«Брат-3»: задушення в обіймах

Замість лікування хвороби, ми отримали знеболююче. Так в цілому можна охарактеризувати останній події у спробі модернізувати країну. Іншими словами, ми натиснули на «європейські гальма» і пішли в «російські обійми». Після новин з Москви про підписання низки двосторонніх угод, зокрема, інформації про нову ціну на газ у 268,5 дол. за тис. куб. м. та кредит у 15 млрд. дол., в Україні розгорнулася гостра дискусія про зовнішньополітичний розворот та економічні наслідки для країни. П’ять висновків.

Перший. Громадськість і експерти поки не знають деталей московських домовленостей. Влада інформацію дозує, а журналісти часто посилаються на власні джерела. «Це унікальна ситуація, коли відбувається міждержавне засідання російсько-української комісії, а делегація, яка представляє Україну не надає проекти документів у профільні комітети Верховної Ради, — коментує «Дню» народний депутат, «Батьківщина» Павло Петренко. — Навіть в уряді у профільному міністерстві їх ніхто не бачив. Ці речі насторожують і говорять про те, що дійсно підписуються і оформлюються якісь секретні домовленості». Таким чином, проаналізувати до кінця наслідки укладених угод складно. Кулуарні зустрічі з відповідними домовленостями (...Сочі-Москва-Сочі-Москва...) — стало традицією в російсько-українських стосунках. Особливо в останні роки. Чому? А тому що часто мова йде не про державні інтереси, а про вирішення особистих та корпоративних питань окремих осіб і фінансово-політичних груп.

КОЖЕН УПЕВНЕНИЙ, ЩО ПЕРЕГРАВ ІНШОГО... / ФОТО РЕЙТЕР

Другий. Власне, сам договір з Кремлем. Безумовно, влада називає це перемогою. «Ми знаємо з виступу Президента, що у бюджеті, з врахування підписаних із Росією документів, закладаються підвищення пенсій, зарплат, стипендій, соціальних стандартів, — коментує «Дню» регіонал Володимир Олійник. — Ми не зупиняємо цей процес, а, навпаки, нарощуємо. Для цього сьогодні є підстави. І договір, який ми підписали дає підстави говорити про те, що зростання економіки в 2014-му році буде обов’язково».

У опозиції та більшості експертів думка інша:

«Фактично ми віддаємо частину свого суверенітету нашому північному сусіду. Це неприпустимо», — каже Петренко.

«Путін дочекався повного колапсу української економіки під урядуванням Партії регіонів і виніс «пропозиції, від яких не можна відмовитися», тобто умови підкорення України Росії», — пише у «Фейсбук» позафракційний Олесь Доній.

«Зрозуміло, що по суті Президент Віктор Янукович разом з урядом фактично підписали акт капітуляції не безумовної, а через певні умови, які дають можливість, використовуючи тактичну фінансову підтримку з боку РФ, втримати владу до 2015 року, а стратегічно, вони здали інтереси України набагато років вперед», — вважає експерт Валерій Чалий (www.unian.ua).

Відсутність підпису договору з Європою і наявність домовленостей з Росією — це консервація нинішнього стану речей, відсутність модернізації, про яку так багато говорять у Партії регіонів. Так, запрацюють окремі підприємства, але це означає подальшу залежність і більш глибоку кооперацію з Росією, а не диверсифікація економіки, її перезавантаження. В даному випадку, точно перемогла тактика, а не стратегія.  

Третій. Пішовши на договір з Росією, Янукович намагається вирішити не тільки економічні питання, або проблему грошей. Секретність всіх зустрічей і домовленостей якраз свідчить про те, що Віктор Федорович вирішував і своє політичне майбутнє. Головним чином, проблему переобрання на президентський пост. Традицію покровительства Москви на українських виборах започаткував ще президент Кучма (поїхав за грішми до Єльцина), який у 1994 році отримав підтримку так званого старшого брата. Янукович — продовжує традицію. А поки йому треба вирішити тактичні питання — зняти напругу в суспільстві. Майдан стоїть. В даному разі не обійтися без кадрових рішень. Завдання для Президента — перетасувати урядові і губернаторські карти максимально вигідно для себе, зберігши баланс політичних груп із свого оточення. Ну і, звичайно, спробувати задовольнити протестуючих.

