Парламент: «ціна» і «якість»

В Україні триває підрахунок голосів. Тенденції зрозумілі, але питання відносно остаточних результатів, особливо на мажоритарних округах, залишаються. Проблеми, які були притаманні минулим виборам — «тітушки», маніпуляції з підрахунком голосів, заміна членів дільниць..., сьогодні нікуди не зникли. В першу чергу через те, що депутати вперто не хотіли змінювати виборчий закон часів Януковича. А з ним отримали і наслідки.

Паралельно, звичайно, тривають переговори щодо створення парламентської коаліції. Прес-секретар Президента у себе на ФБ повідомив, що Президент «займається формуванням потужної демократичної коаліції» і вже провів зустрічі з лідером «Народного фронту» Арсенієм Яценюком та лідером «Самопомічі» Андрієм Садовим. Попри оптимізм президентської команди перед виборами і заяви про швидке формування коаліції, з усього видно — процес затягується. Результати голосування для Блоку Петра Порошенка виявилися меншими очікуваного.

Що ще показали ці вибори?

По-перше, інерцію виборців. Але тут їх можна зрозуміти — є причини. Сьогоднішні проблеми доповнили той базис, який був сформований ще в 90-х. Ми неодноразово підкреслювали, що найбільшою проблемо стало десятирічне президентство Кучми, яке породило кланово-олігархічну систему і зробило багато закладок на роки вперед. Ці закладки використовуються досі — все тими ж людьми.

Зламати цю систему люди вимагали під час помаранчевої революції, але її лідери виявилися нездатними реалізувати запит суспільства. Були інші гасла, формальні правила, можливо, часи, от тільки суть системи залишилася старою. Просто мімікрувала. Як результат — до влади приходить Янукович і привносить свою кланово-регіональну особливість — бандитизм. В цей період система досягла апогею, а «сім’я» перетворилася в тупикову гілку кучмізму. Нас чекала трагедія із вбивством людей на Євромайдані А далі російська агресія і тисячі знищених громадян, анексована і окупована територія.

КИЇВ, 26 ЖОВТНЯ 2014 року / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Та навіть після всього пережитого і за час перебування у владі нинішніх політиків (нагадаємо, в травні цього року відбулися дострокові президентські вибори, на яких громадяни надали великий кредит довіри Петру Порошенку), система далі функціонує. А її засновник навіть представляє Україну на переговорах з терористами і підписує мінські протоколи. Всі ці наслідки і стали однією з причин інерції громадян при голосуванні. А як результат, проходження до парламенту того ж «Опозиційного блоку» та багато одіозних мажоритарників.

Для проведення довгоочікуваних реформ для нинішньої влади, в якій суспільство поступово починає розчаровуватися, потрібний лояльний парламент. Принаймні, про це у своє виправдання вони неодноразово заявляли. І от тепер повне перезавантаження відбулося. Чекаємо реформ.

По-друге, прорив молодих і нових до Ради. Це дійсно позитивний сигнал для країни. Інше питання — наскільки вони матимуть вплив в парламенті та і у своїх політичних партіях. Адже їх головною проблемою стало те, що вони так і не змогли після Євромайдану сформувати єдину, нову силу, яка б запропонувала абсолютно інших людей і інші підходи в політиці. Хоча, саме на необхідності сформувати партію, умовно кажучи, Майдану неодноразово наголошували громадські активісти, учасники круглих столів, які проводила газета «День» під час і після Євромайдану.

Відсутність у виборчому бюлетені такої партії також стало однією з причин інерції виборців, адже вони не знайшли для себе прийнятної політичної сили, за яку б вони хотіли віддати свій голос і за яку боролися на Майдані. Певним проривом в цій ситуації стала партія мера Львова Андрія Садового «Самопоміч». Головну роль тут зіграло те, що Садовий взяв до списку активних учасників Євромайдану. Серед них Ганна Гопко, яка проявила позицію не тільки під час зимових подій. Наприклад, вона стала єдиною серед громадськості, яка публічно бойкотувала родинний захід Кучми — саміт YES у вересня цього року, а перед цим написала листа екс-президенту Польщі Кваснєвському із закликом вчинити аналогічно. Хто тоді наважився підтримати Гопко?

Тому сьогодні дуже важливо, щоб позиція була в парламенті. Щоб інерція, якою скористалися її ж архітектори, знову потрапивши в парламент, не перемогла нових і не нав’язала їм старі правила. Прорив має перемогти інерцію.

