«Фактор впливу»

ДОНЕЦЬК: ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО... КАЗЕННИМ КОШТОМ

Чи може громадянське суспільство розвиватися за допомогою офіційних державних програм? Сім громадських організацій у Донецьку вважають, що наразі в регіоні існує більше передумов для загроз та викликів, аніж для розвитку. Конфлікт виник через програму розвитку громадянського суспільства в Донецькій області.

«Питання розвитку громадянського суспільства — питання не одного чи двох місяців. У Донецьку воно було поставлене декілька років тому, коли громадські організації визначали стратегію та мету спілкування з владою. Тоді збиралися, щоб обговорити найголовніше — цінності, які мають бути у громадських організаціях та громадянському суспільстві», — розповідає Сергій ТКАЧЕНКО, голова ДО ВГО «Комітет виборців України». Три роки тому на діалог із громадськістю відкрито йшла обласна влада (на той час губернатором був Анатолій Близнюк). Протягом довгих обговорень була сформована програма, яку мали ухвалити на обласній раді. Проте програму прийняли, а гроші не виділили. Підтвердженням, що програма була хорошою, може слугувати те, що аналогічні були прийняті в інших регіонах. «Інколи навіть не редагували області й залишали в тексті Донецьку замість Кіровоградської, наприклад», — коментує В’ячеслав РЕДЬКО, представник Всеукраїнської громадської організації «Асоціація підтримки прогресивних реформ».

Відтоді минуло три роки і, як нещодавно виявилося, програма може бути прийнята вже найближчим часом. Проте зовсім інша. На численні листи Світлани Закревської (Донецька міська громадська організація «Альянс») та Сергія Бондаренка (Громадська організація «Центр аналізу та розвитку громадських комунікацій «Діалог») щодо її змісту із владних органів ніхто не відповідав. На листи вже семи організацій було відмовлено через те, що сплинуло багато часу.

«Мене вражає навіть не те, що ті принципи, які ми закладали у програму, абсолютно зникли, а те, що бюджети вже розраховані. Це повністю суперечить нашій концепції: відкритості та тендерності», — говорить С. Закревська.

Володимир Кіпень із Донецької обласної організації «Донецький інститут соціальних досліджень і політичного аналізу» розповідає, що головна відмінність їхньої концепції була в тому, що фінансування мало проходити за схемою: одна гривня від влади + одна гривня від громадськості. В нинішньому програмному документі цього немає.

Окрім того, він звертає увагу на формування кожного з пунктів програми. Мало того, що ключові засади, мета й концепція повністю суперечать змісту документа, та ще й висновки заявлені досить абстрактно. До прикладу, кінцева ціль у новій програмі сформована так: «Налагодження ефективної взаємодії між органами влади, інститутами громадянського суспільства та всіма зацікавленими особами; розробка та проведення навчальних заходів із питань функціонування громадського суспільства для представників ІГС та широких верств населення тощо». Окрім того, як зазначають лідери громадської думки, у новому документі помітне маніпулювання терміном «європейський», причому не сказано, що це поняття означає. «Це може бути Західна Європа, якась конкретна країна, або Росія, бо частково це теж Європа», — коментує Яків РОГАЛІН, директор благодійного фонду «Доброта».

«Хіба те, що відбувається, це щось нове? Чи немає у вас дежавю? Влада за своїм визначенням — необхідне зло. І якщо вона може ігнорувати громадянське суспільство, вона буде це робити. Якщо ігнорувати не виходить, вона буде займатися профанацією, опанувавши європейську риторику. В якому випадку ситуація зміниться? Тільки в тому, коли громадянське суспільство стане дійсно силою, чого наразі немає. Сила в єднанні. Нинішнє громадянське суспільство більш сипке. Моя відповідь одна: потрібно обробляти свій сад, своє громадянське суспільство. Громадянське суспільство надто ніяке, щоб очікувати від нього того, щоб з ним рахувались. У Донецьку, на відміну від інших регіонів, діють прямолінійно та не «заморочуються» на лицемірстві. Це головна відмінність від того, як діє влада в інших областях. Тому я веду до того, що варто відмовитися від цих грошей взагалі. Не потрібні вони нам доти, доки є корупція. Щойно програма позбудеться грошового елементу, відразу відпаде зацікавленість у тому, щоб її просувати та боротися за неї», — продовжив він.

