Лариса Івшина: "Ми відкриті для того, щоб поповнювати коло своїх друзів у міру їхньої готовності"

Уже цієї суботи, 23 листопада - довгоочікувана подія - у Сумській міській галереї відкриється унікальна фотовиставка газети "День". Так розпочнуться Дні "Дня" у Сумах, які триватимуть до 4 грудня.

У п'ятницю, 22 листопада, головний редактор газети Лариса Івшина зустрінеться зі студентами сумських вишів у наукові бібліотеці Української академії банківської справи. Також, Суми очікують на сюрприз - спеціальний випуск газети "День" - "Маршрут № 1", присвячений місту Суми.

А от напередодні, Лариса Івшина дистанційно електронною поштою відповіла на запитання студентів сумських університетів, відповіді на які ми сьогодні публікуємо.

Олексій НАЗАРЕНКО, Українська академія банківської справи Національного банку України, студент 3 курсу спеціальності "Економічна кібернетика": - Ларисо Олексіївно, газета "День" вирізняється дотриманням високих журналістських стандартів. Як Вам вдається у  непростий час  суцільної "жовтої преси" тримати марку?!

Лариса ІВШИНА: - Я відповім у стилі тренера Михайла Фоменка, який мені дуже подобається. – Тяжкою працею.

Юлія ФІЛОНЕНКО, Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка, історичний факультет, магістрантка: - Ваша газета єдина в Україні, яка стільки уваги приділяє українській історії, самобутності, ідентичності.  Кого із своїх постійних авторів Ви хотіли б відзначити?  Чи можуть на сторінках "Дня" опублікувати  свої дослідницькі матеріали  ще не відомі суспільному загалу  науковці? Яка вимога до матеріалів, які подаються в газету "День"?

Л.І.: - Багато тих, хто став зараз дуже відомим, популярним в Україні, свого часу були невідомими, або маловідомими, або ж широковідомими у вузьких колах. Але вони повірили в газету. Збагатили її своїм інтелектом та думками. За їхньої участі газета стала загальнонаціональною трибуною для серйозної, глибокої розмови про проблеми української історії, нашого життя і нашого майбутнього. Без взаємної довіри Україна сьогодні не мала б такої когорти яскравих імен, які засяяли саме зі сторінок газети "День".

По-перше, хочу сказати про покійного Сергія Борисовича Кримського, вченого, філософа всесвітнього рівня, якого у "Дні" багато хто вважає своїм учителем і наставником. Він, зокрема, говорив, що є газети-"дзеркала", а газета "День" - це "вікно". І цим підкреслював, що ми не тільки відображаємо те, що відбувається, а намагаємося моделювати майбутнє. І до цієї роботи було, звичайно, долучено дуже багато цікавих істориків. Якщо подивитися наші книжкові проекти, там імена всіх співтворців нашої Бібліотеки. І в останньому проекті – "Підривна література" - до кожного цікавого автора є сьогоднішній цікавий мислитель, громадський діяч, інтелектуал. І, безумовно, ми відкриті для того, щоб поповнювати коло своїх друзів у міру їхньої готовності.

Яна КАЛАЧЕВА, Українська академія банківської справи Національного банку України, спеціальність "Право",  магістрантка: - Видавничі проекти газети "День", зокрема "Україна Incognita", "Бронебійна  публіцистика", "Підривна література", особисто для мене є об'єктивною базою для аналізу нашої історії. За яким принципом Ви фокусуєте свою увагу на тих чи інших подіях та постатях?

Л.І.: - Гадаю, що перша книга "Україна Incognita" (як "бабуся" наших проектів, яка виникла вже 11 років тому) – як негайна "швидка допомога" болючим темам незнання. Радянський час позбавив історичної пам’яті покоління. Історію України в радянській школі не вчили. Там була українська РСР в дуже усіченому вигляді. І тим, кому пощастило мати уявлення про масштаб української історії, це були апокрифічні речі, якісь родинні історії, перекази, українська література, родинна спадщина. Із цих маленьких струмочків живилося уявлення про те, що ми стоїмо на могутньому щиті. І після розпаду Союзу була нагальна перша проблема – зміцнити українців цим знанням. Було абсолютно очевидно, що виклики глобального світу, нова конкуренція буде не менш жорстким випробуванням, ніж тоталітарна імперія. І ми намагалися встигнути дати співвітчизникам необхідний набір "вітамінів" для зміцнення "імунної системи". Думаю, що багато встигли, і я рада, Яно, що це помічають.

Вікторія СЕМА, Сумський державний педагогічний університет ім.. А.С. Макаренка, історичний факультет, магістрантка: -  Друковані видання, періодика загалом все частіше вступають місце електронним носіям. Багато хто віддає  перевагу Інтернету та соціальним мережам. Які Ваші контраргументи на захист саме друкованих видань? 

Л.І.: - Для чого мені захищати друковані видання? Ми чудово почуваємося у всіх формах, зокрема і в електронному образі на базі кількох сайтів. Нашу газету можна передплачувати у форматі PDF, вона існує в трьох мовах і в Інтернеті поширює ті смисли, які ми напрацювали разом з українськими інтелектуалами, умовно кажучи, щоб усюди повісити українські "супутники". І це, до речі, мало хто робить з незрозумілих мені причин. Я – за збереження лісів. Якщо постане питання, що друкована преса буде жити в електронному сенсі, то це не є катастрофою. Головне – щоб вона жила у якісному вимірі. Не в якій формі, а яка по суті. І прогнози мої такі, звісно, що друкована преса, можливо, перетікатиме в Інтернет. Те, що залишиться в друкованому вигляді, буде чудовим раритетом для вибагливих. Бо є "інформаційний Макдональдз", куди всі рвонуть, але є й бутикова культура, є те, що називається артхаузом, те, що потрібно справжнім цінителям, і це буде високе задоволення для вимогливих і вибагливих читачів. Преса стане якіснішою і дорожчою. А весь інформаційний "мотлох" суцільно переміститься в Інтернет. У будь-якому разі все більшого значення набуває якісна "лоція", щоб орієнтуватися у великому океані інформації. Ось на це треба претендувати. Бо інколи свобода інформації може попрацювати проти самої свободи. Треба формувати смаки, утримувати планку і дбати про рівень.

Алла ТРЕУС, Сумський державний університет, 4-й курс, спеціальність "Журналістика": - Як Ви оцінюєте сучасний стан регіональної преси? Якою вона в більшості є і  якою, на Вашу думку, мала би бути?

Л.І.: - Я не скажу про всю регіональну пресу. Можу лише сказати, що у всіх нас – у регіонах і в центрі – є одна нагальна потреба. Це високоякісна освіта. Якщо її бракує, то треба працювати методом самоосвіти, щоб досягти певного рівня, на якому будуть краще зрозумілі всі проблеми суспільства, на які ми повинні реагувати. Журналісти багато люблять говорити про свободу слова, але мало говорять про той рівень, яким вони можуть це заповнити. По-моєму, зараз це входить у певну суперечність. Свободи слова більше, ніж рівня. Рівня очевидно менше.

У нас поширена думка, що регіональна журналістика зовсім занехаяна. Ні, це неправильний погляд. У нас усюди, де я буваю, є яскраві імена, і подекуди регіональні ЗМІ значно цікавіші, ніж центральні. Особливо я знаю, що дуже багато друзів у різних регіонах люблять ту чи іншу програму на своєму телебаченні. Вони є, і ми намагаємося у "Прес-клубі" "Дня" про це розповідати. Я вірю, що регіональна журналістика ставатиме все більш помітною. Немає провінції у сьогоднішньому світі.

Антон КЛИМЕНКО, Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка, історичний факультет, магістрант: - Ларисо Олексіївно, окрім випуску щоденної газети, Ви здійснюєте низку інтелектуальних проектів: Міжнародні фотовиставки, Літні школи журналістики, оголошуєте кожен рік на честь історичних дат чи відомих постатей…  Хто  Вам у цьому допомагає? Ваші партнери, хто вони?

Л.І.: - Я можу сказати, що ми всі проекти здійснюємо методом народної будови. Якщо, наприклад, говорити про конкретні книги, то там усюди зазначені прізвища меценатів, яким ми маємо бути вдячні. Якщо говорити про нашу Фотовиставку, то, щоб перелічити всіх партнерів, не вистачить і однієї газетної сторінки, бо від Організації Об’єднаних Націй, ЮНЕСКО до всіх банків, університетів, приватних компаній і колег із телеканалів, які постійно дають призи для наших фотоконкурсів. І дуже багато людей, які вірять у те, що треба підтримувати в Україні якість. Кожен може побачити, скільки партнерів під кожен свій проект ми залучаємо. Це, звісно, теж нелегко. Останній приклад – глянцевий додаток. Через те, що ми зробили його, багато працюючи (знову ж таки завдяки фантастичній команді газети "День", де всі вкладалися й хотіли зробити це якнайкраще), цей глянець – "Маршрут №1" - сподобався. І тому, зокрема, міський голова Сум запропонував нам: а чи не хочете ви глибше познайомитися й розказати Україні про Суми? Ми сказали: хочемо. Адже одна з моїх мрій і бажань – познайомити міста України одне з одним. Ну, звісно, ми не могли зробити його самі, без партнерів. І коли ви візьмете глянець до рук, то побачите, що там доволі високоякісна реклама, яка повністю підтримала цю чудову ідею – познайомити Україну із Сумами. І я переконана, що це перспективний шлях.

…Євген Чикаленко колись говорив, заповідаючи українцям: треба любити Своє – до глибини кишені. Ця мудра сентенція якось дуже довго і тяжко доходила до українців. Не тільки через певні фінансові проблеми. Просто тяжко зважитися підтримувати щось своє. Немає такого швидкого запалювання і не вироблені навики солідарності. Усі нарікають, що української преси мало. Тоді чому в неї не мільйонні тиражі? Кажуть, що в нас українську мову «недобрі» люди заганяють у підпілля, відповідайте на це негайною підтримкою україномовного середовища – української книжки, українського продукту. Навчимося – знесемо всі перешкоди.

sumynews.com