Як це було
Інструмент Кремля у боротьбі за світове панування
«Наш лозунг — Всемирный Советский Союз». Таким був приспів величного офіційного гімну Комуністичного Інтернаціоналу. Такою була неприхована мета керівництва російських більшовиків, хто б не очолював цю партію і не був володарем Кремля. Ленін, Троцький, Зинов’єв, Бухарін, Риков, Сталін та Молотов — усі вони прагнули цього. А допомагала їм потужна платна агентура у країнах Європи, Америки й Азії, мільйони організованих нею та запалених ідеєю «експропріації експропріаторів» робітників та безробітних, а на додачу — чимало інтелектуалів, зокрема й зі світовими іменами, які нерідко навіть не підозрювали, що їх використовують через підставних осіб і підставні організації кремлівські бонзи...
Комінтерн, Комуністичний Інтернаціонал — це була потужна міжнародна організація, яка в 1919—1943 роках об’єднувала політичні партії більшовицького типу і керувала міжнародним комуністичним рухом. На початку 1919 року ЦК РКП(б) а потім скликана ним у Москві нарада комуністичних і лівосоціалістичних політиків звернулися із закликом до створення III Інтернаціоналу. 4 березня 1919 року І (установчий) конгрес Комінтерну, в якому брали участь 52 учасники з 21 країни, проголосив створення III Інтернаціоналу. Організаційне оформлення Комінтерну, прийняття його статуту і 21 умови вступу було здійснено на ІІ конгресі (1920 рік). Комінтерн де-юре був об’єднанням компартій світу на певних ідейних та організаційних засадах, де-факто — інструментом, через який російські більшовики здійснювали вплив на зарубіжні країни та прагнули підпорядкувати їх собі, здійснюючи у них комуністичні революції як складові всесвітньої революції. Умови вступу до Комінтерну передбачали беззастережну підтримку радянських республік, орієнтацію на диктатуру пролетаріату на чолі з партією більшовицького типу, боротьбу із соціал-демократією, визнання принципу так званого демократичного централізму та жорсткої партійної дисципліни тощо. Партії-члени вважалися секціями Комінтерну і підпорядковувалися його центральним органам, розташованим у Москві. Фінансування ж діяльності Комінтерну здійснювалося переважно за рахунок ресурсів РКП(б), накопичених за допомогою грабунку держустанов Російської республіки, селян, підприємців та церкви, а пізніше — бюджетних доходів СРСР. Так само було побудовано діяльність і здійснювалося фінансування молодіжної секції Комінтерну — Комуністичного Інтернаціоналу Молоді, створеного восени 1919 року.
Комінтерн у перше десятиліття свого існування тримав курс на ініціювання всесвітньої революції, яка б змела з історичної арени буржуазію всіх країн і мала наслідком створення Всесвітньої республіки рад із столицею у Москві. У 1923-му та 1926—1927 роках Комінтерн намагається довести до перемоги вже початі революції чи розгорнути їх у Болгарії, Німеччині, Великобританії, Польщі, Естонії, Литві, Китаї, Індії, Індонезії, Бразилії, але несвідомі пролетарі міста й села не побажали стрункими лавами крокувати до перемоги всесвітнього Великого Жовтня. Колосальні фінансові ресурси, що згромаджено більшовиками за рахунок нової економічної політики та конфіскації церковних цінностей у першій половині 1920-х, зникли у ненаситній пащі комуністичної революції.
Відтак прибічники Йосифа Сталіна у 1925—1927 роках викидають прихильників підштовхування світової революції на чолі з Левом Троцьким з керівництва партії більшовиків та Комінтерну (що, власне, те ж саме). Сталінці не відмовляються від ідеї світового панування, просто вони збираються спертися у встановленні всесвітньої влади рад насамперед на багнети Червоної армії, здійснити так звану «революцію ззовні». 1928 року ухвалюють нову програму розвитку Червоної армії. Вона має перетворитися на масове мобільне військо, оснащене найпередовішою на той час технікою. Для цього Сталін розпочинає форсовану індустріалізацію держави та суцільну колективізацію села.
