Перша світова війна європейського масштабу,

Історія не зберегла імені засновника ані міста, ані фортеці.

Для захисту міста й торгових шляхів у другій половині ХIII століття на правому березі Дністра було споруджено невелику фортецю. Згодом її було перебудовано і розширено — з’явилися новий колодязь і склади.

Із появою у ХV столітті вогнепальної зброї Хотинський замок зазнав капітальної реконструкції. За повелінням молдавського господаря Стефана III було зведено нові мури, які сягали 40-метрової висоти. Бурхлива фортифікаційна діяльність господаря прислужилася 1476 року, коли Хотинський замок вдало відбив напад військ турецького султана Мухамеда II.

1514 року Молдавія потрапляє у васальну залежність від Туреччини. У Хотині з’являються турецькі війська, котрі починають будувати мечеть з мінаретом, лазню, конюшні, нові склади й майстерні. І вже 1538 року Хотинський замок витримує напад польських військ.

Місто продовжувало розвиватися під надійним прикриттям фортечних мурів. Окрім військово-феодальної знаті і торговців, у ньому поселяються ковалі, шевці, гончарі, каменярі, мулярі, цегельники та столяри. Щорічно у Хотині проходять ярмарки, про обсяг торгів на котрих свідчить лише той факт, що сума одних тільки доходів від митних зборів становила 10 000 злотих. Хотин перетворювався на крупний перевалочний пункт худоби і збіжжя, вина й хутра, шкір і коштовностей, які спритні вірменські і єврейські купці розвозили по всій Західній Європі та Османській імперії.

На початку ХVII століття по всій Європі пахло порохом. Все почалося 1618 року з виступу Чехії проти панування Габсбургів. Чехам почала допомагати Угорщина, котрій австрійський імператор був як кістка в горлі. Потім у справу втрутилася підбурювана Польщею Молдавія, якій не терпілося позбутися турецького ярма — починалася Тридцятилітня війна.

У вересні 1620 року очолюване великим коронним гетьманом Станіславом Жолкевським восьмитисячне військо йшло маршем на Ясси. Колишній приборкувач Наливайка, герой Московської кампанії 1612 — 1617 рр., вирішив воювати без козаків, гонорово заявивши: «Не хочу я з Грицями воювати, нехай ідуть до ріллі, альбо свині пасти». Під Цецорою гетьманське військо перестріла об’єднана 40-тисячна турецько-татарська армія. Полякам навіть не допомогли 600 вояків, яких привів молдавський воєвода Граціані. Вони почали відступати до Могилева. Там їхній табір було оточено й повністю розгромлено. Жолкевський загинув, а його відрубану голову виставили на загальний огляд у Стамбулі.

У жовтні 1620 року турецька армія знову захопила Хотин, і цього разу султан був налаштований більш рішуче. Вся Османська імперія готувалася до нової війни. Військові припаси повинні були перевозити 6000 верблюдів і 300 великих галер. Було зібрано військо, чисельність котрого, за свідченням турецьких істориків, 400 тисяч чоловік. Однак поляки «скосили» цю цифру до реальнішої — 150 тисяч турків і 60 тисяч татар. Більш того, у турецькому обозі йшла таємна зброя — 4 слони, яких мали намір використати проти «невірних».

Легкий шок, що панував у Варшаві після Цецорського розгрому, змінився істеричною панікою. Почалися гарячкові пошуки союзників. Польський уряд звернувся до Рима й Відня. Папа обмежився співчуттям «благочестивій ревності Сигізмунда III у справі захисту християнства», не давши ані шеляга. А австрійський імператор взагалі заборонив вербувати рекрутів у підвладних йому землях, збираючись війною на чехів.

У самій Польщі справи були далеко не такими, як хотілось би. Начальники нарікали, якщо одних «не тільки королівським універсалом, а й києм не виженеш, інші — розбігаються з-під корогв». Призначений верховним головнокомандувачем литовський гетьман Карл Ходкевич песимістично запитував: «Якщо справи так ідуть спочатку, то що буде далі?» Зрештою, всіма правдами й неправдами, під Львовом було зібрано близько 40 тисяч вояків при 38 гарматах. Військо вирушило назустріч туркам. Характерно, що великі магнати ухилилися від походу — до Ходкевича прибули лише князь Заславський з 600 воїнами і белзький воєвода Лещинський зі своєю надвірною сотнею. Йшли неохоче, оскільки без надійних союзників це було схоже на самогубство. Такими союзниками стали українські козаки.

Козацька рада у Сухій Діброві погодилася допомогти Речі Посполитій, за умови дотримання певних вимог. І щоб їх детально обговорити, до Варшави на переговори виїжджає очолювана Петром Сагайдачним делегація. І ще до закінчення переговорів гетьман Яків Бородавка повів 40-тисячне козацьке військо, при 20 мідних гарматах і трьох чавунних, у бік Молдавії.

