«Саркофаг» для Донбасу...

Виграла чи програла Україна після зустрічі в Парижі? Дискусія досі триває. Для одних — це перемога, для інших — зрада. Але перш за все, це брак відвертої й необхідної комунікації української влади з власним суспільством. Через недомовленість, а часто брехню, довіра до неї тане швидкими темпами. Наведемо один приклад. Згадаємо з яким запалом представники нинішньої влади на чолі з Президентом розповідали, що немає ніякого «особливого статусу», і всі, хто так вважає, є брехунами і зрадниками, які працюють на Путіна. І ось французький президент після зустрічі «норманської четвірки» прямим текстом заявляє про особливий статус частини Донбасу.

«Вибори мають відбутися, і особливий статус буде застосовано на день виборів — спочатку на тимчасовій основі, а потім і на постійній — після того, як результати виборів будуть підтверджені міжнародними організаціями. Потім настане черга останнього етапу — це повернення територіальної цілісності України, тобто повернення Україні повного контролю над своїм кордоном і виведення іноземних збройних формувань з її території. Абсолютно точно, це займе набагато більше часу, ніж передбачалося. Ми вже в принципі усе оформили, і все отримало офіційне бачення», — сказав Олланд.

«Сьогодні ми обговорювали дуже складні проблеми. Коли настане амністія, вступить у силу закон про особливий статус, який необхідно згадати у Конституції України, і сьогодні ми домовилися про послідовність втілення цих кроків», — а це вже додає канцлер Німеччини Ангела Меркель.

2 ЖОВТНЯ 2015 р. ПАРИЖ, ФРАНЦІЯ. СХОЖЕ, ФРАНКО-НІМЕЦЬКИЙ ДУЕТ ЦІЛКОМ ЗАДОВОЛЕНИЙ / ФОТО РЕЙТЕР

Тому коли сьогодні Петро Порошенко заявляє про те, що «виведення іноземних військ має відбутися зараз, без будь-якої прив’язки до виборів», у це складно віриться. Адже той самий Олланд каже, що «повернення територіальної цілісності України і виведення іноземних збройних формувань — це останній етап після виборів». До речі, які відбудуться не 18 жовтня і 1 листопада, а вже наступного року, однак для цього Україна ще має внести зміни у відповідні розділи українського законодавства. Хоча якщо терористів і бандитів амністують, то вже немає значення, за яким законодавством їх будуть обирати в місцеві органи влади. Їх легалізація може відбутися і за українськими законами. Тоді точно не придерешся.

Безумовно, позитивним в усій цій трагедії є припинення вогню — не гинуть люди. Але як розвиватиметься ситуація далі? Що означають останні домовленості між Порошенком, Путіним, Меркель і Олландом у Парижі?

«ФРАНЦІЇ ТА НІМЕЧЧИНІ МАЄ БУТИ СОРОМНО ЗА ТИСК, ЯКИЙ ВОНИ ЧИНЯТЬ НА УКРАЇНУ»

Едвард ЛУКАС, старший віце-президент Центру аналізу європейської політики, Лондон:

— Франції та Німеччині має бути соромно за тиск, який вони чинять на Україну. Путін утратив військову ініціативу, але явно перехопив дипломатичну ініціативу завдяки слабкості Заходу і видаванню бажаного за дійсне.

«ДОСІ НЕ ЯСНО, ЧИ ДОТРИМУВАТИМЕТЬСЯ КРЕМЛЬ СВОЇХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ЩОДО МІНСЬКИХ ДОМОВЛЕНОСТЕЙ»

Джон ХЕРБСТ, екс-посол США в Україні, член Американської ради, Вашингтон:

— Путін продовжив свій «зачаровуючий наступ» у Парижі. Цей наступ почався з різкого зменшення обстрілів у межах лінії припинення вогню три з половиною тижні тому. Він продовжився в Парижі, коли Путін погодився з виведенням російських озброєнь та з позицією, що вибори в «ЛНР» і «ДНР» мають відбуватися після ухвалення Україною конституційного закону про децентралізацію й ОБСЄ має отримати повний доступ до території на сході. В результаті лідери Франції і Німеччини сказали, що переговори були позитивними, хоча ніяких проблем не було вирішено. Схоже, мета Путіна полягала в тому, щоб переконати європейців, що він робить те, що вимагають відповідно до Мінських угод, аби переконати їх у січні скасувати або пом’якшити санкції.