Про великі суми, які розписані у програмах, не тільки в цій, а й у попередніх документах, що стосувалися громадянського суспільства, розповіли й інші учасники круглого столу. До прикладу, за словами Закревської, на створення сайта для однієї з громадських організацій влада виділила 80 тис. грн. Сайт «Донецкая правда» називає також такі суми: 60 тис. грн. — проведення регіонально-міжнародного фестивалю національних культур регіону «Співдружність Донбасу»; 210 тис. — заходи до річниці аварії на ЧАЕС тощо.

Загалом варіантів рішення проблеми лідери громадськості запропонували близько десяти. Наразі вони оголосили про свої наміри оформлювати запити та звертатися до прокуратури з поясненням ситуації. А єдиним нагальним питанням є те, щоб запобігти прийняттю документа, інакше «він може віднести нас не вперед, а на десять кроків назад», вважають учасники донецького прес-клубу.

Віктор НІКОЛАЄНКО, начальник головного управління взаємодії з громадськістю та у справах національностей і релігій Донецької обласної адміністрації, до якого «День» звернувся за коментарем, ситуацією з громадськими організаціями дещо засмучений. Він стверджує, що громадські слухання проходили протягом двох місяців, і всі ті організації, які хотіли щось змінити в документі, писали коментарі, залишали відгуки. Окрім онлайн-консультацій, які відбувалися на сайті ДонОДА, проходили ще обговорення у громадській раді, а також круглі столи. Таким чином, на думку Ніколаєнка, час доробити програму був, але жодна з незгодних організацій не подала свої коментарі вчасно.

«Понад два місяці документ був на стадії обговорення і постійно змінювався. Остання редакція його вийшла тільки наприкінці травня. Громадські активісти використовували для критики не остаточну версію документа. Якби вони запитали в нас дані, то отримали б абсолютно інший варіант», — сказав він.

До складу групи, яка розробляла нову програму, увійшли десять осіб, серед яких п’ять представників від влади та п’ять — від громадськості (по одному з представників від молодіжної, ветеранської, козацької, благодійної та політичної організацій).

«Попередній документ, який розроблявся в 2011 році, був прийнятий на колегії, але не був ухвалений на сесії через те, що на нього не було виділено фінансування. Приймати «порожній» документ не було сенсу. Окрім того, попередня програма була відверто лобістською. Лобістами виступали саме ті організації, які були ініціаторами круглого столу», — розповідає В. Ніколаєнко. На його думку, причина такої різкої критики нинішнього документа в тому, що наразі йде боротьба за «фактор впливу громадянського суспільства». Саме це, вважає Ніколаєнко, є найбільш вагомим чинником. За його словами, критика має бути, але конструктивна та вчасна.

Програма сприяння розвитку громадянського суспільства в Донецькій області може ще трансформуватися, проте ці зміни залежатимуть від комісій, які перевірятимуть документ. Прийняти його зможуть уже 4 липня на сесії обласної ради.

КОМЕНТАР

Станіслав ФЕДОРЧУК, громадський діяч, політолог:

— Будь-які форми взаємодії держави з соціальними інституціями мусять відбуватися в межах певного прозорого регламенту. Зі свого досвіду спілкування можу сказати таке: воно дуже ускладнене бюрократизмом та баченням влади, що таке громадянське суспільство. Влада не бачить громадські організації як партнерів, натомість вбачає в них виконавців своєї волі. Як на мене, це загальне питання культури взаємодії. І воно зовсім не в концепції чи програмі, тут основоположне — хто представляє дві сторони.

З одного боку, будемо говорити відверто: у третьому секторі багато організацій, які займаються заробітчанством за рахунок муніципалітетів (за даними В.Ніколаєнка, в області зареєстровано 1,5 тисячі громадських організацій, серед яких реально діє лише 20%. Громадські організації, які висловили свій протест, у цей перелік входять, тобто є реально діючими. — К.Я.). Не можна сказати, що такі організації не можуть діяти. Проте чи повинні платники податків оплачувати їхню роботу?

