Невеличкий низенький стіл стояв поруч із літописцем: чорнильниця, пера, невеличкий ніж, яким заточували пера, ним іще вискоблювали з пергамену помилки або помарки. Те, що буде написано, було осмислено книжником заздалегідь, звірено з попередніми текстами. Чистий аркуш підготовлено, і літописець, іще раз обдумавши фразу, починає свій виклад. Не поспішаючи, великими літерами уставного письма, єдиним рядком і не розділяючи слів. Пергамен — матеріал довговічний. Сотні років минуло, але в наших архівних та книжкових сховищах його аркуші залишаються світлими та гнучкими, не вицвіли коричневі чорнила, не втрачають яскравості кольорові мініатюри.

Літописи... Рукописні, створені в одному примірнику, їх переписували багато разів, скорочували або доповнювали новими матеріалами, свідченнями, розповідями, переказами. До них включали частини документів або інших попередніх літописів, їх комбінували між собою, об’єднували у зводи, змінювали стилі та здійснювали «ідейну» коректуру. І чинилося це тому, що літописець не міг викладати події тільки за особистими враженнями та спостереженнями, хоча б уже тому, що літописи вони намагалися розпочати із «самого початку» (від «створення світу», від формування тієї чи іншої держави тощо), і, відповідно, книжник мав звертатися до вже існуючих джерел або переказів, що сповіщали про стародавні часи.

Крім того, літописець не міг просто продовжувати твір свого попередника. По-перше, не міг тому, що кожний літописець, як правило, дотримувався якоїсь політичної орієнтації і відповідно до неї переробляв первісний текст, не тільки опускаючи малозначущі факти з огляду на його ідейні переконання, але й додаючи свої матеріали та спостереження, створюючи, таким чином, значно відмінний від попередників варіант літописного викладу. По-друге, щоб його праця не стала занадто великою від поєднання багатьох джерел і фактів, літописець повинен був від чогось відмовлятися, не наводячи повідомлень, що здавалися йому менш значущими. Отже, первісний авторський текст повністю дослідникам уже ніколи не відновити, оскільки твір продовжували писати і після того, як автор поставив останню крапку. Літопис є своєрідною колективною працею, тому літописці, як правило, і не ставили свого імені, як несуттєве і тому непотрібне.

У вітчизняній історії є постать, яка уособлює всі наші уявлення про особу середньовічного книжника, — це вчений чернець Києво-Печерського монастиря, укладач «Повісті минулих літ» Нестор. Історія не зберегла для нас достатніх свідчень про рік і місце народження літописця, про його батьків, про час смерті. Хоча деякі дослідники, зокрема відомий український учен ий Михайло Брайчевський, у своїх наукових розвідках досить конкретно визначає час життя давньоруського книжника: 1056 — 1113 рр. Відомо, що він вступив до Києво- Печерського монастиря вже після смерті Феодосія Печерського (1074 р.) . Наступник останнього, ігумен Стефан, постриг Нестора в ченці і надав йому сан диякона.

Нестор був книжником широкого історичного світогляду та великого літературного обдарування. Іще до роботи над «Повістю минулих літ» він написав «Житіє Бориса і Гліба» та «Житіє Феодосія Печерського». Проте незаперечно, що справою життя вченого ченця стало укладання «Повісті минулих літ» (приблизно 1113 р.). Не зважаючи на те, що ім’я «чорноризця Нестора» означено в так званому Хлєбниковському списку «Повісті минулих літ» у складі пізнього зібрання, що містилося в бібліотеці купця Хлєбникова, деякі науковці висловлюють сумніви щодо його авторства, оскільки в інших списках цього літопису його імені немає. Однак іще у ХIII столітті на Русі саме Нестора вважали автором цієї безцінної пам’ятки давньоруської культури.

Тривалий час у науковій та публіцистичній літературі Нестора називали найдавнішим давньоруським літописцем. Однак дослідження істориків та філологів дозволили дійти висновку про складання літописних зводів у 1037—1039 роках при дворі Ярослава Мудрого, про створення Новгородського зводу до 1050 року і двох Київських зводів (1073 р. і 1095 р.). У «Повісті минулих літ» Нестор поставив перед собою завдання: не тільки доповнити попередні літописи, в першу чергу Київський звід 1095 року, описом подій на зламі ХI— ХII століть, сучасником і свідком яких він був, але й докорінним чином переробити виклад найдавнішої історії Руської землі.

Нестор увів історію Давньої Русі в русло всесвітньої історії. Він розпочинає свій літопис викладом біблійного переказу про розподіл землі між синами Ноя. Наводячи перелік народів усього світу, вчений чернець додає до цього переліку і згадку про слов’ян. Літописець грунтовно розповідає по давніх слов’ян, про територію, яку займали окремі слов’янські племена, але особливо докладно — про племена, що жили на території Русі, зокрема полян, на землі котрих виникло місто Київ. У літописі уточнюється і пояснюється багато фактів із історії політичного та культурного життя Київської держави, а також до тексту включено велику низку народно-історичних переказів, фольклорних матеріалів.

Навіть такий стислий перелік того, що здійснив Нестор, свідчить про те, що саме йому «Повість минулих літ» зобов’язана своїм широким історичним світоглядом, уведенням до літопису фактів всесвітньої історії, на тлі яких і розгортається історія слов’ян, а надалі — історія Русі. Саме Нестор утвердив та вдосконалив версію про походження руської княжої династії, виступив прибічником ідеалу державного устрою Руської землі, виголошеного Ярославом Мудрим: усі князі — брати і всі вони мають підкорятися старшому в роді і тому, хто займає київський великокняжий престол.

Завдяки державницькому розумінню історії та сучасності, широті світогляду та літературному таланту Нестора, «Повість минулих літ» стала, як зазначав академік Дмитро Ліхачов, не просто зібранням фактів руської історії і не просто історико-публіцистичним твором, а цілісною, літературно викладеною історією Русі доби раннього середньовіччя.

Громадянська позиція Нестора, втілена в «Повісті минулих літ», наголошує М. Брайчевський, позначилася на подальшій долі твору. Володимир Мономах, який сів на київський престол 1113 року, дуже високо цінував звід Нестора, але разом із тим залишився невдоволеним його концепцією і передав текст на переробку ігуменові Видубицького монастиря Сильвестрові. Унаслідок цього з’явилася друга редакція твору (1116 р.), але й вона не задовольнила великого князя. Отож 1118 року було створено третю редакцію, яка й дійшла до нас.

...У середині ХVIII століття в Російській імператорській академії наук декілька років працював німецький історик і філолог Август Шлецер. Вихованець двох університетів Німеччини, він займався вивченням історії давньоруських літописів. У першу чергу, зрозуміло, вивченням «Повісті минулих літ»... Головну працю А. Шлецера в трьох томах присвячено Нестору. Результат вивчення «Повісті минулих літ» учений-німець висловив дуже стисло: «чесний Нестор». Два з половиною століття минуло з того часу, праця німецького історика давно застаріла і забута науковцями, але оцінка А. Шлецера в історичній науці залишилася. «Чесний Нестор», — можемо повторити слідом за ним і ми.