Про «піратство XXI-го століття»...

У вівторок у Києві з ініціативи ГО «Міжнародний центр стратегій безпеки та оборони» розпочалася I Міжнародна конференція з морської безпеки. До того за весь час російської агресії жодного подібного заходу в Україні не відбувалося.

Колишній прем’єр-міністр України, голова СБУ, міністр оборони та голова РНБО, а нині — представник України в Трьохсторонній контактній групі в Мінську Євген МАРЧУК визнав, що це конференція «концентратного експертного рівня». Справді, на ній зібрались експерти найвищого рівня у сфері морської безпеки, політики та іноземні гості. Євген Марчук при цьому м’яко, але влучно, дорікнув владі, що ініціатором такого формату виступила не держава, а громадськість, яка не дає спокою урядовим структурам. Зауважимо, що заступник міністра оборони України (2014 р.), голова наглядової ради МЦСБО, адмірал запасу Ігор Кабаненко, який був головним ініціатором проведення цього  солідного  і надзвичайно важливого заходу, зараз не обіймає жодної державної посади. Хоча на цьому заході зібралися люди, які мали б знадобитись владі в такий надскладний період для країни. Тим більше, що свого часу вони приймали надважливі для держави рішення...

КОМАНДУВАЧ ВМС УКРАЇНИ З 2016-ГО РОКУ ІГОР ВОРОНЧЕНКО РОЗПОВІВ ПРО СВОЄ БАЧЕННЯ СТРАТЕГІЇ МОРСЬКОЇ БЕЗПЕКИ

«КРАДІЖКА ТРИВАЄ ДАЛІ»

Розпочалась конференція з виступу Надзвичайного і Повноважного Посла США в Україні Марі ЙОВАНОВИЧ. На її переконання, «говорити про повноцінне відновлення морської безпеки України можна лише після закінчення війни на Донбасі та після повернення Криму Україні». Ці два факти продемонстрували світові ознаки порушення міжнародного права Росією. Внаслідок цього Україна втратила 70% свого військового флоту і доступу до своїх ключових портів та військово-морських баз, що, у свою чергу, спричиняє подальші втрати.

ПОСОЛ США В УКРАЇНІ МАРІ ЙОВАНОВИЧ ЗАЗНАЧИЛА, ЩО РОСІЯ ПРОДОВЖУЄ КРАСТИ УКРАЇНСЬКИЙ ГАЗ І ЧИНИТИ ІНШІ ЕКОНОМІЧНІ ЗБИТКИ НАШІЙ КРАЇНІ В ЧОРНОМОРСЬКОМУ РЕГІОНІ

«Продовження будівництва Росією мосту через Керченську протоку значним чином обмежує доставку вантажів до українських портів в Азовському морі, — наголосила пані посол. — Ці ж порти є важливими воротами для транспортування українського вугілля, металу, зерна до міжнародних ринків. Крім того, крадіжка триває далі, адже Росія захопила дві українські газові платформи, які функціонують в українській економічній зоні. Таким чином, відбувається крадіжка українського газу. Більше того, персонал, який працює на цих цивільних вишках, відкрив вогонь по літаках Повітряних сил України».

ПРЕДСТАВНИК УКРАЇНИ В МІНСЬКУ ЄВГЕН МАРЧУК і ПРЕЗИДЕНТ JAMESTOWN FOUNDATION (США) ГЛЕН ХОВАРД. ПАН МАРЧУК «ЗАДАВ ТОН» КОНФЕРЕНЦІЇ, ЗРОБИВШИ АКЦЕНТ НЕ ЛИШЕ НА МОРСЬКІЙ БЕЗПЕЦІ, А Й НА ПРОГНОЗІ ВІДНОСИН З РФ У МАЙБУТНЬОМУ

Адмірал Ігор Кабаненко звернув увагу на те, що російська експансія в Чорноморському регіоні має давнє історичне коріння. «Середземномор’я, східне Середземномор’я, тривалий час було і залишається донині в об’єктиві інтересів Москви. Ці моменти потребують аналізу не лише в контексті України», — зауважив адмірал. Пан Кабаненко наочно продемонстрував нарощування військового потенціалу РФ в Криму, який є наступальним, і вжив влучний термін «піратство XXI століття», адже, як перед цим зазначила посол Йованович, Росія забрала собі економічні зони, на які поширюються суверенні права України. На окрему увагу заслуговує також, умовно кажучи, «керченський клапан», яким РФ буквально перекриває українським портам (м. Маріуполь) доступ до зовнішніх ринків.

