Екранна гармонія
Марк Твен в одному з оповідань описує, як перед зустріччю з виборцями команда підтримки рішуче порадила своєму кандидатові обрати в натовпі найбільш брудну, зашмаркату й золотушну дитину, ніжно притиснути її до грудей й поцілувати — задля популярності. Кандидат довго опирався, але коли дійшло до діла, він мужньо спустився в гущу виборців і почав обнімати й цілувати всіх дітлахів — білих, чорних, охайних, брудних, — які крутилися серед дорослих. Чого не зробиш задля перемоги? Ця класична сцена згадалася у зв'язку з одним із численних телевізійних сюжетів, які сьогодні присвячені — «не настирливо» — одному з наших кандидатів у президенти. У телепередачі йшлося про Президента й Релігію. (Хотілось би, щоб аналогія з Марк Твеном не сприймалася занадто буквально.)
Заручитися підтримкою віруючих зараз намагається багато наших кандидатів, хоча б з тої причини, що церкви трохи структурували суспільство, чого досі не змогли зробити партії. Скажімо, Компартія України зробила ставку на найбільшу за кількістю парафій (але не віруючих) Українську православну церкву. (Це, до речі, не завадило т. Симоненку нещодавно заявити: «Компартія України не відмовляється від... визначення релігії опіумом для народу»). «Громада» користується підтримкою деяких протестантських церков; праві партії спираються на членів Київського патріархату. Правлячий Президент обрав найкращий варіант — він «цілує всіх», як засвідчив останній тижневий огляд на одному з телеканалів.
Нам йдеться, однак, не про чиюсь передвиборну тактику, а про згадану телепередачу. Над нею попрацювали дуже спритні руки — вони відбирали зняті в різний час і за різних оказій кадри, різали, клеїли, монтували. «Білі нитки» майже непомітні, й загалом вийшло так, нібито Президента підтримують, схвалюючи його релігійну політику, багато українських церков. Прийом простий, але надійний — нам показують серію фрагментів, у яких керівники церков вимовляють дві-три фрази, вирвані із реального контексту; між церковними діячами періодично вмонтовують Президента. В результаті формується картина ідилічних стосунків Президента з різними церквами й конфесіями. А віруючі мають дивитися, робити висновки, обирати сторону.
Чому й ні? Прикро тільки, що змонтована на екрані ТБ ідилія мало відповідає дійсності. Наведемо кілька кричущих розходжень. Серед діючих осіб згаданого телесюжету бачимо, наприклад, патріарха Димитрія (УАПЦ), який саме зараз видав серію брошур «Розмови про страшне сьогодення». Там він печалується тим, що «немає при владі хоч трохи віруючих та чесних українців, ...що влада не розуміє потреби ладу в країні». Не забуто також патріарха Філарета (УПЦ КП), брутально побитого у Маріуполі. А він щойно оприлюднив Заяву, де говориться: «Органи державної, виконавчої влади і Президент Леонід Кучма повністю не здатні виконувати покладені на них обов'язки...» Київський патріархат вимагає принаймі «...офіційного вибачення Президента України перед патріархом Філаретом та віруючими, які стали жертвою владної бездіяльності та потурання злочинцям». Перелік можна було б продовжити, але достатньо й наведеного — воно дає нам право вжити слово «фальсифікація».
Нагадаємо відоме всім — релігійна ситуація в країні не покращується, і більшість церков має серйозні претензії до виконавчої та законодавчої влади. Зокрема, Українська греко-католицька церква, одна з найбільших у країні, марно вимагає від влади офіційної реабілітації — зняття з неї «стигми», якою її таврували всі попередні імперські режими. УГКЦ не забуває також про значну частину її майна, яке досі знаходиться в руках держави або інших церков. Римо-католицька церква не схвалює «звичку» уряду часто-густо переносити робочі дні на неділю. Що, як відомо, є гріхом і порушенням віковічної християнської традиції. (У IV столітті імператор Костянтин Великий працю у неділю заборонив під загрозою смертної кари). А невеликі за чисельністю релігійні громади вважають себе жертвами дискримінації і побоюються ще більших утисків після прийняття запланованих виконавчою владою поправок до чинного Закону про свободу віросповідання. Не будемо вже зайвий раз нагадувати, що ієрархи всіх трьох православних церков звинувачують владу у підтримці стану розколу православ'я.
Ось така, в дуже загальних рисах, ситуація проглядає через тонкий шар тої солодкої лубочної картинки, яку намалювало для нас вірнопідданське телебачення.
