Дивовижна Рада

Учорашнє засідання Верховної Ради почалося із несподіваної новини: Азаров подав у відставку. Прем’єр-міністр, за звільнення якого парламентській опозиції вже не раз не вистачало необхідної кількості голосів, вирішив самостійно скласти повноваження. Опозиціонери назвали такий крок запізнілим, депутати від Партії регіонів, пафосно, — мало не героїчним вчинком. Мовляв, Микола Янович «пожертвував своєю посадою заради миру в країні». Натомість джерела «Дня» в ПР повідомляють, що пенсіонер Азаров просто вирішив красиво піти з посади прем’єр-міністра країни і, за дорученням Президента, не дочекавшись голосування в Раді, самостійно написав заяву з проханням про відставку. «Азарова ще до подій на Майдані мали знімати. Так що «не велика втрата», — діляться регіонали.

Пізніше стало відомо, що Віктор Янукович прохання Миколи Азарова таки задовольнив. Хоча ще вранці опозиція заявляла, що допоки Президент не підпише заяву Азарова, говорити про переформатування уряду поки зарано.

Після двогодинної перерви та консультацій лідерів парламентських фракцій у кабінеті спікера Рибака Рада врешті запрацювала. На цей раз більш продуктивно. 9 із 12 «диктаторських» законів від 16 січня ВРУ скасувала. За відповідне рішення без попереднього обговорення проголосував 361 народний обранець. Регіонали Колесніченко та Царьов проголосували «проти». «Не голосували» майже два десятки їхніх колег по фракції та фракція комуністів у повному складі.

ЧАСТИНУ ВИМОГ ЗАДОВОЛЬНИЛИ, АЛЕ ПОПЕРЕДУ В ОПОЗИЦІЇ БАГАТО РОБОТИ

На запитання «Дня», чому КПУ не голосувала, один із комуністів, який побажав залишитись інкогніто, відповів, «тому що закони 16 грудня є європейськими». «Якщо у Європі є «хороший» закон, то чому б і його не перенести в українські реалії?» — бідкався депутат. З уст комуніста такі слова звучали, м’яко кажучи, сюрреалістично. КПУ, виявляється, теж хоче Європи в Україні. Щоправда, в далеко не найкращій її інтерпретації.

«Скасування законів від 16 січня   — це лише перший крок, і я його дуже вітаю, — розповідав «Дню» депутат від ПР Анатолій Кінах. —  Далі потрібно прийняти закон про амністію, в якому чітко сформулювати відповідальність усіх сторін, а також виступити з вимогою переформатування уряду. Треба, щоб уряд працював в інтересах держави, а не представляв інтереси політико-фінансових груп. Це — пакет, який уможливить варіант мирного виходу з суспільно-політичної кризи в країні».

Натомість ударівець Павло Розенко пояснив «Дню», що поле для досягнення компромісу та ведення діалогу між владою та суспільством (в тому числі, опозицією) нині широке. «Ми сьогодні не є владою. Питання уряду, скасування законів та амністію — лише декілька з пакету 15 вимог, які українців висувають до Януковича. Суспільство чекає конкретних дій».

ПІДГОТОВЧА ГРУПА НАШОЇ РЕВОЛЮЦІЇ... В ЦЕНТРІ — «КОНСТРУКТОР»

Поки ж ці дії виконуються в дещо вповільненому варіанті, парламентські журналісти вирішили нагадати регіоналам про їхню власну відповідальність за нинішню ситуацію в країні. Перед початком засідання ВРУ всі регіонали та комуністи, які в «ручному» режимі проголосували за «диктаторські» закони 16 січня, отримали листівки з надписом: «Зупиніть насилля, скасуйте диктатуру, почуйте людей!».

«Спостерігаю, як жваво, але невесело вони обговорюють цю поліграфію в залі. Їм неприємно бачити свої обличчя в прив’язці до людських смертей, — пише на своєму блозі на УП народний депутат від «Батьківщини» Андрій Пишний. —...Партійна дисципліна, скажете. Цього разу не пройде! Головою думати треба і бути готовим відповідати за власні рішення. Тож — до відповідальності!»