Економічна потреба у цих кроках відсутня — навпаки, значно вигідним, навіть виходячи з більшовицьких ідеалів, було окреслено провідним більшовицьким теоретиком Миколою Бухаріним шлях «вростання куркуля у соціалізм» та пришвидшеного розвитку легкої промисловості, яка, через зростання добробуту населення, повела б за собою важку промисловість. Тим паче, що зовнішніх загроз для Радянського Союзу у цей час не існувало: по закінченні Першої світової війни західні держави скоротили свої армії та флоти до мінімуму, пустивши на металобрухт тисячі новісіньких танків, десятки лінкорів, крейсерів та есмінців. У всіх країнах Заходу панували антивоєнні настрої, а комуністичні партії, у разі потреби, могли б на гроші Кремля зривати мобілізаційні заходи урядів своїх країн. Але наприкінці 1920-х було проведено «чистка» ВКП(б) і секцій Комінтерну від так званої «правої опозиції», яка виступала проти штучного прискорення соціальних процесів і не відкидала співпрацю з соціал-демократами, маючи, втім, на меті ту саму всесвітню революцію, тільки досягнуту менш радикальними діями. Тоді ж головним ворогом Комінтерну було проголошено «соціал-фашизм», тобто соціал-демократія. Наслідок не забарився: 1933 року до влади у Німеччині прийшов Гітлер, але навіть після здобуття влади нацистами Комінтерн забороняв місцевим комуністам співпрацювати з соціал-демократичною партією...
І хоча потім, на VІІ конгресі 1935 року офіційно було проголошено суттєву корекцію курсу Комінтерну, висунуто гасло «народного фронту» всіх лівих сил, проте цілі організації залишилися такими ж, а у «народному фронті» мали домінувати комуністи.
Для впливу на західну громадську думку й особливо на інтелігенцію було створено потужні структури, які номінально не входили до Комінтерну, але підпорядковувалися його директивам. Однією з них за завданням Леніна на початку 1920-х було створено Міжнародний фонд допомоги робітникам (Міжробпом), через який проходили велетенські суми коштів — головним чином, на підтримку дій тих чи інших «незалежних», але прокомуністичних організацій. Крім того, Міжробпом успішно займався власною комерцією; йому належала найбільша в СРСР кіностудія Міжробпом-Русь, десятки журналів і газет у всьому світі, видавництва, кінопрокатні товариства тощо. Скажімо, «Арбайтер Ілюстрірте Цайтунг» виходила накладом 400 тисяч примірників і не містила відвертої агітації. У тісному контакті з Міжробпомом у десятках країн працювали «клуби друзів пролетаріату», учасники яких і не підозрювали, що вони виконують всі директиви Комінтерну. Очолював усю цю діяльність німецький комуніст Віллі Мюнценберг. На загал, «трест Мюнценберга» приносив немалий прибуток, а його очільника товариші звали «червоним мільйонером», який звик заможно жити. Але головний прибуток був, ясна річ, не фінансовий; головним був масштабний вплив Кремля на процеси у демократичному світі, на громадську думку, на інтелігенцію та на не комуністичних політичних лідерів. Замовчування «передовою громадськістю» та більшістю західної преси жахів колективізації та Голодомору, «великого терору» та ГУЛАГу — це значною мірою успіх «тресту Мюнценберга».
Письменник Артур Кьостлер, який потім написав роман «Сліпуча пітьма», де одним із перших показав фактичну тотожність двох червонопрапорних тоталітаризмі, у ті часи був одним із працівників «тресту Мюнценберга» і вірив в ідеї комунізму. Він так згадував події 1930-х: «Почалося зі створення «Міжнародного комітету допомоги жертвам гітлерівського фашизму», який мав філії по всій Європі і в Америці. Він ховався під маскою філантропічної організації і мав у кожній країні адміністративну раду, що складалася з душе поважних осіб, починаючи з англійських герцогинь і до американських журналістів і французьких учених, які ніколи не чули про Віллі Мюнценберга та вважали Комінтерн страшидлом, створеним пропагандою доктора Геббельса». А під прикриттям усіх цих організацій НКВД та розвідувальне управління Червоної армії влаштовували до урядових структур західних держав своїх агентів, вербували інтелектуалів та офіцерів, добували важливі документи, проводили кампанії дезінформації. Втім, Комінтерн мав і власні розвідувальні структури, якими керував сам Сталін...
Офіційно Комінтерн було розпущено у травні 1943 року. Потім була спроба відновити його у менших масштабах під назвою Комінформ (1947—1956 роки); так здійснювалося керівництво європейськими компартіями з боку ЦК ВКП(б)-КПРС. Проте це вже був інший історичний час.
На загал, без опори на Комінтерн радянський тоталітаризм не зумів би протриматися такий тривалий час, безкарно здійснювати широкомасштабний терор і здобути стільки симпатиків у світі, які не вірили правді про «переможний комунізм». А прагнення Кремля до світового панування, курс на «Всемирный Советский Союз», боротьба з соціал-демократами в робітничому русі відкрили нацизму шлях до влади та сприяли розв’язуванню Другої світової війни.
Статті по темі:
