ОСТРОГ

Одним із визнаних центрів культурної спадщини, які зіграли визначну роль у становленні української нації, її духовному розвиткові, стало невеличке містечко, що лежить на самісінькій межі Західної та Східної України - Острог. Сьогодні, спостерігаючи неквапний плин життя на його вулицях, відверту бідність його мешканців, мимоволі поставиш під сумнів правдивість розповідей про славетне і справді видатне минуле цього міста, де нині проживає менше ніж чотирнадцять тисяч мешканців.

Уперше Острог згадується 1100 року в "Повісті минулих літ" у зв'язку з однією з численних княжих усобиць тієї доби. Однак на той час Острог іще не був великим населеним пунктом. Лише після знищення в тринадцятому столітті монголо-татарською навалою майже всіх центрів політичного й культурного життя Київської Русі, у загубленого серед боліт Острога з'явився шанс увійти в історію. І вже 1341 року зведено перші солідні укріплення навколо міста. Посилюється вплив місцевих князів, котрі починають успішно відбивати напади татарських загонів.

Проте справжню славу принесли місту князі Острозькі Костянтин і Василь, котрі правили в XVI - на початку XVII століть. Перемігши під час Ливонської війни під Оршею військо царя Івана Грозного й заслуживши за свої ратні подвиги титул Великого гетьмана Литовського, Костянтин Осторозький зумів створити вельми солідного розміру державу в державі. Його володіння простягалися від Білої Церкви на Сході до Турово-Пінська на Півночі. Ставши під кінець життя одним із найбільш авторитетних і могутніх владарів Речі Посполитої, князь Острозький почав дедалі більше опікуватися красою своєї столиці. У середині XVI століття Острог став одним із найбільших міст України з населенням у кілька десятків тисяч чоловік. Через місто проходили дуже важливі торговельні шляхи, які зв'язували Східну Європу з Західною. Сучасники називали Острог XVI століття Волинськими Афінами. Крім могутнього князя, численної шляхти, купців і ремісників, у місті також проживало чимало вчених. Зокрема тут викладав один із фундаторів найпотужнішої течії в сучасному іудаїзмі Маршуя.

Ще більше прославив Острог син князя Костянтина - Василь. Наприкінці XVI століття він фактично очолив опір українського народу католицькій експансії. Спираючись на свої величезні матеріальні й військові ресурси, князь Острозький зумів у той критичний для православ'я час утримати більшість духовенства та дворянства від переходу в католицтво й визнання Унії. У своїй боротьбі Василь Острозький пішов далі. Він створив перший вищий навчальний заклад на Сході Європи - Острозьку Академію. У момент запеклого ідеологічного протистояння, яке могло вилитись у кровопролитну міжконфесійну війну в Україні, ця Академія зіграла роль арбітра, місця, де гуманісти середньовічної України й Польщі мали змогу знайти точки дотику й не допустити відкритого конфлікту. Навряд чи центральному урядові Польщі, котрий підтримував католиків, подобалася позиція острозького магната. Проте змусити його силою підкоритися вказівкам із центру - влада так і не змогла. А князь Острозький вів далі свою просвітницьку діяльність.

Раніше від інших сучасників оцінивши силу пропаганди, він запрошує в Острог Івана Федорова для організації друкарської справи. І лише за кілька років роботи при Академії Іван Федоров випускає шість книжок - саме половину того, що йому вдалося надрукувати за все своє життя. Однак, будучи поборником православ'я, Василь Острозький виявляв дивовижну навіть за нашими мірками віротерпимість. Поруч із православними соборами в Острозі височіли мечеті, синагоги й костьоли, а в Академії вільно почувалися не лише православні, а й протестанти. Тут працював видатний протестантський богослов Східної Європи Андрій Римша. Здавалося, що в цьому невеликому місті - в самісінькому центрі шматованої війнами й ненавистю середньовічної Європи - настав вік просвітництва. Невдовзі випускники Острозької Академії створюють Києво-Могилянську Академію, братські школи в різних містах України. Багатіють острозькі купці, втягується в торговельні операції войовнича польська шляхта. І навіть татари на певний час припинили свої спустошливі набіги. На околиці Острога навіть виникає татарський район зі своєю мечеттю.

Проте мирний перепочинок був недовгим. Невдовзі по смерті Василя Острозького суперечності між католиками та православними в Україні знову загострюються. Стараннями єзуїтів діти князя Острозького стають спершу уніатами, а тоді й католиками. Закривається Острозька Академія, й на її місці виникає єзуїтський колегіум. Поглиблюється антагонізм між католиками та православними, українцями й поляками. Не випадково, мабуть, саме в Острозі 1648 року Богдан Хмельницький пише листа польському королю з проханням припинити утиски православних козаків. Тоді влада Речі Посполитої не поставилися серйозно до застережень уже немолодого сотника. І вже через рік армія повсталого Богдана Хмельницького вступає в Острог. Незадовго до цього остання княгиня Острозька Ганна-Алоїза по-звірячому розправляється з православними острожцями. Козаки Богдана Хмельницького в боргу не залишаються. Знищено єзуїтський колегіум з його унікальною бібліотекою й першою в Україні обсерваторією, практично цілком вирізано греків і євреїв, які тримали у своїх руках посередницьку торгівлю. Від колишньої ідеології віротерпимості й гуманізму після всіх перипетій війни не лишилось і сліду.

Уся подальша історія Острога, як викапана, схожа на долю сотень повітових містечок в усій Україні. І сьогодні дивно бачити величні собори й замок, які гордо височіють над тихим і сонним райцентром - колишнім центром культури більшої частини Східної Європи.

Рівне