НА ВІДМІНУ ВІД ГОЛОСУВАННЯ 16 СІЧНЯ, УЧОРА РУКУ ПІДНІМАВ ТІЛЬКИ ЧЕЧЕТОВ. АЛЕ ЦЕ ДЛЯ ПАРТІЇ РЕГІОНІВ — ТРАДИЦІЯ

Схоже, окремі регіонали заклик брати відповідальність на себе таки прийняли. За інформацією «Дня», багато депутатів від ПР відмовилися в подальшому брати участь у ймовірному голосуванні «руками». Днями відповідний законопроект у ВРУ зареєстрував позафракційний депутат Сергій Міщенко. Однак, як стверджують джерела «Дня» в ПР, таке рішення діятиме доти, доки хтось «зверху» не вирішить по-іншому. Наразі ж завдання-мінімум як для влади, так і для опозиції —  знайти шлях мирного виведення країни з кризи. Бажано, максимально швидко.

КОМЕНТАРI

«ПОЗИТИВОМ Є ТЕ, ЩО ПАРЛАМЕНТУ ВДАЛОСЯ ПОВЕРНУТИСЯ В ЗАКОНОДАВЧЕ РІЧИЩЕ, АЛЕ...»

Костянтин МАТВІЄНКО, експерт корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»:

— У мене дуже стриманий оптимізм. Позитивом є те, що парламенту вдалося повернутися в законодавче річище, тобто закони знову ухвалюються за процедурою, а не так, як вони ухвалювалися 16 січня. Усе інше... Відставка уряду Азарова — це ще вилами по воді. Також це стосується скасування законів від 16 січня, які ще має підписати Президент. Потім абсолютно дикунська ситуація, яка пов’язує закон про амністію зі звільненнями площ і адмінбудинків. Це означає, що протестувальників кидали до буцегарень як заручників. Публічне визнання «владою» цього факту говорить про те, що питання винуватості чи не винуватості громадян у «злочинах», які їм інкримінуються, не є критерієм при обранні для них запобіжних заходів. 

ЩОДО АМНІСТІЇ ЗАТРИМАНИХ ПІД ЧАС ПРОТЕСТІВ, УЧОРА ВЛАДА ТА ОПОЗИЦІЯ ТАК І НЕ ЗМОГЛИ ДОМОВИТИСЯ

«МАЙДАН НА ЛЕГЕНЬКІ ПОСТУПКИ НЕ ПІДЕ»

Мирослав МАРИНОВИЧ, правозахисник, публіцист, релігієзнавець:

— Після учорашнього засідання парламенту можна зробити висновок:  якщо раніше тактикою Януковича та Партії регіонів було — не йти на жодні поступки, то зараз обрано іншу тактику — маленькими відкупними поступками врятувати головне — свою владу. Це для мене дуже небезпечно: якщо ми залишимо при владі цю команду — вона через місяць або тиждень після завершення Майдану розпочне великі репресії. Я остаточно втратив будь-яку довіру до нинішньої влади, до її слів, декларацій. Вона мусить піти. Для цього Майдан має твердо стояти й дати чітко зрозуміти, що «как котят» їх вже не розведуть. Маю надію не стільки на лідерів опозиції, скільки на сам Майдан, який дуже добре розуміє природу цієї влади. Він на легенькі поступки не піде.   

«В СТРАТЕГІЧНОМУ ПЛАНІ ОСНОВНА ПРОБЛЕМА — НОВИЙ «СУСПІЛЬНИЙ ДОГОВІР», ЯКИЙ ЩЕ ТРЕБА ЧІТКО СФОРМУЛЮВАТИ»

Олексій ПАНИЧ, філософ, культуролог, перекладач:

— Мої перші враження від подій сьогоднішнього дня:

1. Ми не лише зупинилися на краю над прірвою масового кровопролиття, а й зробили маленький крок назад від краю. Але зрозуміло, що це лише початок.