Четвертий. Переговори з Європейським Союзом  щодо підписання угоди про асоціацію і зону вільної торгівлі начебто продовжуються, але подальша її перспектива туманна. В ЄС останнім часом неодноразово наголошували, якщо Україна хоче і готова, угоду можна підписати в будь-який момент. Натомість з Києва надходять суперечливі сигнали: з одного боку, у владі говорять, що парафована ними же угода з ЄС не зовсім відповідає українським інтересам, а з іншого, підкреслюється, що ми продовжуємо вести перемовини і хочемо підписати угоду. Але підписувати можна тільки парафований документ. Тим не менш, остання заява канцлера Німеччини Ангели Меркель позитивна: «Пропозиція щодо підписання угоди залишається на столі переговорів».

П’ятий. Що буде з Євромайданом після останніх подій? Учасники мітингу, хоч там і немає єдиного центру впливу, готові стояти далі — навіть днями укріплювали барикади на майдані Незалежності. Зрештою, це справедливо, адже по-суті не виконана жодна з вимог протестувальників. За ґратами й досі залишаються люди, які були затримані під час попередніх мітингів (відпустили не всіх). Не покарані винуватці розгону Майдану 30 листопада (лише звинуватили трьох політиків другого ешелону, які апріорі не могли віддавати наказ розігнати), немає оцінки діям правоохоронних структур 1 грудня під Адміністрацією Президента, де, за словами, експертів, не обійшлося провокацій із закордонним присмаком. Функціонує і уряд Азарова. Влада дала зрозуміти, що може переформатувати склад Кабміну, а діючий прем’єр залишиться на посаді.

Опозиція, тим часом, виглядає не переконливо. Якщо влада не даватиме приводів, запропонувати щось своє для утримання Майдану, вона не здатна. Парламентську платформу опозиціонери також використовують слабко: поки періодично намагаються блокувати трибуну Верховної Ради. І що? В даному випадку тридцятиденний відлік, після якого Президент отримає право розпустити парламент, постійно переривається. Єдине, що блокування використовується як метод торгів з владою. Переформатувати більшість теж не вдається, а шанс відправити уряд у відставку вже змарнований. Отже, як виходитиме опозиція з майданної риторики, а найголовніше — як вона використає енергію людей — невідомо.

*  *  *

«Якщо розглядати те, що відбулося в Москві як шахову партію, то найбільш адекватним гравцем, знову виявився наш улюблений президент», — пише блогер, автор Стратегії Теплого Океану Олексій Арестович. Мовляв «грошей дали», «ціну знизили», «заводи запрацюють», «гарантії під вибори отримані», «крові не пролилося», «своїх не здав», «Юля — сидить», «Україна залишилася в руці: ні Європа, ні Путін її не забрали»...

«Путін так і не зрозумів за десять років — з чим і з ким він має справу (і , мабуть, так і не зрозуміє, казенна свідомість не дає), а Штати ... Он, вже навіть Маккейн злив воду. І ми ще недолюблюємо нашого президента — після всього цього?»,  — з сарказмом резюмує блогер.

Якби ж так. Та здається, що ситуація, на жаль, докорінно інша. Якраз Янукович не до кінця розуміє з ким, чи краще сказати «з чим» має справу. І йдеться як про внутрішній, так і про зовнішній бік проблеми. Україна останні 15 років стрімко наближалась до цієї капітуляції. Про це, власне, пише головний редактор «Дня» у своїй колонці від 12 грудня 2013 року —  «Про неочевидне»: «...Україну з 1999-го по сьогодні супроводжували великі кризи. Це був час постійної турбулентності. Скандали, арешти, олігархічні «розборки», один прем’єр сидить в Америці, інший тут —  за ґратами, чимало наших міністрів розбіглося по інших країнах... Це не є ознаками того, що наша держава —  здоровий організм.

Але сьогодні стало остаточно зрозуміло: саме на Януковичі тупикова гілка режиму, який свого часу отримав назву «кучмізм», провалюється...»

Так, звісно, українська влада позавчора в Москві отримала «передишку». Чи зможе вона використати її для перегрупування сил, для створення стимулів для внутрішнього ринку? Під великим питанням. «Якби вміли, то могли б це зробити давно», — каже головний редактор «Дня». Та найголовніше, що після цієї «передишки», як зауважує Лариса Івшина, на нас чекають дуже великі випробування. «Я не кажу про «затискання» суспільства. Йдеться передусім про економічну турбулентність. Куди ці 15 мільярдів має використати влада, щоб отримати ефект, який би відповідав інтересам держави?», — говорить пані Івшина, і зауважує, що було б розумно не полишати євроінтеграцію, взявши російські гроші, спрямувати їх на підготовку країни до західних стандартів. «Чи буде це сприйнято Заходом? Чи буде зрозуміте суспільством? Це — теж ще питання», — каже головний редактор «Дня».

А поки що, очевидне те, що у Росії на Московські домовленості свій погляд, який, на наш погляд, можна описати сценарієм «Брат-3: задушити в обіймах». По-перше, гарантуючи замовлення для наших підприємств машинобудування, металургів, літакобудування, в РФ практично заморожують нашу відсталість: гарантовані замовлення означають, що відпала потреба шукати альтернативні ринки збуту, а відтак модернізовувати виробництво, вдосконалювати технології... По-друге, ці домовленості ще тугіше затягнули борговий зашморг на шиї української економіки: плюс 15 мільярдів до суми зовнішнього державного боргу. І, нарешті, по-третє, Путін при всьому цьому, як пише проректор Російського економічного університету ім. Плеханова, директор Інституту політичних досліджень Сергій Марков для «Эхо Москвы» ще й примудрився розіграти потішний спектакль. «...у російсько-українському договорі є жорстокий жарт Путіна. 15 мільярдів долларів Росія забирає у ЄС і США. Адже Путін зазначив, що ці гроші візьмуть не з російського бюджету, а з «Фонду національного добробуту», а цей фонд розміщений в цінних паперах США та ЄС. Значить, їх заберуть звідти, — пояснює Марков. — Виходить, що Україні дадуть борг 15 мільярдів долларів за рахунок тих, хто з ЄС і США підштовхував цю божевільну антиросійську істерику в Києві. Жорсткий жарт. У стилі Путіна. Тобто, хто образився, можуть відійти в кут і поплакати».  До речі, пан Марков закінчує свій «восторженый» коментар, наївним: не відомо, що від цих домовленостей зрештою матиме сама Росія. Мовляв, Путін по-братськи «врятував» Україну, «як було у 17 столітті», а окрім «задоволення» від об ставлення Заходу ніякої користі не отримав. Кривить душею, пан Марков, якщо він як проректор економічного університету не знає, то пропонуємо йому почитати коментарі українських колег нижче, а особливо про Чорноморський флот.

КОМЕНТАРІ

«ЦІНОЮ, ЯКУ ПЛАТИТЬ УКРАЇНА ЗА ДОГОВІР ІЗ РОСІЄЮ — Є ДЕРЖАВНИЙ, ЕКОНОМІЧНИЙ І ПОЛІТИЧНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ»

Олександр СУШКО, директор Інституту Євро-Атлантичного співробітництва:

