Україна - це Європа

Кілька днів тому мені довелося побувати на Майдані. У заголовок винесено одне з найпопулярніших там гасел, що відбиває, по-моєму, базові настрої учасників і дає відповідь на питання, навіщо вони усі там стоять.

Майдан

Враження від Майдану складне. Я був там уранці, а основна маса підтягується до вечора. Всупереч популярній у нас ідеї, там збираються не нероби, ці люди працюють або навчаються і вдень зайняті. Велика кількість саморобних наметів і шатер, польових кухонь, пунктів роздачі їжі створює спочатку відчуття хаосу. Тільки потім починаєш розуміти, що за цим хаосом - порядок. Оголошення про набір добровольців для виконання різних функцій від охорони до допомоги лікарям чітко вказують, куди мають звертатися бажаючі. Аналогічно - інформація про те, куди йти тим, хто потребує нічлігу. В результаті при роздачі їжі ні штовханини, ні черг, барикади охороняє рівно стільки людей, скільки потрібно, і їх регулярно змінюють , щоб вони могли поїсти і погрітися . Зі сцени пісні, промови і, звичайно, «Слава Україні!». А натовп відповідає: «Героям слава!». До речі, саме так, з таким «паролем і відгуком» люди на Майдані звертаються один до одного. Періодично на сцені з'являються витівники, які організовують танці та хороводи, стає весело і святково. П'яних немає зовсім, жорсткий «сухий закон».

На російську мову (я не говорю по-українськи) реакція цілком доброзичлива, в більшості випадків намагаються перейти на російську. Тут же проводять політінформацію - ми, мовляв, не проти Росії і тим більше не проти росіян, не вірте своєму телебаченню. Ми проти Януковича, проти ГБ і за незалежність. Договір про асоціацію з ЄС більшість справді не читало, але це й неважливо. Вони не за договір . «Україна - це Європа!», решта додасться. З гордістю розповідають, що в ніч, коли «Беркут» намагався очистити Майдан, вони приїхали сюди, щоб підтримати опір. А якщо самі вже були на місці, то приїхали їхні друзі та родичі. Фанатів лідерів опозиції там не багато - «ми не за них, ми за свободу». Про Церкви говорять добре, оцінили і виступи священиків зі сцени, і дзвони у ніч штурму. Намети стоять з усіх, по-моєму, українських міст, зокрема й зі Сходу. Гасло про Україну і Європу дублюється у варіанті окремих територій: «Донецьк (Сімферополь, Львів , Івано-Франківськ...) - це Європа!».

Найголовніше. У всіх, з ким я говорив, відчуття, що за ними - весь народ. І безглуздо говорити з ними про економіку, про ціни і тарифи, про неконкурентоспроможність української промисловості та інші розумні речі. Вони - за праве діло, розуміючи, до речі, що потім можуть бути і жахливі розчарування - вони ж пережили і «помаранчеву революцію», і все, що за нею слідувало. Але зараз вони готові стояти на смерть. І це не фігура мови. Багато хто, правда, думає, що всілякі «беркути» в атаку не підуть - «тут же їх брати». Але ходять чутки - щиро сподіваюся, що помилкові - про можливе введення нашого спецназу, що це, мовляв, частина угоди про п'ятнадцять мільярдів. Якщо це, не дай Боже, трапиться, вони будуть воювати всерйоз. Хотілося б вірити, що ті, хто готує інформацію для нашого керівництва, орієнтуються не тільки на наше телебачення або придворних «політологів», а й самі побували на Майдані.

Якби я був громадянином України, Білорусі або Молдови

Якби я був громадянином однієї з цих країн, я б точно виступав за входження до Європи.

По-перше, це все дуже молоді держави. У період СРСР вони, хоча й мали формальні атрибути державності, були просто частиною Імперії. Будівництво власної держави і формування громадянської нації - а це пріоритетні для них завдання - вимагає, на жаль для нас, розрив з колишнім статусом. Будь-яка форма асоціації з Росією об'єктивно буде консервувати напівколоніальний або, скажімо, залежний стан. Сподіваюся, вже як громадянин Росії, у майбутньому ми зможемо побудувати з ними дійсно дружні та надійні відносини, але це можливо зробити тільки тоді, коли вони будуть по-справжньому незалежні.

По-друге, Європейський союз - це не тільки відносно високий рівень життя, який новим, а тим більше асоційованим членам ніхто не гарантує. ЄС - це інші правила гри: прозорість, законність і все інше, що, власне, поступово і призводить до високого рівня життя. Скільки пострадянські держави будуть переходити до нормального законодавства і нормального правозастосування самостійно, невідомо. Будь-яка асоціація з Європою підштовхує цей процес.

І нарешті, по-третє. Відмова від руху до Європи для пострадянських держав означає консервацію технологічної відсталості. Власне, до цього відкрито закликають противники євроінтеграції. Вони кажуть, що продукція української промисловості та сільського господарства низької якості і неконкурентоспроможна, що те, що куплять Казахстан чи Росія, ніколи не куплять Німеччина або Італія. Це правильно. Як правильно і те, що на Україні погані дороги (про це як про аргумент проти ЄС сказав мені український таксист). Вибір у цьому і полягає - спробувати модернізуватися у вкрай складних умовах або залишитися жити у своєму колі, де купують те, що не бере Європа. Був би я українцем, точно виступав би за перший варіант.

Як громадянин Росії

Як громадянин Росії я теж за те, щоб вони всі були в ЄС.

По-перше, я хочу, щоб у нас були стабільні і передбачувані сусіди. Я не хочу, щоб моя країна хоча б найменшою мірою залежала від фаз настрою білоруського Бацьки, щоб ми мали підкуповувати або залякувати тих на Україні, які нас вже не раз «кидали».

По-друге, мені не подобається союз з довічними президентами, тобто з диктаторами проти демократичних країн.

І по-третє. Я хочу, щоб Росія теж була в ЄС, нехай для цього доведеться мінятися не тільки нам, а й самому ЄС. Я хочу, щоб наші люди жили не гірше за європейців. А для цього, впевнений, треба не ізолюватися, не розчісувати свою самобутність і не розповідати один одному про падіння європейської моралі й інші жахи, а впроваджувати у себе ті правила, які виправдали себе в Америці і в Німеччині, в Японії і в Кореї. Чесне слово, ми нічим не гірші.

(www.ej.ru)