Досі не ясно, чи Кремль буде виконувати свої зобов’язання щодо Мінських домовленостях. Прес-секретар Кремля Дмитро Пєсков заявив, що Путін відправить посланника до лідерів «ЛНР» і «ДНР», який порадить їм відкласти вибори, заплановані на 18 жовтня та 1 листопада. В Москві досі зберігають видимість того, що вона не має вирішального впливу на «ДНР» і «ЛНР». Якщо ці лідери відкинуть цю «пораду», то стане ясно, що Москва не бажає зробити все необхідне для виконання Мінських угод. Навіть президент Олланд сказав: якщо ці вибори відбудуться, то це буде серйозним ударом по Мінських угодах. Але якщо вибори відкладуть і якщо Москва дійсно відведе своє озброєння і спостерігачі ОБСЄ матимуть вільний доступ до контрольованої Кремлем території, то це будуть суттєві кроки на користь України. Визнаючи це, я не думаю, що на паризьких переговорах мета Меркель і Олланда значною мірою полягала в тому, щоб змусити Порошенка піти на поступки.

Це правда, що вони хочуть, щоб Україна ухвалила суперечливий конституційний закон про децентралізацію; але цей прийнятий у першому читанні закон, який схвалюють у Берліні та Парижі, був підданий критиці з боку Москви, тому що лише давав «ЛНР» і «ДНР» (та іншим місцевостям) контроль над вирішенням місцевих питань; він не давав їм надмірного впливу в національних питаннях, таких, як національна безпека. Також вірними є слова Олланда про те, що нібито Мінські домовленості не будуть реалізовані до кінця року. Я можу зрозуміти розчарування України щодо цього; зрештою, саме Москва відмовилася забезпечити реалізацію угоди.

Проте позиція Німеччини залишається незмінною: якщо Москва не виконає всіх своїх зобов’язань згідно з Мінськими домовленостями, санкції залишаються в силі. Це означає, що тиск на Кремль буде зберігатися.

І останній пункт. Це правда, що весь дипломатичний процес міг бути більш ефективним, якби у ньому брали участь США. «Нормандський» формат не є ідеальним. Також було б краще, якби Вашингтон виявляв більше загального лідерства у протидії ревізіонізму Кремля в Україні та в інших місцях. Але Вашингтон зайняв тверду позицію щодо санкцій і навіть почав збільшувати свою допомогу українській армії. Рішення минулого тижня, щоб відправити контрбатарейні радари великої дальності, було важливою віхою в зростаючому залученні Вашингтона до цього протистояння.

«ПАРИЖ І БЕРЛІН ЗАЦІКАВЛЕНІ В «ЗАМОРОЖЕННІ» КОНФЛІКТУ ТА ПРЯМИХ КОНТАКТАХ МІЖ УКРАЇНСЬКИМ УРЯДОМ І СЕПАРАТИСТАМИ»

Штефан МАЙСТЕР, експерт Німецького товариства зовнішньої політики (DGAP), Берлін:

— Зустріч показала, що досі далеко до вирішення проблеми згідно з Мінськими домовленостями. Виглядає, що на даний момент нереально досягти виведення російських військ і повернення Україні контролю над її східним кордоном. Тому «нормандська» зустріч була зосереджена на місцевих виборах, які виглядають більш реалістичними, навіть якщо на даний момент не було досягнуто угоди з цього приводу. Дедалі зростає інтерес на Заході знайти рішення разом із Росією, і в цьому контексті має аналізуватися «план Мореля», щоб гарантувати мінський процес, водночас фокусуючи увагу на тому, що можливо досягти. І ми спостерігаємо, що Росія не йде на жодні компроміси, окрім припинення вогню, яке діє з 1 вересня. Таким чином, з погляду Заходу, Україна повинна діяти, а це все грає на руку Росії. Західні політики недооцінюють того, що ці компроміси значать для Порошенка, і наскільки небезпечним це може бути, з точки зору внутрішньої підтримки його політики.

Я не знаю, що означають слова Меркель про «паризькі гарантії». Для мене важливіше те, що у своєму виступі вона декілька разів наголошувала на необхідності звіряти кожну угоду з реальністю на Землі, й тоді ми матимемо підтвердження чи працює це, чи ні. Зараз немає довіри до Росії, і я не бачу якихось серйозних гарантій Заходу щодо України. Потрібен кризовий менеджмент і управління, щоб довести справу до кінця й укласти угоду з Росією.

