиною загальнішого пакета домовленостей, до якого входить, звісно, й наведення ладу.

По-третє, Росія грає зараз уже не пряму, а опосередковану роль в українських подіях. І вона полягає в такому. Провідні західні держави, й перш за все Німеччина, якщо йдеться про Європу, не хочуть дратувати Путіна. І це вже виявилося в цілій низці інтерв’ю представника соціал-демократів Гернота Ерлера — основного координатора німецько-російських відносин у Бундестагу. Ерлер жорстко критикував колишнього міністра закордонних справ Німеччини Гідо Вестервелле, верховного представника ЄС у питаннях зовнішньої політики й безпеки Кетрін Ештон за те, що вони наважилися вийти на Майдан й говорити з опозицією. Це вже свідчення про новий поворот у лінії німецької команди щодо України. І цей поворот також зроблено з урахуванням інтересів Німеччини щодо Росії. Таким чином, зараз створюється ситуація, коли з Путіним не хочуть мати справи, що є ще однією козирною картою в його руках.

І, нарешті, по-четверте, те, як реагують на Україну в інших державах, у тій-такі Європі, свідчить про те, що Європа як нормативний проект перестала існувати. Бо в цієї Європи немає реакції на драматичні події в Україні. І все тепер залежить від позиції США, які залишили Європу, по суті справи відмовилися від атлантизму, занурилися в свої власні проблеми. І тепер питання — чи стане українська драма, яка все ще триває, поштовхом до того, щоб американці замислилися й про свою роль у світі, й про свою репутацію в Європі, й про свою репутацію як нормативної держави.

Той факт, що такого остаточного прояснення ситуації в Києві не настало, зіткнення були, і Янукович начебто наважився піти на гнучкіший варіант, а саме варіант переговорів, відсутність зрозумілості, розмазаність ситуації дозволяють європейцям і американцям відкласти визначення своєї позиції щодо України. Принаймні, зараз Янукович точно уникнув санкцій з боку Конгресу США.

— Але шеф німецької дипломатії Франк-Вальтер Штайнмаєр засудив ухвалення антидемократичних законів, а після недільних зіткнень у Києві висловив занепокоєння критичністю ситуації в Україні. Він також вітав те, що президент України Віктор Янукович і лідер опозиції Віталій Кличко зберуться разом протягом дня, щоб знайти способи розрядити гостру ситуацію, зважаючи на ескалацію конфлікту». Міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт написав на своїй сторіночці Twitter, що вітає оголошення в Києві переговорів про розв’язання політичної кризи. При цьому він підкреслив, що таке розв’язання можливе, коли не буде репресій з боку режиму. Про готовність запровадити санкції проти української влади заявляють і в США.

— Так, я читала про заяву Штайнмаєра. А що міг сказати міністр закордонних справ Німеччини: звичайно засудити. Якби він промовчав, то це було б рівноцінно відвертій політиці потурання. Але, з одного боку, це засудження не означає спроби поговорити з Януковичем і дати йому зрозуміти, до чого веде ухвалення цього антиконституційного пакету на міжнародній сцені.

Щодо Росії Європейський парламент постійно щось засуджує. Але це не має жодного політичного прикладного значення. Усе закінчується риторикою, націленою навіть не на Путіна чи Януковича, а на внутрішню ситуацію в Німеччині або європейському суспільстві. Але між риторикою й справами існує певний розрив. Поки що серед політиків я бачу лише Карла Більдта, який один б’є на сполох жорстко й однозначно. І Швеція разом з Польщею й Литвою виявили свою чітку позицію щодо України, як ми знаємо, до Вільнюса.

— З одного боку країни Заходу розрізнені, представники одних країн є постійними учасниками Валдайського клубу, інші країни отримують від Росії кредити на будівництво обхідних газопроводів або АЕС, а з іншого — риторика ЄС щодо Путіна не діє, оскільки в Росії опозиція повністю маргіналізована владою. А в Україні ситуація все-таки відрізняється, є досить сильна опозиція, тому, напевно, засудження влади з боку Заходу має зіграти якусь роль. Чи ви вважаєте, що ні?

— Звісно, ситуація в Україні інша. У вас інше суспільство, значна частина якого заполітизована. У вас є опозиція, хоча вона не змогла використати ці два останні місяці. Тому ситуація, дійсно, інша. Але якщо йдеться про ступінь впливу західних кіл на Януковича, то, на жаль, я хочу підтвердити вищезазначений діагноз. Як перед Вільнюсом, так і під час Вільнюса і після Вільнюса Захід не виявив, по-перше, розуміння української ситуації, по-друге, не виявив політичної волі, яка б, принаймні, завадила повороту Януковича вбік євразійства й перетворення Януковича на путінського сателіта. Не було ні аналітичного розуміння, ні політичної волі. А вся проблема співпраці й асоціації з Україною, принаймні, в Європі була спущена на рівень технократів і бюрократів, які цю справу занапастили.

Американці більше почали хвилюватися, й, наскільки я розумінню, вони порушували питання про те, щоб Європа й МВФ дали кредит Януковичу на м’якших умовах. Але ж ніхто не почув, американці не наполягали. Тому поки що я не бачу реального впливу західного співтовариства на українських лідерів. Можливо, вони виходять з іншого: з передумови, що українці самі мають розв’язати свої проблеми. Але в умовах паралічу, що виник в Україні за останні два місяці, реакція західного співтовариства була б виключно важливою. Але цього не сталося. І в Заходу досі немає політики щодо України. І немає політики щодо того, як поводитися в момент таких політичних криз, що виявляються в Європі.