2. Переухвалення чотирьох законів — очевидний плід політичного компромісу і також певний сигнал тій частині наших співгромадян, які болісно переживають процес руйнування радянської спадщини. Загалом їх також можна і треба зрозуміти, бо очевидно, що крім політичного компромісу безумовно треба якось виходити і на широкий суспільний компроміс. Щоб сказати щось докладніше, треба аналізувати тексти законів.

3. В ситуації є ще чимало загроз. І підпису Президента під сьогоднішніми рішеннями ще немає, і репресивний апарат продовжує працювати. Десь позначилися тріщини у владі (фактичний бунт у фракції ПР), а десь — тріщини у суспільстві (полювання в Донецьку на фанатів, які підтримали Євромайдан). Але найбільша проблема зараз така: всі вже розуміють, що з ситуації «треба якось вирулювати», але на сьогодні ніхто не має чіткого уявлення, як саме і куди саме. Ані в тактичному, ані в стратегічному плані.

4. В тактичному плані один з найбільших проблемних вузлів — ідея повернення до Конституції-2004. Тут є свої пастки і в правовій площині (хто тоді має негайно переобиратися — ВР чи Президент?), і в політичній площині (архітектура влади за цією Конституцією передбачає перманентний, закладений структурно, конфлікт між Кабміном та Президентом з його АП). Тут мають сказати своє слово юристи-конституціоналісти. В кожному разі, відновлення дії цієї Конституції, навіть якщо це можна буде здійснити юридично чисто і без «руїни у владі» — лише тимчасовий засіб, і всі (ну, начебто всі) це розуміють. В негативному плані, можна сказати, вже маємо консенсус довкола тези «треба міняти не обличчя, а саму систему». Але тут ми переходимо від питань тактики до питання стратегії.

5. В стратегічному плані основна проблема — запропонувати такі нові «правила гри», таку нову архітектуру влади, щоб довкола цієї пропозиції міг сформуватися консенсус і основних гравців бізнесу (так званих «олігархів»), і більшості політичних сил, і більшості громадських активістів та решти суспільства. Власне, йдеться не менше як про новий «суспільний договір», який ще треба чітко сформулювати, обговорити і укласти. Робота в цьому напрямі йде, а от скільки вона забере часу — залежить від основних учасників процесу.

Іван КАПСАМУН, фото Миколи ТИМЧЕНКА «День»

РЕЗОНАНС

Лілія ШЕВЦОВА, провідний науковий співробітник Московського центру Карнегі:

1. Проросійське лобі в Україні підтримує повернення України до Конституції 2004 року і парламентсько-президентської системи. Прем’єром може бути хоч Яценюк. Але у президента — контроль за силовиками. Словом, перехопили вимогу опозиції.

2. Лобі виступає з ідеєю федералізації України — це дозволить новому режиму звільнитися від фрондуючих регіонів.

3. Явно тривають спроби нейтралізувати радикалів за допомогою помірної опозиції і перекупити останню.

4. Активізувалися зусилля вмовити ЄС (швидше за все, за лінією Кремля) стати посередником у врегулюванні української кризи спільно з Москвою, тобто перекласти врегулювання на міжнародний рівень і там знайти варіант, зручний для Кремля.

Словом, багато хто чекає на впровадження в Україні воєнного стану й озброєне втручання Росії. А тут ідеться про мирний варіант, який би залишив Майдан і радикалів у повних дурнях...

Радослав СIКОРСЬКИЙ, міністр закордонних справ Польщі:

— Українська політика нарешті обговорюється в парламенті, а це саме той інститут для досягнення компромісу і початку реформ. Польща та ЄС готові допомогти.

Карл БIЛЬДТ, міністр закордонних справ Швеції:

«Тепло вітаю рішення Верховної Ради, яке було ухвалено кілька хвилин тому,  скасувати пакет репресивних законів. Сподіваюся на наступні кроки», — зазначив він на своїй сторінці у Twitter.

 Штефан ФЮЛЕ, Єврокомісар з питань розширення та європейської політики сусідства:

— Це важливо, що сьогоднішня позачергова сесія Верховної Ради почала прокладати шлях уперед для всеосяжного політичного процесу, який приведе до виходу з кризи. У центрі цих зусиль мають бути очікування людей.