Комунізм в Україні: доктрина, практика, злочини

Сюжети, пов’язані з прагненням нинішньої влади заборонити Комуністичну партію України, знову перебувають у центрі уваги політикуму і громадськості. Нещодавно голова Верховної Ради Олександр Турчинов доручив регламентному комітету розглянути питання про розпуск фракції КПУ у Верховній Раді, яку полишили вже кілька нардепів. А напередодні у ЗМІ з’явилася інформація, що фракція КПУ в Луганській облраді перейшла до так званого парламенту ЛНР, та відеозаписи, на яких функціонери КПУ дають настанови проросійським бойовикам, як їм діяти.

Крім того, в останні місяці постійно надходила інформація, передусім зі сходу України, про комуністичних активістів, функціонерів та депутатів різних рівнів, які брали активну участь у псевдореферендумах, сепаратистських акціях, блокуванні військових частин, захопленні адміністративних будівель, вербуванні терористів та налагоджуванні їхнього матеріально-технічного забезпечення. Нині, втім, комуністам важко вивести на вулиці значні маси людей, проте вони продовжують свої акції антидержавного спрямування: так, 22 червня у Харкові кілька сотень осіб під червоними прапорами з комуністичною символікою вийшли на акцію біля пам’ятника Леніну з метою морально підтримати терористів. При цьому, як повідомило «Радіо Свобода», організатори мітингу розповіли, що представники влади намагалися вручити їм судову заборону масової акції, але вони не відреагували на неї.

•  Що ж до лідерів КПУ, особливо Петра Симоненка, то вони не втомлюються говорити про «бандерофашистів при владі», «київську хунту», «каральну операцію проти народу Донбасу», «місто-герой Слов’янськ» тощо й виступають з цим як на трибуні Верховної Ради, так і на центральних російських телеканалах, ставши частиною кремлівської пропагандистської машини. Частиною цієї машини є й підконтрольні КПУ мас-медіа. Ось що пише, наприклад, газета «Комуніст України»: «Вірні новому президенту війська, вторячи президентові, також поздоровили жителів Слов’янська з великим релігійним святом. Привітали снарядом, який влучив у купол православного храму, зруйнованими адміністративними та житловими будинками, пожежами, ну і, звичайно ж, новими трупами мирних жителів, серед яких з нагоди свята опинилася п’ятирічна дівчинка...» Чи ось ще: «Неоспоримый факт полномасштабной военной операции против населения юго-востока. Гибнут дети, женщины, старики! Это обыкновенный геноцид». І ще: «На дороге, ведущей к аэропорту Донецка, 80 трупов, оставленных после бомбежки аэропорта, лежат уже десять дней! Снайперы — говорят, американские и грузинские, — не дают забрать мертвых людей. Врачи «скорой помощи», женщины, родители погибших пытаются их забрать, но снайперы стреляют по этим убитым горем людям! Женщинам целятся в бедро, мужчинам — в голову... В Славянске впервые использовали фугасные бомбы — с фосфором, от которых все вокруг горит и на людях плавится одежда вместе с кожей». І резюме: мовляв, це все «прозвучит еще и на украинском Нюрнбергском процессе в Славянске, где будут осуждены злодеяния киевской фашистской хунты».

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Ну, а Петро Симоненко відверто вимагає капітуляції України та надання терористам повної свободи дій: «Негайно припинити бойові дії з використанням важкої артилерії, танків, авіації, у результаті чого гинуть мирні жителі. Роззброїти всі незаконні формування, котрі діють під виглядом «добровольчих батальйонів». Відвести регулярні війська в місця постійної дислокації. Сісти за стіл переговорів і опрацювати шляхи мирного врегулювання політичної кризи, спровокованої з вини нової-старої влади».

•  Масштаб цинічної брехні, яку транслює комуністична преса, виходить за будь-які межі. Лише одна цитата: «Более 70-ти лет коммунисты хранили в СССР, в том числе и в УССР, мир, капиталисты за 23 года привели «независимую» Украину к гражданской войне...» Геббельс відпочиває, чи не так? Виявляється, не було понад 10 мільйонів українців, загиблих під час Другої світової війни, не було сталінської війни з українським селянством, не було війни з УПА, не було тисяч і тисяч українських хлопців, які наклали головами у «малих» війнах, які вів СРСР по всьому світу задля забезпечення своїх імперських інтересів... Не було, і все!

І, звичайно, рецепт досягнення щастя від лідерів КПУ простий: перехід до парламентської форми правління, скасування інституту президента, вступ до Митного та Євразійського союзів, введення інституту подвійного громадянства, закріплення державного статусу російської мови нарівні з українською — і «перемога над фашизмом».