Щодо небезпеки отримання фейкових результатів виборів на окупованих територіях, як це було в Криму. Для обох сторін — Німеччини та Франції — це єдиний шлях, щоб зробити крок уперед і вирішити зараз цю проблему. Вони (Париж і Берлін) зацікавлені в «замороженні» цього конфлікту і прямих контактах між українським урядом і сепаратистами. Але вони не визнають виборів за будь-яких умов.

Що може і має зробити Захід, щоб змусити Росію виконати Мінські домовленості.

На жаль, Україна є найслабшою ланкою в цій кризі, й тому набагато легше чинити тиск на неї, ніж на Росію. На мій погляд, санкції та падіння цін на нафту спрацьовують, і зараз Росія зацікавлена в тому, щоб домовитись. Це означає, що нам потрібно більше терпіння із санкціями, які дозволили б нам покращити позиції на переговорах. Росія гратиме в цю гру так довго, як це необхідно. Тільки економічний тиск може допомогти в середньостроковій перспективі отримати більш вигідні домовленості для України. У той же час потрібно надавати більшу фінансову підтримку Україні, щоб дати країні перспективу.

«МІНСЬКІ УГОДИ ЗАВЖДИ БУЛИ ФІГОВИМ ЛИСТКОМ ДЛЯ ЛЕГІТИМАЦІЇ ОКУПАЦІЇ РОСІЄЮ ЧАСТИНИ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ...»

Кейр ДЖАЙЛС, директор Центру дослідження конфліктів, Великобританія, Лондон:

— Результати зустрічі в Парижі, схоже, стали ще одним кроком у використанні Мінських угод як приводу не протидіяти Росії. Домовленості, які, здається, було досягнуто в Парижі, знову є повністю односторонніми, нав’язуючи зобов’язання Україні, але не Росії, що насправді може бути здійснено.

Немає ніяких підстав взагалі уявити, що вільні та справедливі вибори можуть відбутися на окупованих терористами територіях, маючи досвід торішніх незаконних виборів на Донбасі й референдуму в Криму. Утім, для Меркель та Олланд важливо робити вигляд, що це можливо, щоб зберегти обличчя й прикидатися, немовби є якась угода або компроміс чи поступки з російського боку. Меркель посилалася на «паризькі гарантії», а також «мінські гарантії», що звучить обнадійливо, але насправді виявляється, що немає гарантій, які були значущими для поліпшення ситуації в галузі безпеки України.

Це не тільки полегшить західним країнам в старому НАТО розглянути можливість скасування санкцій щодо Росії, бо створюється враження, що Росія поводиться як цивілізована держава по відношенню до своїх сусідів, особливо в умовах, коли увага Заходу була дуже успішно відвернута російською операцією в Сирії. Це також робить майже неможливим для України відновити будь-який контроль над територіями, які утримуються підтримуваними Росією сепаратистами, не виглядаючи агресором і стороною, що здійснює необгрунтовану ескалацію.

Мінські угоди завжди були фіговим листком для легітимації окупації Росією частини території України, щоб Європа могла повернутися до своїх звичайних справ з Москвою з мінімально можливою затримкою. Останній раунд переговорів, здається, лише підтверджує цю політику.

«СЬОГОДНІ ЗАРАНО КАЗАТИ, ЩО ВЖЕ ЗАВТРА БУДЕ УХВАЛЕНО ЯКИЙСЬ ЗАКОН ПРО ВИБОРИ НА ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ»

Олександр ЧЕРНЕНКО, народний депутат, «Блок Петра Порошенка»:

— Зараз занадто рано робити якісь конкретні висновки, відштовхуючись від заяв, які пролунали в Парижі. Ці заяви є дуже загальними. Можна сказати, що ці заяви лунають в руслі мінського процесу. Сьогодні рано казати, що вже завтра буде ухвалено якійсь закон про вибори на окупованих територіях. Тому ті домовленості, які досягнуто в Парижі, мають далі конкретизуватись і деталізуватися, зокрема Тристоронньою контактною групою. Багато залежатиме від того, чи скасують сепаратисти фейкові «вибори». Якщо вони їх скасують, тоді вже можна розпочинати дискусію щодо закону про вибори на цих територіях і про дату цих можливих виборів. Саме Мінські угоди передбачають повне виведення російських військ з окупованої території. Усе це має вирішитись до кінця 2015 року, інакше процес мирних перемовин зайде в глухий кут. Це ключовий момент, який випливає із логіки Мінських домовленостей. Щодо того, чи будуть проведені вибори там до кінця цього року чи пізніше, на сьогодні не може сказати ніхто. Є сумніви, що такі вибори можна буде провести фізично раніше грудня. Щодо того, що Росія заявляє про відсутність своїх військ на Донбасі, то на це є місія ОБСЄ, яка таку присутність фіксує.