Узагальнено Ігор Кабаненко виклав дві Концепції чорноморської безпеки (безпекові аспекти) з обох полярних боків для розуміння «балансу» стратегій поведінки таким чином:

«РФ:

•          силова домінанта південної політики;

•          комплексна цивільно-військова дія по уразливих місцях країн регіону;

•          принцип «розділяй і володарюй» у боротьбі за панування в регіоні;

•          демонстрація «недієздатності» режиму санкцій у Криму;

•          нарощування воєнного потенціалу в регіоні.

НАТО+:

•          векторальна і змістовна трансформація 3D-стратегії НАТО;

•          не провокувати слабкістю, діяти адекватно, зміцнювати живучість;

•          ціннісна єдність та організаційна міцність безпекових зусиль;

•          міжнародний контроль за дотриманням режиму санкцій;

•          адекватна присутність сил НАТО в регіоні, спільні заходи НАТО+».

DEFENSE, DETERRENCE AND DIALOGUE

Командувач ВМС ЗСУ, віце-адмірал Ігор ВОРОНЧЕНКО зазначив, що стратегія вітчизняної морської оборони має будуватись на трьох аспектах: оборона, стримування і діалог. Це саме ті принципи, які просуває НАТО. Присутні цілком погодилися щодо необхідності побудови оборонної стратегії в напрямку створення так званого москітного флоту, тобто флоту із залученням достатньої кількості маневрених човнів, які доступні за бюджетом і оптимальні за часом їх будівництва.

«У нас немає ні часу, ні ресурсу, але ми все одно маємо здійснювати заходи щодо стримування агресії з моря, — сказав Ігор Воронченко. — І загроза від РФ з морського напрямку не лише не зменшується, а зростає, набирає обертів. Звичайно, будувати потужні кораблі, корвети — це престижно, це вражає і демонструє міць. Але якщо взяти простий розрахунок, то виходить, що на одну тонну корабля припадає 100 тисяч доларів. Уявіть собі корвет у 2,5 тисячі тонн. Отже, за нього ми маємо заплатити 250 мільйонів доларів. Чи маємо ми такі гроші, і чи доцільно їх витрачати таким чином за нагальних потреб оборони? Ні. Зараз на озброєння надійшло шість катерів «Гюрза». Так, вони не спроможні виконувати весь спектр завдань. Але здійснювати захист прибережної зони вони спроможні».

Прикметним є те, що присутні провели історичну аналогію між «москітним флотом» і козацькими «чайками». Образно це порівняння є влучним, особливо в умовах сучасного ведення бою.

«Не лише Україна зазнала втрат у зв’язку з анексією Криму та війною на Донбасі, — розпочав свій виступ Євген Марчук. — Я запитую: чи не постраждав південно-східний фланг НАТО у зв’язку з тим, що Крим фактично перетворений на повномасштабну військову базу? Коли розпочиналась анексія, то до такого перебігу подій були не готові всі. Чому? Про це не можна не говорити. Адже для того щоб уміти передбачувати дії Росії, треба досконало розбиратися в її ментальності — військовій, військово-політичній, зовнішньополітичній. Назву лише кілька нюансів. Літо 2002 року. Римський саміт НАТО. Подивіться на виступ Путіна. Він виглядав як миротворець №1 у світі. Починається співпраця Росії з НАТО. І все це звучало безумовно дуже добре. А ось уже 2003 року Росія йде на авантюру навколо української Тузли. Я, як тодішній міністр оборони, можу сказати, що ми були буквально в метрах від військового конфлікту. 2002-й і 2003-й роки поруч. Мюнхен 2007-го року. Знову виступ Путіна концептуального характеру з претензією на глобальне бачення і його незадоволенням роллю Росії, як аутсайдера в світовій політиці. В 2008-му ж році розпочалась агресія проти Грузії. 2007-й і 2008-й роки знову ж таки поруч. Можна ще приводити приклади, як от Олімпійські ігри в Сочі та анексія в Криму. Ми знаємо, що коли відбувалися ігри в Сочі, то для забезпечення безпеки там була створена сухопутна структура не просто для боротьби з тероризмом, а яка потім в тому числі забезпечувала анексію Криму. Я акцентую увагу на тому, що Путін перебуває при владі досить тривалий термін, а отже, його поведінка як глобального гравця вже може бути, за всіх її особливостей, прогнозована. Хоч це й не так просто. Але прогнозувати треба з урахуванням того, що ми вже знаємо про поведінку Росії, яка, перш за все, стосується України».