•  Утім, нічого нового в таких діях комуністів України немає. Вони як були пахолками Кремля, так і залишилися ними. Як боролися проти своїх політичних опонентів, називаючи їх «фашистами», так і борються. Як водночас дружили з фашистами, так і дружать сьогодні, діючи спільно у структурах «ЛНР» та «ДНР».

•  Тут, думаю, доречно буде нагадати, що радянсько-італійський Договір про дружбу, ненапад і нейтралітет був підписаний у Римі 2 вересня 1933 року. Цей договір був реалізований на практиці: Радянський Союз постачав італійським фашистам чимало сировини, навзамін отримуючи військові технології (в основному морські й авіаційні), але не тільки їх — у складі Чорноморського флоту в 1939 році з’явився новітній швидкісний корабель-лідер «Ташкент» італійської побудови, який став зразком для проектування радянських есмінців. Отож «нотаріально завіреним» другом італійських фашистів СРСР був із 1933 року, продовжуючи співробітництво з ними під час їхньої війни проти антигітлерівської коаліції — аж до 22 червня 1941 року. З німецькими нацистами співпраця СРСР розпочалася пізніше, але вона була значно масштабнішою й ефективнішою. 23 серпня 1939 року в Москві був підписаний Договір про ненапад між СРСР і Німеччиною (Пакт Молотова — Ріббентропа) з відповідними таємними протоколами про поділ Європи. А 28 вересня 1939 року також у Москві був підписаний Договір про дружбу і кордон між СРСР і Німеччиною. Вдумайтеся: вже існує антигітлерівська коаліція, ще бореться Військо Польське, розпочалася масштабна війна на морі, а СРСР «нотаріально завіряє» дружбу з Гітлером і нацистами; в газеті «Правда» та інших радянських виданнях публікуються без купюр промови нацистських бонз, включно з самим фюрером, економічні зв’язки міцнішають, літаки Люфтваффе, які наступного року чинять розбій у небі над Британією, вбиваючи тисячі цивільного люду, заправляються бензином, зробленим у тому числі з радянської нафти, а пілоти їдять хліб із постаченої мудрим Сталіним пшениці...

І далі радянські комуністи, очевидно, дружили б із фашистами, спільно борючись із демократичними державами, аж тут Гітлер несподівано для Сталіна порушив цю дружбу...

Скажете — то були ВКП(б) та її філія КП(б)У, а нинішня КПУ жодним чином не  причетна до справ минулих? Це не так. Ось що написано в програмі КПУ: «Комуністична партія (більшовиків) України (з 1952 року — Комуністична партія України) була утворена у липні 1918 року у результаті об’єднання на ленінських ідейних і організаційних принципах більшовицьких організацій, що діяли на території України, і до незаконної заборони в серпні 1991 року була складовою частиною РКП(б) — ВКП(б) — КПРС, її бойовим загоном... Після об’єднаного з’їзду (травень 2002 року) Компартія України діє на законних підставах не тільки як спадкоємиця ідей і традицій Компартії, утвореної в липні 1918 року і зареєстрованої Міністерством юстиції України в липні 1991 року, але й як її правонаступниця». Отож за «нотаріально завірену» дружбу з Гітлером і Муссоліні мають відповідати товариш Петро Симоненко та його ЦК.

•  І не тільки за це.

У часи президентства Рональда Рейгана міжнародна група експертів підрахувала число жертв комунізму у світі з 1917 по 1987 роки. Воно підійшло до 100 мільйонів людей. Це куди більше, ніж убили фашисти і нацисти всіх країн світу. А знана дослідниця доби більшовизму Енн Епплбом зазначала, що Сталін знищив більше українців, ніж Гітлер євреїв. Але ж Сталін сам нікого не розстріляв і не закатував: він діяв руками ВКП(б)-КПРС (заодно періодично влаштовуючи кровопускання і самій партії, де з’являлися недостатньо віддані йому елементи...).

Комуністичні партії Європи, Азії, Африки і Латинської Америки ніколи б не стали впливовими і, тим більше, не здобули б у низці держав владу, якби не створений російськими більшовиками та ними контрольований і фінансований Комінтерн. У програмі Комінтерну та в його офіційному гімні прямо говорилося про «всемирый Советский Союз». Виплекані у численних комінтернівських навчальних закладах кадри — ідеологи, організатори, терористи — несли ідеї та традиції більшовизму світом. У ряді країн їм вдалося на певний час обдурити частину трудящих мас, а коли обдурені прозріли, вже було пізно: політичні свободи скасовувалися, вільні ЗМІ закривалися, лютувала таємна поліція та будувалися концтабори. Де б не приходили до влади комуністи, вони не могли обійтися без місцевого варіанту ГУЛАГу. Причому в процентному відношенні до числа жителів кожної країни ці системи таборів були значно масштабнішими за нацистські  1933 — 1940 роках, бо до «істинних арійців» Гітлер не ставився так погано, як комуністичні вожді до своїх одноплемінників.

