«Готується царство розуму»
У ці дні Франція відзначає своє найбільше національне свято — День падіння Бастилії 1789 року. Ця подія не тільки привела, зрештою, до знищення монархії і заснування республіки у Франції, але й відбилася на всій подальшій історії західного світу.
У той доленосний рік революційні події розвивалися стрімко. 5 травня відкрилися Генеральні штати, що не скликалися до цього 175 років; 17 червня за ухвалою депутатів третього стану Штати було перетворено на Національні збори, які 9 липня проголосили себе Установчими зборами. Повідомлення про те, що королівський уряд готує розгін Установчих зборів, призвели до загального повстання громадян Парижа. І 14 липня було взято штурмом фортецю-в’язницю Бастилію — символ абсолютистської влади. А 26 серпня того ж року Установчі збори прийняли першу в історії Франції Декларацію прав людини і громадянина.
Основні положення Декларації базувалися на ідеях французького просвітництва ХVIII сторіччя, одним із найблискучіших представників якого був Вольтер (Франсуа Марі Аруе). За свої гострі викривальні твори, спрямовані проти зловживань як влади, так і церкви, він двічі був ув’язнений у Бастилії і майже все своє життя переслідувався. Що не перешкодило йому завжди і скрізь, пристрасно, безнастанно і дотепно захищати незалежність людей від свавілля влади і пропагувати повну свободу совісті для кожного. «Свобода полягає в тому, — писав Вольтер, — щоб залежати лише від законів». Автор цих слів не дожив до Великої французької революції (помер 1778 року), але заслужено вважається одним із її натхненників.
Нижче наводяться кілька висловів Вольтера, взятих із його творів і листів.
«Росте нове покоління, яке ненавидить фанатизм. Настане день, коли правити стануть філософи. Готується царство розуму.
Соціальна рівність — це і найбільш природна, і найбільш химерна ідея. На нашій нещасній планеті люди, які живуть у суспільстві, не можуть не поділятися на два класи — на багатих, які володарюють, і бідних, які служать.
Брак у людях і в обдаруваннях, але аж ніяк не в грошах, робить державу слабкою.
Змінювати звичаї, прославляти чи принижувати націю — це справа уряду.
Дурість, нерозсудливість і вади завжди і скрізь приносять державі значну частину її прибутків.
Моя любов до Вітчизни не змушує мене заплющувати очі на заслуги іноземців. Навпаки, чим більше я люблю Вітчизну, тим більше я прагну збагатити її скарбами, видобутими не з її надр.
Нам проповідують: задовольняйтеся тим, що маєте, впокорюйте неспокійний дух. Це прекрасні повчання, але якби ми завжди їх дотримувалися, то досі харчувалися б жолудями і спали під відкритим небом.
Пристрасті — це вітри, що надимають вітрила корабля. Часом вони його топлять, але без них він не міг би плавати. Все на світі небезпечно — і все необхідно.
Майже ніколи не робиться нічого великого в світі без участі генія, без твердості однієї людини, яка або вступає в боротьбу із забобонами натовпу, або сама прищеплює їх йому.
Торжество розуму полягає в тому, щоб уживатися з тими, хто не має розуму.
Уявляти собі білий світ в’язницею, а всіх людей засудженими злочинцями — це думка мізантропа. Гадати, що в світі є місце вічним веселощам, — це помилка мрійника. Знати, що земля, люди, звірі такі, якими їх зробило Провидіння, — це ознака мудреця.
Всі люди народжуються на світ із носом і п’ятьма пальцями на руці, але жоден не з’являється на світ із поняттям про Бога.
«Не роби ближньому того, що ти не хочеш, щоб робили тобі». Слідуючи цьому принципові, жодна людина не змогла б сказати іншій: «Віруй у те, у що вірую я! Інакше — смерть!»
Я можу бути не згодним із вашою думкою, але я готовий віддати життя за ваше право висловлювати її.
Не потрібно ані високого мистецтва, ані вишуканого красномовства, щоб довести просту істину: християни повинні терпимо ставитися одне до одного. Я піду ще далі і скажу, що всіх людей потрібно вважати нашими братами. Хіба ми не діти одного Батька, не творіння одного Бога? Релігія полягає в добрі, а не в жалюгідному теологічному базіканні.
Не бійтеся висміювати забобони, друзі мої. Я не знаю кращого способу вбити забобон, аніж виставити його в смішному вигляді. Що зробилося смішним, те не може бути небезпечним.
Праця позбавляє людину трьох головних зол — нудьги, порочності і злиднів.
У всі часи, у всіх країнах і в усіх жанрах погане аж кишить, а хороше — трапляється рідко. І все найнегіднiше в будь-якій професії випинається особливо нахабно.
Украсти в когось думки буває часто більш злочинно, аніж украсти гроші.
В жодному віці не можна набути таланту, якого ми позбавлені, але в будь-якому віці можна виправляти свої помилки.
Випадки робити зло трапляються сто разів на день, а випадок зробити добро — один раз на рік.
Кожна людина винна в усьому тому доброму, чого вона не зробила у своєму житті.
Ми ніколи не живемо, ми лише сподіваємося, що житимемо.
Я все ще люблю життя. Ця безглузда слабкість є однією з найфатальніших наших вад — нічого не може бути безглуздішого, аніж бажання безперервно нести ношу, яку хочеться скинути на землю, ніж жахатися свого існування і продовжувати існувати.
Всі почесті цього світу не варті одного доброго друга!»