Поляки, котрих залишилося тільки 30 тисяч, вже стояли під Хотином, а Бородавка все ще отирався на українській стороні, не погоджуючись перейти Дністер, мовляв, спершу ви до нас переходьте, об’єднаємося, а потім разом — назад. Поляки волали: ні — ви до нас, а далі буде видно. Такі безглузді реверанси: «після вас — ні, тільки після вас», ледь не вилізли боком, коли між заклятими союзниками ледь не всунулася кримська орда, щоб роз’єднати їх і розбити поодинці. На той час з Варшави нагодився Сагайдачний, котрий з вірними йому козаками заарештував Бородавку і, звинувативши того у ворожій діяльності, — стратив.

22 серпня 1621 р. козаки зайняли позицію ліворуч від поляків, утворивши таким чином лівий фланг об’єднаної армії. Наступного дня до Хотина прибула турецька армія, яка одразу розпочала наступ на козацький табір. Ходкевич послав на допомогу козакам польські загони. Бій закінчився пізно увечері. Тоді турки нарешті вирішили стати табором. І їхній самовпевненості не було меж, оскільки табір не було обнесено ні ровом, ні валом. Там не було навіть жалюгідного шанця і плоту. По всьому периметру було виставлено 400 гармат — польових і важких облогових, котрі могли викидати ядра вагою до 55 кг.

24 серпня головний удар знову було спрямовано на козаків. Втрати турків становили 20 тисяч. Наступного дня козаки, контратакуючи, прорвалися до турецького табору. Султану довелося втікати за три кілометри від місця своєї ставки. Якби поляки підтримали контратаку — всю Хотинську кампанію можна було б закінчити у 3 дні. Однак союзники залишилися в обороні, тому козаки, обмежившись пограбуванням ворожого обозу, забрали близько десятка гармат і порубали колеса на інших, спалили 17 наметів, повернулися назад.

Наступного дня вже турки, перегрупувавши війська, вдарили поляків з трьох боків. Яків Собеський писав, що «багато шляхтичів, які належали до найзнатнішіх фамілій, ховалися на возах між провіантом». Але шляхтичів врятувала челядь, котра кілками й голоблями розігнала яничарів, що заходилися вже було грабувати обоз. Війна тривала.

18 вересня була остання спроба штурму, однак козаки ударами з флангів розгромили ворога. Загальні втрати з турецького боку сягали 80 тисяч чоловік, з польсько-українського — вони були меншими, але теж значними. Обидві армії були знекровлені, мусульмани — повністю деморалізовані, альянтам-християнам бракувало провіанту й фуражу. Потрібно було щось вирішувати. Тому 23—25 вересня було проведено переговори, наслідком яких стало укладення Хотинського миру. У відповідності до нього кордон між Туреччиною та Польщею проходив по річці Дністер; Туреччина й Кримське ханство зобов’язувалися не нападати на Україну та Польщу. Польща, зі свого боку, віддавала Молдавському князівству Хотин і зобов’язувалася платити щорічно кримському хану «упоминки». Під «упоминками» хитра й незрозуміла дипломатична мова мала на увазі подарунки грішми, хутром і коштовностями, але не як дань, а нібито як плату за військову допомогу Польщі.

Не забули «високі домовляючі сторони» й козаків — їм було заборонено ходити походами на татар і турків. Більш того, козакам нічого не заплатили за війну. А щоб придушити заворушення — на Південну Київщину було відправлено польного гетьмана Станіслава Конецпольського із 30-тисячним військом. Війна велася з перемінним успіхом. Після бою під Боровицею армія гетьмана зазнала таких втрат, що подальша боротьба проти повстанців загрожувала поразкою. Конецпольський пішов на переговори з козацькою старшиною, очолюваною Михайлом Дорошенком.

За Куруківською угодою 1625 року всі учасники повстання отримували амністію. Реєстр збільшувався до 6000 козаків. Встановлювалася щорічна плата у 60 000 злотих. За реєстровцями зберігалося право обирати старшого, котрого затверджував король або коронний гетьман від імені короля. Старшина зобов’язалася всіх виключених з реєстру (близько 40 000 чоловік) повернути до поміщиків і розмістити на Запоріжжі гарнізон у 1000 чоловік для боротьби з нереєстровиками. Не дуже довіряючи козакам, Конецпольський через 10 років повелів закласти на Дніпрі Кодацьку фортецю, котра й повинна була стати гарантом дотримання Куруківських угод. Але це вже інша історія.

№193 09.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»