На межі життя й смерті

Становлення класика української літератури ХХ століття, неперевершеного лірика Володимира Сосюри як громадянина та митця припадає на перші пореволюційні роки і пов’язане з Кіровоградщиною.

Восени 1918-го у складі робітничої дружини содового заводу він бере участь у повстанні проти кайзерівських військ. Потім стає козаком петлюрівської армії. Один із перших віршів українською мовою «Ми любим на словах...» гайдамака 3-го куреня 3-го гайдамацького полку Сосюра написав на станції Знам’янка. Сталося це 15 лютого 1919-го. Ось як описував ті дні Володимир Миколайович в автобіографічному романі «Третя рота»:

«Лютий 1919 р. Кілька день ми стоїмо на Знам’янці. Нас оточили з усіх боків червоні... Григор’єв нас зрадив, перейшов на бік червоних... Його штаб на цукроварні... Відтіля його броньовик почав бити по Знам’янці. Наш курінь в заставі. Лава наша йде вперед. У лісі. Ніч. Наш броньовик відповідає на далекі удари... Григор’єв б’є по путі, що йде на Цвітково, хоче розбити рейки...»

Цей запис письменник зробив за кілька років після пережитих подій.

•  Від станції Знам’янка юнак пройде з українським військом через усю Україну до фатального листопада 1919-го. Після трагедії УНР потрапить у полон до денікінців. Його розстрілюють як петлюрівця, але рана виявляється не смертельною, і поет виживає. Судив Сосюру і червоний ревтрибунал, і тільки житейська мудрість голови трибуналу, який розгледів у юнаку поета, врятувала йому життя. 1920-го опиняється в Одесі, де його, хворого на тиф, приймають до лав Червоної армії, де він вступає до Комуністичної партії. Продовжує писати. В Одесі політкурсант 41-ї стрілецької дивізії знайомиться з Юрієм Олешею, Едуардом Багрицьким, Костянтином Гордієнком, з поезією Василя Чумака. У дружньому колі, а часом і в «Кафе поетів» читає власні вірші. Літературне товариство одностайно визнає його поетом, а за образно-інтонаційним ладом, тематикою і традицією — поетом українським.

•  У листопаді 1920-го червоноармійця Сосюру направляють у Єлисаветград на військово-політичні курси більшовицького війська. Прибувши у місто, він відразу захворів і потрапив до військового лазарету. Про своє тримісячне перебування в Єлисаветграді Володимир Миколайович писав у романі «Третя рота» (1926, надрукований у 1989-му): «Курси стояли в Єлисаветi. Був уже листопад. Пiсля голодовки на фронтi (по п’ять день ми нiчого не їли, а коли доводилось їсти, то бiльше яблука iз панських садiв) у мене почалась дизентерiя. Я кажу завхозовi, щоб вiн дав вiзника до лiкарнi, бо я босий, а надворi грязь i йде снiг. Але вiн не дав менi вiзника, i я пiшов босий до лiкарнi. Це було далеко, десь за вокзалом. Я йду і бачу, а мимо проходять червоноарми, гримить «Інтернаціонал», i менi ще дужче жалко себе. Перехожi дивляться на мене i жалiсно хитають головами. Коли я проходив через вокзал, до мене пiдiйшов спекулянт i хотiв купити мою шинелю. Це було так дико й страшно, я ж босий, а вiн мене хоче ще зовсiм роздягнути...»

У приміщенні військового лазарету, в якому лікувався наприкінці 1920-го Володимир Сосюра, сьогодні (вулиця Братиславська) склади військової частини. Відомо також й де містилися курси, на яких навчався поет. Це колишнє Пушкінське народне училище по вулиці Генерала Шумілова, в якому нині школа №7. У шкільному музеї зберігається листування Володимира Миколайовича з викладачем Кіровоградської райпартшколи Григорієм Михайловичем Понченком, із яким поет зустрічався та дружив. Так, у листі від 2 листопада 1959-го Володимир Сосюра писав Понченку:

«...з листопада 1920 року до січня 1921-го я був курсантом військово-політичних курсів при політвідділі 14-ї армії. Наші курси тоді містилися в колишній Пушкінській школі, і мені довелося приймати участь в обороні Єлисаветграду од махновців. І ще: в «Елисаветградских известиях» друкувалися мої вірші, власне юнацькі вірші. Тоді газету ліпили на стінах будинків. У мене не було штиблетів, і дівчата пошили мені капці з шинельного сукна. В тих капцях зимою я бігав за кілька кварталів, щоб подивитися, чи надрукували мої вірші в «Елисаветградских известиях».

•  Вилікувавшись, Володимир Сосюра продовжив навчатися на курсах і писати вірші. Місцева газета «Известия» зберегла для нас сліди перебування поета в Єлисаветграді. Рубрика «Поштовий ящик» за 26 листопада 1920-го повідомляла: «Курсанту Соссюре. Товарищ! Ваши стихи талантливы. Будут напечатаны в ближайших нумерах. Редактор убедительно просит заглянуть к нему в редакцию для близкой беседы».

А 19 грудня 1920-го в «Известиях» надрукований вірш «За солнцем» за підписом «В. Соссюр». У цій же газеті від 9 лютого 1921-го знаходимо вірш «Пролетарий», також написаний Сосюрою.

Знову в місті, яке на той час уже називалося Зінов’євськом, Володимир Сосюра побував у квітні 1929-го. Газета «Зінов’євський пролетарій» у двох номерах повідомляла про приїзд до міста групи письменників. У номері від 21 квітня був анонс виступів літераторів:

«Сьогодні пролетаріат Зінов’євського зустрічає гостей — групу пролетарських поетів й письменників. На запрошення ОРПС’у вони їдуть до нас, щоб розказати робітничим масам за ті великі досягнення та завдання, що стоять перед нами на фронті культурної революції... Пролетарський привіт вам, товариші Сосюра, Микитенко, Дикий, Первомайський, Кузміч та Голованівський!»

Ось як описував зустріч у театрі «Зінов’євський пролетарій» за 24 квітня:

«В. Сосюра починає із «Сада». Після першого ж вірша з усіх боків починаються вигуки: про батька, про мати, «Нальотчицю»... Сосюра задовольняє вимоги. Він читає «Знов я на содовім заводі», «Мати», «Ой не даремно ж в степах гули гармати»... Бурхливими оплесками нагородили слухачі поета».

•  Єлисаветградські враження Володимир Сосюра відтворив не лише у єдиному прозовому творі «Третя рота», а й у поемі «Махно» (1928, надрукована в 1991-му) та інших творах. Зокрема, кореспондент фронтової газети «За честь Батьківщини» Володимир Сосюра присвятив місту вірш «Ми повернулися...», датований 8 січня 1944-го, днем визволення Кіровограда від німецько-фашистських загарбників.

На фасаді школи №7 по вулиці Генерала Шумілова у Кіровограді встановлена пам’ятна дошка, яка нагадає учням, що вони навчаються у приміщенні, в якому майже сто років тому проживав та навчався неперевершений український лірик Володимир Сосюра.