— І яким вам бачиться розвиток подій в Україні, чи буде розв’язана нинішня криза за допомогою діалогу?

— Було б надзвичайно самовпевнено робити будь-які прогнози навіть щодо Росії, а тим паче щодо України — з боку. Але існує певна історія конфліктів, подібних до українського. Наскільки я розумію, розв’язання кризи влади й українського конфлікту залежить, по-перше, від здатності політиків консолідуватися й знайти реальну змичку з активним громадянським суспільством. По-друге, проблема не лише в тому, щоб висунути єдиного лідера, а й у тому, щоб мати програму й «дорожню карту» виходу з кризи. По-третє, проблема в тому, чи зможуть опозиція й громадянське суспільство зробити те, що робили в опозиції в інших успішніших країнах з погляду трансформації. А саме розколоти правляче угруповання й залучити на свій бік силові структури. Поки цього не сталося. І в цих умовах Янукович, звісно, спробує відбутися маленькими поступками. Зараз яструби твердоголові в українському лідерстві, вочевидь, не змогли досягти своєї мети: зачистити, ліквідувати Майдан, як нарив. Але тепер у них залишається другий варіант. Вони спробують втягнути опозицію в довгий процес переговорів, щоб піти на мінімальні поступки. Ну, може, здадуть уряд, Азарова або якихось силовиків. Але ж це не розв’язує проблеми, бо вона в політичній і конституційній кризі України.

«Я ВБАЧАЮ В НЕДІЛЬНІЙ СИТУАЦІЇ СПІЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ВЛАДИ Й ОПОЗИЦІЇ»

Володимир МАКЕЄНКО, народний депутат, Партія регіонів:

— Усе, що зараз відбувається в країні, — не на користь народу й державі Україна. Вихід один — розблокування роботи парламенту за умови відкритого чи, навіть, закритого засідання й обговорення всіх питань у парламенті

Ми у фракції Партії регіонів (зараз перебуваємо в Києві) думаємо над цими питаннями. Більше того, зараз ми ладні підтримати будь-який варіант виходу із ситуації, за рахунок якої люди не стояли б на вулиці. Верховна Рада, зустріч із громадськими організаціями, з політиками, міжнародними організаціями — не має значення. Основна наша мета — Україна повинна залишитися єдиною.

Більше того, я вбачаю в недільній ситуації спільну відповідальність влади й опозиції. Переконаний, все, що відбувалося в ніч на 20 січня, — спільна відповідальність політиків перед суспільством. Ми розуміємо, що, крім звичайних людей, на Майдані стояли політики, які використовували народ для особистих цілей, щоб обійняти ту чи іншу посаду. А посада — це влада, гроші... Людям такі політики набридли. Як наслідок, вони просто перестали їх слухати й по-своєму пішли вирішувати питання. На жаль, це перетворилося у вуличне протистояння з правоохоронцями. Тому на сьогодні завдання політиків — негайно сісти за стіл переговорів і вирішити питання в робочому порядку для того, щоб нинішньою ситуацією в країні не скористався хтось третій...

«ЗАРАЗ ОПОЗИЦІЯ НЕ МОЖЕ КОНТРОЛЮВАТИ ВСІХ ЛЮДЕЙ НА МАЙДАНІ, АЛЕ...»

Віктор ЧУМАК, народний депутат, «УДАР»:

— Якщо на переговорах буде Президент, то на переговори піде Віталій Кличко. Якщо Президента там не буде, то я взагалі не бачу сенсу йти туди. Розмовляти треба не з якоюсь робочою групою, а з тим, хто приймає рішення. Згідно з Конституцією, їх приймає Президент України Віктор Янукович. Отже, говорити треба виключно з ним.

Зараз український народ розмовляє дуже гучно. Не почути його після недільних подій було просто неможливо. І що б там не казали про радикально налаштованих молодих людей, цей радикалізм викликаний тим, що влада не хоче дослухатися до свого народу. Напевно, вина опозиції в цьому теж є. Ми просто не встигли... Але за великим рахунком, влада увесь цей час робила вигляд, що не бачить Майдану. Майдан же продемонстрував, що він є. Тепер очевидно, що є ще й криза... Зараз, якщо в Партії регіонів є справжні державні діячі, то вони мають це визнати й сісти за стіл переговорів. Якщо в Партії регіонів є парламентарії, то вони повинні ухвалити рішення щодо неконституційності прийнятих 16 січня законів, які стали спусковим гачком у розв’язанні нинішньої ситуації.

Зрозуміло, що криза в Україні є, її не можна більше ігнорувати. Так само, як не можна фіговий листок ліпити замість реальних переговорів. Зараз опозиція не може контролювати всіх людей, але радує, що більшість протестувальників все ж помірковано налаштовані, й їх можна переконати. Але є й люди, яким уривається терпець. Вони не бачать майбутнього, і їм немає чого втрачати.

Я позитивно ставлюся до ідеї парламентського виходу із ситуації. Верховна Рада повинна залишатися майданчиком для переговорів і прийняття рішень. Головне, щоб нам із депутатами від Партії регіонів вдалося домовитися про набагато більше, ніж просто скасування ухвалених 16 січня законів. Варто проголосувати й за перехід до Конституції 2004 року, й прийняття європейських законів щодо виборів... Це б спростило життя всім. Проте спочатку керманичам Партії регіонів треба просто визнати, що країни, яку вони собі десь там збудували, елементарно не існує, й вони дуже помилялися у своїх оцінках ситуації та настроїв у державі. Ці люди вважали, що народ спить, а він просто був трохи притомлений і дуже швидко прокинувся. Із цим уже не можна не рахуватися.