З іншого боку, я упевнений, що в майбутньому бюджети місцевих громадських організацій частково будуть фінансуватися з місцевих бюджетів та грошей громади. Тому що об’єктивно я не бачу зацікавленості в тому, щоб держава розвивала третій сектор. Це може собі дозволити держава, у якій функціонує демократична система. У нас такого нема. Тому кошти, які пропонує влада, сприймаються нею як підкуп лояльних організацій.

Але знову-таки — це питання є значно більшим, ніж просто гроші.

Катерина ЯКОВЛЕНКО, «День»,  Донецьк

ХЕРСОН: РІВЕНЬ ВТРУЧАННЯ ВЛАДИ В РОБОТУ «ТРЕТЬОГО СЕКТОРУ» ЗАЛЕЖИТЬ ВІД САМОЇ ГРОМАДИ

Сьогодні в Україні налічуються тисячі громадських організацій. Вони об’єднують людей за різними інтересами й поглядами: від розважальних клубів до потужних соціальних інститутів, до яких прислуховуються у владних кабінетах. Утім, кількість — не означає якість, а тема розвитку громадянського суспільства й нині залишається однією з найважливіших, коли йдеться про демократію в нашій державі.

Про важливу роль «третього сектору» стало модно говорити й на державному рівні. Відповідно, в середовищі борців за права громади та тими, хто ці права обмежує, не припиняється дискусія про зміст державної політики в цій сфері. Одні вважають, що демократія росте «з низів», із вдалих ініціатив людей, котрі об’єднуються навколо спільної мети. На думку інших — цей процес також має бути більш контрольований і підтримуватися державним бюджетом...

Протягом двох попередніх років в Україні було прийнято кілька цільових обласних програм щодо сприяння розвитку громадянського суспільства. Такі документи ухвалені в Криму, Вінницькій, Волинській, Херсонській, Житомирській, Луганській, Чернігівській та ще в кількох областях. У деяких регіонах програми не подано на розгляд або не підтримано обласними радами (Черкаська, Чернівецька, Тернопільська).

Автор цих рядків мав нагоду переглянути зміст такої програми на Херсонщині — «Свідома громадськість та відкрита влада». Між іншим, аналогічний документ тут було прийнято одним із перших в Україні — ще в листопаді 2011 року. Програма розрахована до 2015-го. Вдало описано тему і проблематику питання, визначено мету (хоча й досить розпливчато — «створення в області належних умов для всебічного розвитку громадянського суспільства»), шляхи вирішення проблем, обсяги і джерела фінансування (всього — 1749,9 тис. грн) і графік проведення конкретних заходів. Водночас, як стало відомо «Дню», на реалізацію цих заходів цього року не виділено ні копійки.

Відтак, ми поцікавилися думкою місцевих експертів з приводу доцільності подібних програм, а також щодо стану громадянського суспільства в Україні загалом.

КОМЕНТАРІ

Людмила ЯМЩИКОВА, експерт із питань діяльності неприбуткових організацій:

— Насправді масштаб піклування держави про розвиток громадянського суспільства ще більший, ніж кілька обласних програм. Традиційно, розвиток демократії у нас відбувається згори: був Указ Президента № 212/2012 від 24.03.12 (не перший такий, до речі), який зобов’язав Кабмін «привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Указом». От і наприймали обласні адміністрації відповідні програми на своєму рівні. І навіть чесно порадилися із громадськими організаціями щодо їх змісту. Хоча — що тут радитися? В Указі вкотре записано доволі правильні і виважені декларації щодо ролі громадянського суспільства, нема про що тут особливо сперечатися. І вони ж акуратно ретрансльовані в обласних програмах. Про практичну цінність цих декларацій можна судити хоча б по діяльності Координаційної ради з питань розвитку громадянського суспільства при Президенті, яку було створено згідно зі згаданим Указом. Кілька засідань, чимало оптимістичних заяв і... відсутність бодай якихось звісток звідти з грудня минулого року.