— З одного боку, жодних формальних зобов’язань щодо відмови від євроінтеграції чи вступу в Митний союз там (у домовленостях між Україною та Росією. — Ред.) не підписано. Однак ті умови надання преференцій, які зафіксовані в документах, недвозначно вказують на те, що ціною, яку платить Україна за це — є державний, економічний і політичний суверенітет. Це витікає із тих основних документів, заради яких все це задумувалося. Якщо уважно подивитися на умови надання нової ціни на газ, то можна побачити, що знижка надається щоквартально, — у неї немає терміну дії. Тобто, щоразу цей коефіцієнт затверджується урядом Російської Федерації. Відповідно, якщо якогось кварталу українське керівництво вдасться до будь-яких політичних, економічних, внутрішніх та зовнішніх кроків, які не сподобаються РФ, то цю знижку буде скасовано. Немає жодних запобіжників, щодо її тривалості. Знижка на газ — короткий повідок, на якому триматимуть Януковича. Це означатиме, що він жодного чи то зовнішньо— чи то внутрішньополітичного кроку, який неузгоджений з Кремлем — не може ухвалити, інакше йому доведеться відмовитися від цієї знижки і кредитних грошей.

«ОПОСЕРЕДКОВАНІ ФАКТИ СВІДЧАТЬ, ЩО В ДОМОВЛЕНОСТЯХ ЗАКЛАДЕНО СЕРЙОЗНІ ДОДАТКОВІ УМОВИ»

Віктор ЧУМАК, народний депутат, «УДАР»:

 — Умови кредиту, принаймні ті, про які нам відомо, можуть виступати як застава на українське майно. Цей кредит надається на два роки... Ми припускаємо, що там може бути прописана вимога його віддачі раніше обумовленого терміну. Таким чином можна відібрати майно, яке є заставним або привести до суверенного дефолту країни. Це прості розрахунки економістів, які про це говорять. От і все. Крім цього, Зурабов ще в серпні сказав, що при умові підписання Угоди про спільний двосторонній газотранспортний консорціум, ціна на газ становитиме 268,5$. Скажіть, будь ласка, звідки тоді таке колосальне співпадіння і така колосальна точність? Ми ж не знаємо додаткових умов, але опосередковані факти свідчать про те, що там закладені дуже серйозні додаткові умови.

Проте зрозуміло, що у нас є не так багато активів, які були б цікаві росіянам. Це «Антонов», труба, «Южмаш» — це основні. Є також декілька підприємств середнього машинобудування, які працюють в оборонці і які до сих пір є важливими для російських виробників оборонної промисловості. От цей перелік.

Перша дія — ми повинні дізнатися про всі додатки до цієї угоди і тільки тоді будемо вже вирішувати, що робити далі. Тим більше треба дивитися на дії уряду, якщо зараз почнеться внесення змін до законів про заборону приватизації деяких стратегічних об’єктів, тоді вже чекайте.

«ПОЛІТИЧНА Й ЕКОНОМІЧНА МОДЕЛЬ ПУТІНА НЕ МАЄ МАЙБУТНЬОГО, А ЄВРОПЕЙСЬКА — МАЄ»

Едвард ЛУКАС, заступник головного редактора журналу The Economist, Лондон:

— ЄС ніколи не розумів про що йдеться. Він вважав, що Україна буде реформуватися, а Росія дозволить їй це робити. Обидва припущення були неправильними. Янукович не зацікавлений у змінах, які зруйнують його політичну машину. Він не хоче завершити, як Юля. І Росія не збирається навіть дозволити ЄС здобути символічну перемогу в країні, яку вона розглядає центральною для власної безпеки.

ЄС міг би зробити значно більше. Він міг співпрацювати з українським суспільством. ЄС також мав би запропонувати реальну перспективу членства. І наполягти значно сильніше і раніше на реверсі газу зі Словаччини в Україну. ЄС мав би заявити чітко Росії, що втручання є неприйнятним. Замість цього він присвятив багато уваги і зусиль «справі Тимошенко», яка насправді є другорядним питанням.

Гра ще не завершена. Політична і економічна модель Путіна не має майбутнього, а європейська — має. Ми намагатимемося діяти краще наступного разу. Але тим часом ми можемо лише сказати «вибачте» сміливим українцям, які розуміють наші ідеали краще, ніж ми самі.

Підготував Микола СІРУК, «День»