«КЛЮЧОВА ПРОБЛЕМА — ЗРУЙНОВАНИЙ ІНСТИТУТ ВЛАСНИКА»

Олександр СОЛОНТАЙ, політичний експерт, експерт Iнститут політичної освіти:

— Олігархи на цих виборах були більшими гравцями, аніж політики, які балотувались. У більшості випадків кандидати виконували роль акторів на каналах, власниками яких є кланово-олігархічні групи.

Більше того, виходить, що олігархи на цих виборах просто перекладали кошти з однієї своєї кишені в іншу. Спочатку вони видали бюджети своїм політикам. А потім ці «найманці» цими ж грішми розраховувались з своїми «господарями» за ефіри на їхніх телеканалах, участь в ток-шоу, дорогущу політичну рекламу, джинсу...

Це і є квінтесенція цих виборів — перемога олігархів у боротьбі за розподіл впливу на владу. Олігархи змагаються між собою, збільшуючи кількість «своїх» голосів у різних фракціях, або ж купуючи навіть цілі фракції, для того, щоб при формуванні уряду, розподілі бюджету добре представити свої інтереси. А от громадяни: малий та середній бізнес, наймані працівники, працівники бюджетної сфери — не розуміють цього, тому на виході програли олігархам у представництві свого інтересу в новому парламенті.

Хоча на цих виборах громадяни таки проявили відповідну активність. Завдяки цьому, ми і бачимо те, що певним чином можна назвати «проривами». Дуже багато нових облич дало громадянське суспільство цьому парламенту. І це сформувало переконання у багатьох людей в тому, що зміни можуть бути, і вже є носії цих змін, які мають конкретні прізвища. Але самі ці молоді політики, на мою думку, допустили сакраментальну помилку, яка власне і дала можливість олігархами переграти суспільство. І ця помилка в тому, що вони об’єднали свої зусилля з представниками старої системи. Адже стара система використала їх для того, щоб лише зімітувати оновлення, реформи. Насправді ж свіжа кров їй потрібна була для того, щоб продовжити своє існування. Користуючись тим часом, поки люди розберуться, що при владі лишились ті ж гравці, ті ж зв’язки, та ж система, тільки прикрита новими обличчями, вони далі будуть розтягувати рештки нашої держави. А на наступні вибори вони придумають, що робити з таким високим запитом суспільства на зміни, який, я впевнений, нікуди не зникне.

Є формальні причини цієї інертності системи в умовах надзвичайно небезпечної ситуації в країні. Вони звучать. Це й неправильний Закон «Про вибори», який дає можливість через мажоритарну протягнути в парламент всяких потвор; це і засилля політичної реклами в телевізорі: мовляв, в сьогоднішніх умовах не мало б бути такої артилерійської інформаційної атаки на мозок виборця, і мав би бути посилений контроль з боку держави за джинсою; це і підкуп виборців, тощо. Але це формальні причини, які є насправді наслідками ключової проблеми. А це, на мою думку, зруйнований інститут власника в українському суспільстві, який проявляється у відсутності в наших громадян відчуття власності нашої країни. Люди не відчувають, що вони є власниками дворів, під’їздів, міст, країни, в якій вони живуть. По інерції від спадку «совкової» системи на підсвідомому рівні ставляться самі до себе як до мешканців території, а не її власники, які повинні давати політикам завдання, що робити і як розвивати цю територію. І Майдану не вдалося це змінити.

Здавалось би олігархи повинні були стати першими на стороні формування інституту приватної власності в країні сьогодні, і бути союзниками суспільства в цих перетвореннях, навпаки продовжують займатися рейдерством і перезахопленням нових об’єктів. І про причини такої поведінки, яка фактично запрограмована на самознищення, можна говорити багато. Передусім — у них відсутнє критичне мислення, тому вони не проводять взаємозв’язки між своїми діями і причинами того, чому в країні війна й криза.

