Не друг. Офіційно

Наприкінці вересня цього року Президент України Петро Порошенко вручив Генеральному секретарю ООН ноту щодо рішення України не продовжувати дію договору про дружбу з Росією. «Наша нота буде поширена як офіційний документ Генасамблеї і Ради Безпеки ООН», — написав тоді прес-секретар глави держава Святослав Цеголко в себе на «ФБ».

Перед цим Президент повідомив, що термін дії договору спливає 31 березня 2019 року (договір набув чинності 1 квітня 1999 року. — Ред.). «Щоб він не продовжився автоматично, як це передбачено умовами договору, в термін до 30 вересня українська сторона має повідомити російську сторону про його припинення», — зазначив Петро Порошенко. Власне, це й було зроблено українською стороною.

Однак на цьому історія не закінчилася. За два місяці Президент зареєстрував законопроект, яким з 1 квітня 2019 року припиняється дія Договору про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною й Російською Федерацією. В четвер Верховна Рада підтримала це рішення, 277 народних депутатів проголосували «за».

Цьому в сесійній залі передували дискусії. Головна претензія опозиційних депутатів — чому таке рішення ухвалили лише на п’ятому році війни? Представники президентської фракції «БПП» пояснювали це тим, що весь цей час був необхідним для того, щоб, по-перше, посилити власні Збройні сили, а по-друге, що Україна мала використати це в міжнародних судових інстанціях.

«Ми стояли на позиції, що Україна виконувала всі міжнародні зобов’язання й угоди. Це РФ порушила Договір і наші кордони, і саме за ним у всіх міжнародних судах має нести відповідальність, — написала у себе на «ФБ» перший заступник голови Верховної Ради Ірина ГЕРАЩЕНКО. — Розривання Договору, на якому спекулювала ці роки опозиція, призвело б до погіршення нашої доказової та правової позиції в судах, бо Росія спекулювала б, що, мовляв, Україна сама розірвала Угоду, то про які порушення йдеться. ВР не розірвала Договір, а припинила його дію».

Щодо юридичних моментів, юрист-міжнародник Юрій ВАСИЛЕНКО раніше в коментарю «Дню» пояснював: «На моє переконання, треба було давно денонсувати Великий договір між Україною та РФ. Відповідно до Конвенції про право міжнародних договорів, одностороннє розірвання договору, чи як реакція на його порушення, чи то в силу інших надзвичайних ситуацій, не впливає на норми відповідного договору, якщо в ньому визначається визнання кордонів між державами. Росія системно й капітально порушила кордони держави Україна і, відповідно, згаданий договір. Попри це, вона залишається зв’язаною нормами загального міжнародного права, й за це вона несе відповідальність».

Нагадаємо, що договір про дружбу між Україною й Росією уклали в травні 1997 року (Верховною Радою ратифікований у січні 1998 року. — Ред.), нині є чинним. Він, серед іншого, передбачає, що сторони «поважають територіальну цілісність одна одної та підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів», а також «будують відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги до суверенної рівності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою».

Якщо пригадати історію підписання цього документа, то складається враження, що росіяни ще тоді мали намір порушити українській кордон. «Підготовка Договору тривала майже три роки. Я очолив цю роботу від української сторони, коли був призначений першим віце-прем’єр-міністром уряду України, — розповідає представник України в Тристоронній контактній групі в Мінську Євген Марчук («День», №93-94 за 1 червня 2017 року). — Робота над цим договором просувалася дуже важко. Наведу всього два приклади. Коли нарешті ми підійшли майже до завершення роботи над цим Договором та парафували його з першим віце-прем’єром Росії Олегом Сосковцем, Росія почала наполягати на включенні норми про подвійне громадянство в Україні та суттєву зміну статті про міждержавний кордон. Росія стала наполягати на вилученні всього-на-всього одного слова з 2-ї статті, де вказувалося, що сторони «поважають територіальну цілісність одна одної й підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів». Так ось, вони були проти слова «підтверджують».

Українській стороні після тривалих і складних переговорів вдалося відстояти ці позиції лише після особистої зустрічі Євгена Марчука з тодішнім президентом Росії Борисом Єльциним, який погодився з аргументами українського представника. «Через 17 років президент РФ Путін грубо порушив цей базовий українсько-російський Договір, — каже Євген Марчук. — І не тільки цей. певною мірою це й пояснює, що в російській політичній верхівці ще з тих часів живе несприйняття принципу «підтвердження непорушності кордонів». Грузія в 2008 році та Україна 2014-го є тому підтвердженням».  

Про певні нюанси дозрівання української сторони в припиненні Договору з парламентської трибуни розповіла голова комітету Верховної Ради з закордонних справ Ганна ГОПКО: «Члени комітету прийняли рішення запропонувати парламенту підтримати проект закону від 3 грудня 2018 року. На відміну від України РФ ніколи не ставилася серйозно ні до цього Договору ні до інших договорів. Усі 20 років дії цього Договору ми бачили шантаж, провокації, інформаційний тиск та агресію. Вчинивши 2014-го року збройну агресію та окупацію частини української території, яка триває досі, Росія фактично показала що ця угода не варта й паперу на якому вона написана. Очевидно, що припинити дію цього Договору є давно назрілим політичним кроком. Приєднують до претензій, які були на адресу Міністерства закордонних справ. Комітет був вимушений із 21 вересня 2018 року тричі звертатися до МЗС, до Президента та голови уряду з метою отримання копії ноти, в якій було заявлено Російській Федерації мету припинити зазначений Договір. Копія цієї ноти була надіслана в комітет за півгодини до засідання. Цей крок необхідний, але недостатній».

«Ми чекаємо від МЗС ревізії всієї договірної бази з РФ, — продовжує Ганна Гопко. — Від Президента й РНБО ми чекаємо подальших кроків, які продемонструють, що ми здатні захищати інформаційний простір, рішучі санкції проти агентів інформаційного впливу в нашій політиці і економіці та посилення ЗСУ. Україна прагне миру і цивілізованих взаємин з усіма сусідами. Ми маємо розуміти, що Росія не визнає самого права на вільне існування України. Тому ми маємо жити з постійним усвідомленням існування небезпеки і загроз нашому існуванні з боку Кремля. Ми маємо донести всьому світу наскільки небезпечною є російська загроза. Слід готуватися до повномасштабного російського вторгнення. Оскільки Кремль після останнього відкритого акту агресії в Азовському морі не зупиниться. Тому закликаю МЗС не надто розшаркуватися перед агресором у текстах дипломатичних нот на п’ятому році війни. Про жодну глибоку повагу до вбивць наших співгромадян не може бути й мови».