«ЗАХІД ПРАГНЕ ЗАКРИТИ «УКРАЇНСЬКЕ ДОСЬЄ» ЯКНАЙШВИДШЕ»

Тетяна КАСТУЄВА-ЖАН, керівник центру РОСІЯ-ННД у Французькому інституті міжнародних відносин, Париж:

— Коментуючи паризьку зустріч, хочеться зауважити таке. Очевидною є маргіналізація «українського» досьє по відношенню до кризи в Сирії, ІДІЛ, ситуації з мігрантами, економічних питань. На цьому тлі багато хто в міністерствах говорить off the record, що заявляти сьогодні про те, що головний ворог Заходу — Росія і треба за будь-яку ціну підтримувати санкції, абсолютно неактуально. Росії більше не довіряють (див. полеміку про те, що ж власне бомбить Росія в Сирії), але при цьому щодо українського досьє є явне бажання не загострювати відносин і зменшити напруження. У цілому, клопоту стільки, що якщо можна зняти роздратування на російському напрямку, то це слід зробити якнайшвидше. Вважається, що Росія знизила градус протистояння зі свого боку, відмовившись від ідеї Новоросії.

Якщо на початку кризи вина за виконання Мінських домовленостей фактично повністю покладалася на Росію, то поступовий істотний тиск почав виявлятися й на українську сторону. Переломом, напевно, стала фактична блокада цих регіонів Києвом і відсутність будь-яких жестів відкритості по відношенню до населення цих регіонів. Ця політика була розцінена дуже критично. Заборона польотів також розцінена як неконструктивний жест. У цілому, склалося враження, що Україна не стільки шукає способів власне розв’язання проблеми, скільки прагне продовження й посилення покарання для Росії, тоді як Захід прагне закрити це досьє якнайшвидше.

Цілком ймовірне продовження Мінської угоди: у цих умовах відкладання проблеми може влаштувати всі сторони. При цьому це саме відкладання проблеми, а не розв’язання. Продовжиться боротьба інтерпретацій тексту Мінського договору. Загострення, можливо, залежатиме від того, чи будуть проведені вибори в ДНР і ЛНР 18 жовтня й 1 листопада. А це залежить від Росії.

«У ПАРИЖІ ОБ’ЄКТИВНО НІЧОГО ЖАХЛИВОГО НЕ СТАЛОСЯ»

Сергій ВИСОЦЬКИЙ, народний депутат, «Народний фронт»:

— Сприймати паризьку зустріч як «зраду» або «перемогу» можна залежно від початкової позиції. Якщо системою відліку брати реінтеграцію Донбасу до України не під контролем Росії, то ця зустріч була успішною. Чимало громадян України вважають, що це наша територія і її треба повернути, відновлювати й боротися за розуми місцевого населення. Путіну вказали, що ніяких виборів на його умовах у Донбасі не буде. Те саме ми робили й під час першого Мінська. Ми тоді оголошували амністію, але оскільки бойовики не склали зброю, то її одразу ж і скасували. Україна визначає правила гри в цьому процесі. Так званий «план Мореля» — це нісенітниця й у цьому плані Президент абсолютно правий. Цей план передбачав спільну участь на виборах бойовиків. Нічого цього не буде, й тому з позиції просування мирного плану зустріч у Парижі — це перемога. Дискусія розгорається тому, що дуже багато людей, у свою чергу, критикують ці зустрічі, і зокрема Мінськ унаслідок того, що не хочуть повернення Донбасу у такому вигляді, в якому він зараз. З точки зору людини, яка такого повернення не хоче, зустріч у Парижі — це програш. На мій погляд, у Парижі об’єктивно нічого жахливого не сталося. Я бачу там більше позитивних моментів, якщо ми міркуємо у рамках Мінських угод.

Що стосується безпосереднього повернення Донбасу до України, то слід розуміти, що навіть без нашого бажання нам усе одно його нав’язуватимуть. Програма Порошенка передбачає реінтеграцію Донбасу саме мирним шляхом. Називати це «зрадою» не можна. Особисто я ще до кінця не визначився. Тому що й у тих, хто проти такої реінтеграції, зараз є свої здорові аргументи. Тому що якщо Донбас знову буде відданий на відновлення Ахметову, який просуватиме свої просепаратистські інтереси, це, безумовно, негативна перспектива.