І навіть не прийшовши ще до влади, а створивши «визволені райони» у тій чи іншій державі «третього світу», комуністи починали одразу будувати табори для «ворогів народу». Але всіх перевершив вихованець Французької компартії, а потім лідер «червоних кхмерів» і генсек Компартії Кампучії Пол Пот: коли його війська 17 квітня 1975 року здобули столицю країни Пномпень, він наказав за 72 години очистити її від 2,5 мільйона населення, розселивши всіх по селах. Десятки тисяч було розстріляно дорогою; десятки тисяч померли від утрати сил, сонячних опіків та голоду. Інші, прибувши на місця призначення, помирали повільною смертю. За пізнішими оцінками, за чотири роки панування «червоних кхмерів» загинуло 2/3 населення Пномпеня і понад 1/3 населення країни.

•  Є така «Чорна книга комунізму». Читання не для розваги...

Інакше кажучи, КПУ у своїх партійних документах сама визнала себе відповідальною не тільки за скоєне упродовж 21 року існування під проводом Петра Симоненка, а й за все, що зробив міжнародний комуністичний рух, — адже складовою цього руху вона є й сьогодні, не лише контактуючи з рештками неосталіністів Західної Європи, а й виступаючи як член Міжнародної організації під назвою «СКП-КПСС» зі штаб-квартирою — ясна річ — у Москві.

Отож підстав для заборони КПУ, закриття її засобів масової дезінформації, конфіскації партійного майна і ліквідації фракції у Верховній Раді більш ніж достатньо. Як відомо, 19 травня Олександр Турчинов доручив Міністерству юстиції провести розслідування з приводу антиукраїнської діяльності комуністів та їхніх зв’язків із сепаратистами, надавши для цього доказову базу. Процес цей триває і, можна сподіватися, скоро дійде до завершального етапу.

•  При цьому нічого антидемократичного в такій забороні не буде, навпаки — буде ліквідовано ще одну перешкоду на шляху демократії. Нагадаю, що у ФРН 1956 року Конституційний суд заборонив Компартію Німеччини як партію тоталітарну, посутньо ворожу демократичному ладу і пов’язану з іноземними чинниками. Це варто було б взяти за приклад і нам. І йдеться не про заборону комунізму як ідеології (там багато дуже різного — від Карла Маркса до Петра Кропоткіна, від Крішна Менона до Нестора Махна), а конкретно про заборону спадкоємиці та правонаступниці РСДРП(б)-ВКП(б)-КПРС. Бо ж правонаступність завжди передбачає і відповідальність, чи не так?

А те, що КПУ стала гальмом розвитку демократії і складовою авторитарно-олігархічної системи, підтверджує вся її історія після відновлення 21 рік тому. Без голосів членів і прихильників Компартії (а тоді їх було чимало) Леонід Кучма аж ніяк не став би 1994 року президентом України. І тим більше не повторив би свій успіх 1999 року, коли президентські політтехнологи втілили напрацьовану перед тим у Росії схему «голосуй, а то програєш», створивши тінь «червоної загрози» для України і вивівши Петра Симоненка в другий тур президентських перегонів. А далі вже було нескладно домогтися, щоб виборці проголосували проти вождя КПУ, який, до речі, особливих зусиль для своєї перемоги не докладав (твердо в цьому переконаний, виходячи з власного досвіду, адже мені тоді було доручено провести годинне передвиборче «жорстке інтерв’ю» в прямому ефірі «Радіо Свобода» з комуністичним лідером).

•  Ну, а подальша діяльність КПУ наочно засвідчила, що ця партія перетворилася на «обслуговуючий персонал» олігархічних кланів та сформованих ними урядів. Згадаймо, що КПУ двічі формувала разом із Партією регіонів урядову більшість — 2006 -го та 2010 років. У неї була своєрідна «золота акція», і ці «захисники прав трудящих» радо побігли до лав коаліції на чолі з «партією великого капіталу», як щиро назвав Партію регіонів такий собі Дмитро Табачник. Отож і за всі злочини режиму Януковича, який був би неможливим без підтримки КПУ, ця організація, хоч вона і втратила сьогодні значну частину своєї політичної ваги, має нести відповідальність.

КОМЕНТАРІ

«КПУ — ЦЕ НЕ КОМПАРТІЯ УКРАЇНИ, ЦЕ ВІДНОВЛЕНА КПРС»

Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, доктор історичних наук, професор:

— КПУ — це не Компартія України, це відновлена КПРС, яка спочатку була заборонена суверен-комуністами на чолі з Кравчуком, а потім її відновили. Така легковажність щодо комуністичної ідеології та організації повернулася боком — зараз комуністи озброюють сепаратистів на сході. Фактично, те, що відбувається в ці місяці — це народження незалежної України, відтерміноване на чверть століття.