Ще одним показником практичної цінності цього Указу та відповідних програм може бути «План невідкладних заходів», що є в Указі. Кінцевим терміном виконання багатьох його пунктів зазначено «до прийняття Закону». Тож не дивно, що термін виконання «невідкладних заходів» все ніяк не настане. Водночас, ризикну припустити, що обласні програми все ж таки діють — тією мірою та тим способом, що в них й закладено: проводяться якісь круглі столи або навіть якісь громадські організації отримують бюджетне фінансування. Але хіба це — розвиток громадянського суспільства? Як на мене, державна програма розвитку громадянського суспільства є оксюмороном. Громадянське суспільство має бути самодостатнім, а патерналістський підхід до нього з боку влади скоріше є згубним, ніж допоміжним. Щодо подібних програм в інших країнах, коли влада стимулює розвиток громадянського суспільства — то мені такі випадки не відомі. Натомість, в таких країнах бюджет залюбки фінансує неприбуткові організації, які виконують соціальне замовлення. Також можна знайти численні програми, якими міжнародні інституції підтримують країни, що розвиваються. Такі програми справді допомагають ресурсно. Втім, нині лунають непоодинокі думки, що така допомога водночас і гальмує розвиток громадянського суспільства. Тож питання наразі є дискусійним.

Якщо говорити про успішність діяльність ГО на Херсонщині, то це поняття є дещо розмитим. Для одних успіх — це бути наближеним до влади, для інших — мати пристойне фінансування упродовж років, для третіх — бути «на слуху». Серед місцевих ГО є такі, що стало фінансуються з бюджету (не прозоро, але фінансуються). Є такі, що мають хорошу репутацію у міжнародних донорських організацій і попри короткотривалість їхніх програм, виходять на більш-менш стабільне фінансування для конкретних проектів. Є й такі, яким вдається збирати кошти на свою діяльність серед громади та мати чимале коло волонтерів. Відтак, ті об’єднання, яким вдається дійсно триматися на плаву, доводять — громадянське суспільство радше живе, ніж мертве, навіть попри намагання держави йому «посприяти».

Наталя ЧЕРНИШЕНЦЕВА, член правління МО «Нова генерація», Херсон:

— 2010 року, після проведення дослідження та круглого столу за його результатами виникла ідея створення окремої програми, адже ті документи які були («Концепція сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства») не відповідали потребам та носили номінальний характер. Над створенням обласної програми працювали разом від початку до кінця. Створили робочу групу, до якої включили всі зацікавлені сторони: громадські організації, депутатів, фінансове управління, КРУ та інших. Головна ідея була в тому, щоб створити документ відповідно до потреб громади, а не просто заповнити програмні цілі.

У тексті програми закладено багато гарних речей. Наприклад, дослідження потреб населення та громадських організацій, конкурс проектів для ГО, спільні зустрічі та інформування населення про роботу. Сьогодні дуже прикро констатувати, що кошти на реалізацію програми не виділено. Ми писали листи від Громадської ради при ОДА, постійно актуалізуємо це питання, утім — поки безрезультатно. Роботу з інформування та навчання (нас запрошують для співпраці під час підвищення кваліфікації держслужбовців; представники адміністрації відвідують наші заходи) ми проводимо і так, адже на це гроші не потрібні. А от конкурс проектів не вдався.

Однак, попри ці проблеми, я вважаю безцінним досвід підготовки самої програми. Ми розробили алгоритм співпраці між органами влади і ГО від початку до кінця, зрозуміли, що немає нічого складного. Гадаю, що зник ряд стереотипів щодо один одного.

Щодо підтримки державою громадянського суспільства, то це дійсно складне питання. Справді, зараз в українському «третьому секторі» існують дві паралельні думки. І, як на мене, це нормально. Я вважаю так: хочемо ми чи ні, а держава буде втручатися в ці процеси, а от яким буде це втручання — питання вже до нас. Чи це буде диктат: як ми маємо рухатися, скільки нас буде тощо, чи це справді буде співпраця, збудована на реальних потребах, а не амбіціях одне одного.

Загалом я бачу більше позитивних тенденцій у розвитку громадської свідомості. Можливо, цей процес не такий швидкий як хочеться. Утім, він планомірний. Ще сім років тому, коли я прийшла в «третій сектор», набагато менше людей знали, що взагалі таке громадські організації. Я розумію, що це тільки частина громадянського суспільства, яке ми будуємо, але ж — важлива частина. У людей є дедалі більше розуміння: якщо ти хочеш щось змінити, насамперед, маєш робити це сам. А потрібно на це окрему програму чи ні, хай кожна громада вирішує сама.

Іван АНТИПЕНКО, «День», Херсон