«І ти, Брут!»
Як усім відомо зі шкільних уроків історії, десь на переломі VI—V століть до нашої ери Рим став республікою; трохи пізніше були записані закони «Дванадцяти таблиць», які стали основою Римського права (для вільних громадян). Протягом кількох століть всі важливі посади в державі розподілялися між римськими громадянами (плебеями та патриціями) з допомогою механізму виборів. Та попри те, що римлянами було накопичено великий досвід республіканського способу суспільного життя, який частково дійшов і до їхніх віддалених нащадків (ними можна вважати всіх європейців), їхні закони вирішували далеко не всі суспільні колізії, пов’язані з формуванням систем управління державою. Із того часу пройшло майже 2500 років, однак проблеми управління суспільством, зокрема, проведення «чесних» виборів, залишаються все ще не вирішеною, а часто — навіть сумнівною справою. Верхівка вважає, що причиною цього є непідготовленість народу, а народ все «валить» на верхівку, як і 2500 років тому в древньому Римі.
Історія і сучасність яскраво демонструють той факт, що сучасні виборчі системи зберегли чимало «чорних» виборчих рис тисячолітньої давності, започаткованих ще Великим Римом. Щоб не бути голослівними, подаємо коротенький нарис, пов’язаний з балотуванням у римські органи влади всім відомого й до сьогодні Марка Тулія Цицерона — уславленого римського оратора, адвоката, письменника, політика (106 — 43 до н.е.). Було це після добровільного відречення від влади, а потім смерті римського диктатора-олігарха Сулли, у часи, коли римська демократія знову набула, хоча й ненадовго, певної сили. Як і раніше, в житті римлян почали грати неабияку роль вибори магістратів («magistratus» — державні керівники різних рівнів), які залежали як від вищих сенаторських верств, так і від волі простих римських громадян — плебсу. Бажаючих бути обраними в усі часи було більше, ніж службових посад. Причина була очевидною всім — обраний магістрат мав надію на призначення в ту чи іншу римську провінцію, а це, як правило, було джерелом збагачення. Тому конкуруючі кандидати всіляко намагалися привернути плебс на свій бік, що приводило до дуже напруженого стану в Римі.
До нашого часу дійшов автентичний і дуже цікавий документ (I ст. до нашої ери), у якому брат Марка Тулія Цицерона дає йому — Марку Тулію — передвиборні поради (Цицерон був тоді новою людиною на римському Олімпі, а до того — не мав знатних предків і міг розраховувати тільки на силу свого ораторського мистецтва, що також могло виявитися недостатнім). Його досвідчений брат Квінт твердив, що для перемоги на виборах абсолютно необхідно забезпечити дві речі — підтримку друзів і прихильність плебсу (народу). То ж будь-якими зусиллями, не зважаючи ні на що, Цицерон мав привабити на свою сторону не тільки магістратів та сенаторів, але й представників «найнижчого» люду Риму. У випадку виборів не можна гребувати навіть рабами, «бо хоча вони й не беруть участі у виборах, репутація кандидата часто-густо залежить від відгуків прислуги».
Турботливий брат повчав Марка Цицерона: «Треба, щоби твоє з’явлення на Форумі чи на вулиці кожного разу приваблювало багатьох людей всіх станів і викликало повагу. Коли ти — кандидат — виходиш з дому, ти обов’язково повинен бути оточеним юрмою людей». Прихильності ж виборців можна досягти різними способами: кандидат має бути привітним, уважним і пам’ятати якомога більше людей, аби при зустрічі обов’язково називати їх на ім’я. Для чого треба спеціально тренувати свою пам’ять, а також мати при собі здібного раба-номенклатора, який буде шептати тобі на вухо ім’я кожного зустрічного («Номенклатор» має знати і називати своєму пану імена всіх громадян міста. Це така посада. — К.Г. )». Досвідчений брат Цицерона наполягав і на тому, що під час виборчої кампанії треба обов’язково використовувати лестощі, які, хоча і є пороком у повсякденному житті, перетворюються під час виборчої кампанії у дуже ефективну зброю. «Якщо ти хочеш бути обраним, — писав практичний і обізнаний Квінт — то вихваляй всіх і все!».
На думку брата Цицерона, кандидат повинен представляти себе перед виборцями вельми щедрою людиною, а в його кишенях повинно бути достатньо грошей, щоби пригощати всіх навколо. Якщо ж грошей таки мало, то нехай друзі Марка безперестанно вихваляють доброту кандидата та його повагу до народу. «А народ — за словами Квінта — мусить вірити, що коли тебе оберуть, ти будеш діяти в його — народу — інтересах!». Цікаво відзначити одну характерну рису того часу — політичною платформою Цицерона Квінт переймався мало: «Головне, брате, щоб Сенат дивився на тебе, як на захисника авторитету Сенату (а не Риму!), ревнителя порядку та спокою в державі». (Це яскравий приклад занепаду римської демократії — проблеми принципові та політичні у передвиборній агітації почали займати другорядне місце.)
Історики вважають, що лист брата до Цицерона не є повністю відкритим і переповнений тогочасними евфемізмами, особливо коли йдеться про прямий підкуп виборців грішми. Адже відомо, що тоді існувала навіть спеціальна такса — скільки й кому грошей на підкуп виборців виділяє кандидат на державну посаду (роздачею грошових сум займалися спеціальні посередники). Це практикувалось попри те, що Сенат видав кілька суворих законів проти грошових підкупів. На це, однак, ніхто не зважав і проти цього ніхто не протестував. Ще одним видом підкупів була організація різного роду видовищ, які вимагали величезні суми від кандидатів, але надзвичайно цінувалися виборцями — «жалюгідним і бідним простим людом» (за визначенням Цицерона).
Перед виборами, як водиться й сьогодні, розпочиналися «лицарські» поєдинки кандидатів — нападки на супротивників, на їхнє особисте життя, на нечесність і розпусту. Йшли в хід обіцянки, демагогія, підкупи і навіть наклепи — адже бажаючих отримати державну посаду було значно більше, ніж посад.
P.S. Марк Тулій Цицерон — славетний оратор, письменник та юрист — виграв свої перші вибори. Невдовзі він дослужився до найвищої державної посади Риму — став Консулом. У 63 році до н.е. консул Цицерон викрив і подавив антиреспубліканську змову Катіліни. У 43 році до н.е. був вбитий під час громадянських війн, які привели, кінець кінцем, до встановлення Римської імперії.