Наше радянське минуле досі залишається з нами — навіть міста названі на честь комуністів, які стояли на чолі партії: Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ та інші. Я вже не кажу про вулиці та площі. Це символіка.

А щодо прямих злочинів комунізму в радянський період, то на передньому плані стоять Голодомори, на другому плані — «Великий терор» 1937 — 1938 рр., на третьому — все те, що коїлося в Україні з 1918-го до 1920 року — це сукупність подій та військового протистояння. Окремо варто згадати про Західну Україну, де радянізація відбулася після падіння основної частини України і все це закінчилося тим, що близько 500 тис. українців західного походження або було вбито, або депортовано до Сибіру. Про це можна ще багато говорити, бо комунізм — це репресії проти тих, хто навіть потенційно думає не так, як потрібно владі, а з іншого боку, це соціалізм — опіка держави над соціальними потребами людини. Це не просто пропагандистські елементи комунізму, а речові докази того, що колись настане «світле майбутнє». Держава давала дуже великі кошти, які становили половину фонду заробітної плати, але вона як мінімум удвічі-утричі поступалася зарплатні на Заході.

«ІНІЦІАТИВА ТУРЧИНОВА ПРО ЗАБОРОНУ КПУ Є ПРИРОДНОЮ»

Леонід КРАВЧУК, перший президент України:

— На початку 1990-х рр. Верховна Рада винесла рішення про заборону Компартії і все зробила, як належить, але не за законами демократії — це треба було робити судом, а не парламентом. Коли прийшли нові керманичі — Кучма, Плющ та інші, вони прийняли рішення зробити все за законом і за рішенням суду. Але Генпрокуратура і суд, які на той час були напіврадянськими, винесли рішення на користь КПУ, адже тоді все було комуністичне. І зараз, і тоді була проблема ментальності, духовності, переконань, історії, традиції. Ця партія за 70 років увійшла у свідомість людей старшого покоління, і їм заморочили голову настільки, що вони досі не можуть позбутися її впливу на свідомість. Те саме відбувається зараз із російською пропагандистською машиною, яка переконує людей, що в Києві фашисти та нацисти, які всіх вбивають. Сила слова дуже велика, тому ми сьогодні маємо тяжкі наслідки.

Комуністів використовували політики для прийняття політичних рішень, а ті, знаючи про ціну на власні голоси, цим також користувалися, здобуваючи собі посади та комерційний успіх. Комуністи паразитували на потребі влади в їхніх голосах, на цьому жили й обдурювали своїх і чужих. Вони були негативним для України загоном, який використовували у злочинних антиукраїнських цілях.

Ініціатива Турчинова про заборону є природною. Валентин Наливайченко та інші керівники, з якими я розмовляв та які збирали відповідні докази, розповіли, що в цей важкий для нашої держави час існує дуже багато фактів підтримки комуністами сил, які хочуть знищити Україну. Будь-які політичні сили, які сьогодні виступають проти України, загрожують суверенітету, цілісності, незалежності, свободі, волі та демократії, мають бути позбавленими права брати участь у політичному житті.

«ЯКЩО КПУ ХОЧЕ БРАТИ УЧАСТЬ У ЗАСІДАННЯХ, ТО ХАЙ РОБИТЬ ЦЕ В ГОСДУМІ, А НЕ В РАДІ»

В’ячеслав КИРИЛЕНКО, народний депутат України, «Батьківщина»:

— Те, що члени КПУ беруть участь у діяльності, спрямованої проти української державності й територіальної цілісності, практично доведено матеріалами, але ще не доведено в суді. Політично вже давно назріли підстави для скасування реєстрації партії, яка працює проти країни протягом усього часу свого існування.

Сьогодні є два рівні процесу заборони КПУ — парламентський та урядовий. Парламентський — внесений мною законопроект про заборону Компартії, який передбачає всі конституційні процедури та ухвали суду як фінал цього процесу. Урядовий рівень з’явився на погоджувальній нараді за моєї пропозиції. Голова ВР Олександр Турчинов звернувся до Міністерства юстиції. Саме Мін’юст акумулює висновки, пропозиції й дані, надані СБУ та Генпрокуратурою щодо сепаратистської діяльності Комуністичної партії, скерованої на руйнацію територіальної цілісності України та позбавлення її державного суверенітету. Коли ці матеріали будуть зібрані, справу буде передано до суду. Я вважаю, що і на парламентському рівні Верховна Рада має проголосувати за закон про заборону Компартії.

Компартія як раніше, так і тепер поводиться як «п’ята колона», яка виконує рішення, ухвалені не в Києві, а в Москві. Якщо вони хочуть засідати, то хай роблять це в Госдумі, а не в українському парламенті, де їм місця немає.

Дмитро КРИВЦУН