«ЧЕКАЮ ВІД ЛЮДЕЙ ПРИ ВЛАДІ РОЗУМІННЯ, ЩО ВОНИ ОТРИМАЛИ ВАЖКИЙ ТЯГАР»

Віктор МУСIЯКА, провідний фахівець у сфері конституційного процесу, один із авторів тексту Конституції України 1996 року, професор Києво-Могилянської академії:

— Я не бачу, щоб в якійсь політичній силі були лише нові або старі політики. Всюди сурогат та поєднання цих облич. Всюди є бійці, «опалені» політичними боями, та центрові, які ведуть ці політичні сили. Тому в парламенті провідну роль гратимуть давно відомі нам політики. І про серйозне оновлення в політичних силах майбутньої коаліції говорити не можна. Вони лише прикрасили свої списки активістами Майдану, журналістами, які ще вчора носили в зубах корупціонерів.

Людям не пропонували нові обличчя — на ефірах майже не було нових людей. «Самопоміч» — це специфічна політична сила, яка значною мірою є проектом. Що ж до інших політсил, які мають позицію, що партія має бути містком між суспільством та владою, то вони не мали можливості широко світитися в ЗМІ. І фактично це були вибори тих, хто зміг найкраще використати засоби масової інформації й сказати те, що люди чекають та хочуть почути. Але люди все одно вагалися, і лише близько половини прийшли на вибори — це також серйозний показник.

Щодо голосування на Донбасі, то нам важко оцінити, чому люди проголосували за «Опозиційний блок». Оскільки у всіх наших громадян основну роль у виборі кандидатів відіграє телебачення, то Донбас у цьому плані не відрізняється. Відмінність лише в тому, що там дивляться переважно російські, а не українські ЗМІ. До того ж люди в цьому регіоні звикли довіряти тим, хто є для них «своими парнями». Тож ми маємо об’єктивне відображення дії цих факторів.

Я не бачу, щоб в Україні розпочався новий етап розвитку українського політикуму. І сподіваюся, я помиляюсь — можливо, щось зміниться. Але я постійно чекаю від людей при владі розуміння, що вони отримали важкий тягар, за яким треба бачити суспільний та державний інтерес. Минулої п’ятниці на вечірньому шоу «Шустер LIVE» сиділи майбутні депутати, які потенційно мали б бачити себе в коаліції та демонструвати схожі підходи до різних проблем. Але вже зараз вони демонструють протилежні підходи, а «Самопоміч» взагалі називає наївні перші завдання — зняття депутатської недоторканності, люстрацію і т. д. Це відображення їхнього розуміння того, як вони розуміють складну економічну і політичну ситуацію.

Але процес змін відбуватиметься повільно. Звичайно, не пройшли комуністи, є опозиція в політико-економічному сенсі, адже до неї увійшли мультимільйонери. Можливо, так має бути. І зараз є потенціал почати щось робити, і по перших кроках нового парламенту ми побачимо, наскільки вони готові тягнути вже згаданий тягар: війна, провали в економіці, реформи тощо. На Майдані вимагали зміни системи влади, а ті, що прийшли на цих настроях до влади, отримали карт-бланш.

В українській політиці ще відчутна інерція. Обрані сили повинні показати оновлення — як вони здатні виробити механізм зламу старої системи.

«ЗАПИТ НА НОВІ ПОЛІТИЧНІ ОБЛИЧЧЯ ІСНУЄ В СУСПІЛЬСТВІ ЩЕ З 90-Х РОКІВ»

Вадим ВАСЮТИНСЬКИЙ, соціальний психолог, доктор психологічних наук, професор:

— Чому люди голосували за старих та нових? Є в суспільстві досить сильний запит на нові політичні обличчя, але він існує з початку 90-х років. Напевно, це тому, що старі обличчя не задовольняють. Влада у нас ще ніколи не була такою, яка б викликала любов. Єдиний випадок — перше півріччя після Помаранчевої революції. Але те, що захвату владою у нас не буває, є певною перевагою. А в Білорусі, де на владу повністю покладаються та люблять, суспільство розвивається набагато повільніше.

Що таке нові обличчя? — це кіт у мішку. За 23 роки їх пропонувалося дуже багато та на всі смаки, але громадяни ставились до них дуже обережно. Громадяни не люблять обирати щось невідоме, хоча іноді виникають наївні сподівання. Але масову свідомість не можна прихилити за допомогою примітивних телевізійних маніпуляцій та переконувань. І якщо в 90-х роках слова та гасла хоч якось діяли, то зараз люди цінують конкретні результати, реноме політичної сили. Тому політичним силам важче пробитися на політичний олімп. Однак, для цього є певна політична ніша, яку в даному разі зайняла «Самопоміч». Вона складається із нових облич, але при цьому спирається на імідж мера Львова — голови романтичного європейського міста.