Окремо пан Марчук наголосив на важливості проведення діалогу з Росією і навіть розширяти його для того, щоб не залишити цього ядерного монстра в повній ізоляції а отже поза контролем і прогнозами. Для світу це небезпечно, а для України може закінчитись катастрофою. Дійсно, зараз часто лунають заклики до максимального розриву стосунків з РФ, і в історії важко знайти аналогії, щоб з окупантом тривали такого рівня діалоги. Проте зараз ми діємо в інших реаліях. Пан Марчук зокрема поділився своїм досвідом переговорів з РФ в Мінському форматі і наголосив на їхній важливості, «хоч як би нудно це не було». Росія, на його переконання, тільки й чекає від України ініціативу по припиненню діалогу, щоб дати привід говорити перед світом, що Україна сама не бажає цього, а отже санкції «недоцільні».

ВЛАДА І ВІЙСЬКОВІ — ПАРАЛЕЛЬНІ СВІТИ?

Міністр інфраструктури України Володимир ОМЕЛЯН, перш ніж дати широку викладку економічних втрат та проблем, які для України створила РФ анексією Криму, висловив коротку аналогію: «Крим — це не лише непотоплюваний авіаносець, а й Куба-2. Те, що СРСР зробив на Кубі в 1960-х роках для США, — те ж саме зараз РФ робить для Європи та НАТО в Криму».

Україна внаслідок побудови РФ керченського мосту втрачає можливість постачати щороку 1 млн. тон металу до США. На думку пана Омеляна, «керченський міст — це спосіб економічного і політичного тиску та шантажу. Значно погіршився стан зернової логістики азовського регіону. Після побудови мосту значно зменшиться габаритна пропускна можливість суден».

Президент Jamestown Foundation (США) Ґлен Говард на конференції у своєму виступі був налаштований досить енергійно і так само звертався до історичних аналогій. Він хотів би бачити серед випускників морських вузів США українців, але для українців особливо важливо звернути увагу на інший аспект його виступу. Пан Говард попросив військових та громадськість донести до влади важливість проблематики Керченської протоки. Тобто виявляється, для уряду ця неодноразово згадана сфера не цікава. Окремо президент Jamestown Foundation нагадав, що в американських портах стоять катери, які США хочуть надати Україні для поповнення флоту, але їх українська сторона тривалий час не забирає, бо начебто не може знайти кошти на транспортування.

Таким чином, Захід нам вказує на наші ж проблеми, а українська влада робить вигляд, що їх не помічає. Звідки така кволість?

З огляду на це «День» поставив питання командувачу ВМС ЗСУ Ігорю Воронченку стосовно взаємодії влади і військових. Останній відповів: «У оборонного сегменту з владою немає жодного антагонізму. Існують принципи військового керівництва. ВМС дійсно потрапило в дуже складну ситуацію, яка пов’язана з анексією півострова Крим. Нам заново треба відроджуватись і безумовно існують проблеми в тому числі із законодавчою базою. Не знаю як у попереднього керівництва, але у мене з владою проблем немає. Мені на зустріч ідуть всі — і начальник Генштабу, і міністр оборони. Уряд, в тому числі міністр інфраструктури, передає мені свої фонди для того, щоб я розбудовував інфраструктуру ВМС. Теж саме стосується рухомого майна. Існує проблема по особовому складу, яка потребує вирішення на державному рівні. Це стосується також офіцерів, які вийшли з Криму і залишили все своє майно на півострові. Протягом трьох років ми досі не отримали відповідного фонду, щоб цьому особовому складу надати житло. Але я впевнений, що держава вирішить ці питання».

У кулуарах військові поділились з «Днем» ще однією проблемою, яка дає відповідь на згадане питання, — засиллям бюрократичних механізмів, які на четвертому році війни досі заважають вирішувати негайні питання в тому числі по отриманню озброєння. Саме бюрократична іржа призводить до буксування відновлення нашого оборонного потенціалу.