Розмови про те, що Моторола або Гіві засідатимуть в українському парламенті або братимуть участь у місцевих виборах — це нісенітниця. Проте замість них цілком реально будуть представлені такі люди, як, наприклад, Енріке Менендес під виглядом гасел про «нову поросль» або «почуйте Донбас». Це теж нездорова тенденція, в результаті якої ми замість того щоб будувати свою країну, обговорюватимемо деструктивні моменти. З другого боку, з минулого досвіду видно, що весь цей процес може зірватися, бо бойовики у будь-який момент можуть порушити режим тиші й атакувати.

«ПРИЙНЯВШИ ЦІ ДОМОВЛЕНОСТІ, УКРАЇНА МАТИМЕ СИТУАЦІЮ НАБАГАТО НЕБЕЗПЕЧНІШУ, НІЖ У ПРИДНІСТРОВ’Ї, ОСЕТІЇ І БОСНІЇ»

Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ, доктор політичних наук, професор Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка:

— Ця зустріч показала, що інтереси Європи і США хитнулися в бік Росії. Не випадково, що за основу поклали «план Мореля». Це — «дохла кішка», якою Саркозі з Медвєдєвим годували Грузію, зокрема Саакашвілі, щоб легалізувати анексію Південної Осетії, шляхом оголошення останньою своєї незалежності.

За цим планом проводяться не тільки вибори, але й залишаються російські війська. Фактично, — це легалізація російського політичного контролю, військ і влади на території, де пройдуть такі вибори. Власне нам цю «дохлу кішку» і підсунули на зустрічі в Парижі.

Погодившись на такий формат, Україна поставила себе під контроль з боку Росії, так і з боку Заходу. «План Мореля» — це фактично план Путіна, який він озвучив після поразки українських військ під Іловайськом. Перш за все, це передбачає питання легалізації влади на окупованих українських територіях.

Навіть якщо ми називаємо цю владу «маріонетковою», вона є російською. Ніякі бойовики, коли ми приведемо їх до влади після виборів, не будуть дотримуватися ніякого українського законодавства, оскільки вони знаходяться під прямим контролем Кремля. Штовхнувши цей воєнний плацдарм як ніж у спину Україні, можна потім як завгодно маніпулювати нею.

Таким чином, через таку «ракову пухлину», можна руйнувати Україну як державу, розмивати її суверенітет і робити абсолютно недієздатною. Цей повзучий спосіб анексії призведе до втрати Україною свого державного суверенітету.

Ключовою «фішкою» є легітимізація режиму на Донбасі. Надання йому спецстатусу і проведення виборів, незалежно від дотримання угод.

Що передбачає «план Мореля»? За ним — відновлення контролю України над кордоном знаходиться на останньому пункті. Молдова відновила кордон з Придністров’ям? Ні. А Грузія відновила контроль над кордоном з Абхазією? Ні. Так чому ми очікуємо, що Росія дозволить нам відновити контроль над своїм кордоном? Це і є «план Мореля» і така схема пропонується і нам.

Якщо Україна виконає ці домовленості, то втратить не тільки суверенітет і контроль над Донбасом назавжди. Якщо там пройдуть вибори за українським законодавством — це буде класичною легітимізацією сепаратистських сил і російської влади на окупованій території. Що особливо цинічно — це робиться за українськими законами. Ми не отримаємо там проукраїнської влади, а отримаємо ще більш жорстку антиукраїнську владу, ніж мали при Партії регіонів.

Тим більше, якщо ми проведемо ці вибори за українським законодавством, то спробуйте тоді сказати, що ці вибори «нелегітимні». ОБСЄ, Меркель і Олланд скажуть: «вони ж за вашим законодавством пройшли!». І спробуйте тоді повернути цю територію: гарантами цієї сепаратистсько-російської влади будуть якраз Меркель, Олланд, Обама та ОБСЄ, — тому що це спільне рішення «нормандського формату». Більше того, вони не дають нам ніяких офіційних гарантій про те, що ці угоди будуть до кінця виконані. Тобто, прийнявши ці домовленості, Україна матиме ситуацію набагато небезпечнішу, ніж в Придністров’ї, Осетії і Боснії.

Підготували Микола СІРУК, Валентин ТОРБА, «День»