Що ж до голосування за «Опозиційний блок», КПУ та «Сильну Україну», то за них голосували менше. Частково тому, що регіонали втратили свій авторитет після Майдану, втечі Януковича та політики ПР. Але головна причина їх результатів — це те, що у виборах не брав участь Крим та частина Донбасу. В Одеській, Харківській, Запорізькій областях — тих регіонах, які все ж взяли участь, популярність цих політичних сил зменшилась. Але це нереально, щоб після Майдану, анексії Криму та вторгнення російських військ всі ті, хто був налаштований антиєвропейськи або проросійськи, одразу б змінили свою думку. Якась частина переорієнтувалася, якась перейшла у розряд невизначених, але більшість залишилась при своїх переконаннях. І на шляху щодо зміни їх поглядів — величезна робота, адже переконати цих людей можуть не слова, а конкретні дії та їх результати.

Зараз більшість людей зі сходу вважає, що це Україна напала на Донбас, і жодні аргументи щодо агресії Росії їх не можуть переконати. Вони нібито хотіли федералізації та децентралізації, а українські війська прийшли воювати проти цього. Еліта південного сходу завжди розуміла децентралізацію до рівня регіонів, але в європейському розумінні децентралізація має відбутися до рівня громад. Громада і держава, а не регіон, мають бути визначальними одиницями. Тому перекладання вирішення важливих місцевих питань на громаду, а не на регіональну владу позбавить небезпеки виникнення «удільних князівств», які відриватимуть Донбас від України. Наприклад, мовне питання. Проблему функціонування мов в українському суспільстві розв’язати на рівні законів досить просто, якщо представники різних політсил в цьому питанні не намагатимуться урвати для себе шматок. В свій час регіонали прийняли мовний закон, який нівелює будь-які зусилля українізації на південному сході. Звісно, на місцевому рівні має домінувати мова, якою розмовляє більшість громадян, але це рівень громади, а не регіону. В такому разі мовне питання буде вирішено, і тоді можна буде говорити про формування російськомовної української ідентичності в найбільш зросійщених регіонах. Але доки люди живуть ілюзією про «бандерівців» із Києва, доти в них не буде формуватися українська ідентичність і вони тягнутимуться до «русского мира».

Мені здається, що новий парламент буде менш конфліктний, аніж попередній. Оскільки раніше там була приблизна рівновага сил, то сьогодні провладні партії матимуть серйозну перевагу. Опозиція ж буде дещо поділена. Відповідно, буде проста надійна більшість та менше можливостей зривати голосування.

«ЦЕ ВЕЛИКА ПІДКАЗКА ВІД СУСПІЛЬСТВА»

Андрій НОВАК, економіст:

— На цих виборах перемогла економічна риторика. І цим можна пояснити той непрогнозовано високий результат політичної сили прем’єр-міністра України, «Опозиційного блоку», який теж ставку зробив на економічні проблеми, і навіть «Самопомічі»...

Це надзвичайно велика підказка від суспільства для нового парламенту і уряду, що на цих виборах спрацювала економічна домінанта, а не військова. Хоча всі політичні сили спекулювали саме на військовій тематиці. І це було видно хоча б з того, що кожна з них взяла у свій список по представнику від різних батальйонів.

Поразкою цих виборів я вважаю те, що від суспільства, яке мало перемогти після Майданів та ще й під час війни олігархів, не було якоїсь єдиної політичної сили, яка була б тим, що називалось виразником інтересів Майдану. Просто кожна із старих «перейменованих» в інші бренди, політичних сил поспекулювала на майданівцях, батальйонщиках і журналістах. І власне, можливо, цим можна пояснити певну інертність суспільства на цих виборах, яка проявилась у низькій явці. Люди не побачили змісту йти на ці вибори, якщо доведеться обирати з тих самих. Результат — перемога старих політичних сил, які вже показали як вони вміють керувати країною і до чого це призводить. А це означає, що той запит на економічні реформи, які проявили 40% українців, які прийшли на вибори, не буде задоволений.

Стан «болота», в який ми ризикуємо потрапити після цих виборів, дуже небезпечний для країни. Суспільство надзвичайно наелектризоване і ніхто не зможе точно спрогнозувати: на скільки людям стане терпіння спостерігати за «політичними ігрищами», чекаючи реформ.

Підготували Алла ДУБРОВИК, Дмитро КРИВЦУН, «День»