«Похвальне слово глупоті»
Книга «Похвальне слово глупоті» славетного нідерландського філософа, вченого, богослова, письменника, поліглота, гуманіста ХV — XVI століть Еразма Роттердамського зберегла свою актуальність, читабельність і блиск для читачів всіх наступних століть, включно з ХХI. Це одна з найбільш важливих цеглинок у величній будові європейського Просвітництва, предтечею якого був також Еразм. У «Похвальному слові» у напівжартівливій формі аналізується і засуджується вплив глупоти на життя людини і суспільства. Адже дурість царює над людьми всіх часів, соціальних верств, професій, віку, над світськими і духовними людьми, над жебраками і королями. «Похвальне слово» мало у сучасників величезний успіх. Після двох перших видань 1511 року книга була видана наступного року в Страсбурзі, Антверпені та Парижі; небувалий для Європи тих часів наклад у 20 тисяч примірників вмить розійшовся.
Еразм Роттердамський — католицький чернець — у своїх творах також ратує за «євангельську чистоту християнської віри», несхвально говорить про культ обрядів і надмірне — язичницьке, як він вважає — поклоніння святим. Він виступає за «дух віри» і полемізує із показним, «зовнішнім християнством»; у вікно Європи тоді вже стукали Реформація і протестантизм (Еразм Роттердамський залишився, втім, католиком). Ці його думки також знайшли місце у книзі «Похвальне слово Глупоті». Нижче наводимо кілька витягів із цієї книги Еразма.
«Серед нас чимало богомолів, які скоріше стерплять найгіршу хулу на Христа, ніж якийсь невинний жарт у бік духовної особи.
Натовп не бачить у богослужіннях нічого, крім обов’язку ставати поближче до вівтаря, прислуховуватися до гудіння голосів в храмі та витріщати очі на обряди, що звершуються.
Подивіться на ті подарунки вдячності, якими прикрашені стіни деяких храмів до самої стелі. Чи побачите ви серед них хоча б одну пожертву за позбавлення віруючого від дурості, за те, що той чи інший прихожанин став трохи розумнішим за колоду? Ще ніхто ніколи не висловив вдячності за надання розуму (та розуму у Бога звичайно й не просять). Між тим ще древні греки говорили, що «неможливо перерахувати всі існуючі породи дурнів і повністю описати нескінчені форми глупоти»… Цій «цноті» (глупству) людство поставило стільки пам’ятників, скільки живе і жило на світі людей. Недарма сказав Цицерон: «Світ наповнений дурнями».
Якби хто-небудь зірвав на підмостках життя маски з акторів, що грають комедію, і показав їхні дійсні обличчя глядачам, то чи не закінчилася б вистава? Бо все навколо змінилося б: жінки перетворилися б на чоловіків, молоді люди — на старців, правитель виявився би жалюгідною незначною особистістю, а висока ідея обернулася б убогою брехнею і дурістю.
Розумній людині не гоже втручатися у державні справи.
Якщо ми не помічаємо власної дурості, для нас самих тут біди немає… Бо у світі так йдеться, що чим більш неосвічена, нахабна і безрозсудна людина, тим більша їй ціна.
Найстрашніше нещастя для людини — ніколи не помилятися. Бо наше щастя залежить виключно від того, що ми думаємо про ті чи інші речі і явища, а зовсім не від реальної сутності цих явищ. Дійсне знання часто позбавляє життя радості. Людську ж душу приваблюють скоріше омани, ніж істини. Адже зрозуміти істинну сутність речей практично неможливо, а «виробити власну думку» — доступно для кожного. І тут позиції дурнів набагато сильніші й вигідніші, ніж позиції мудреців. Бо щастя, що покоїться на обмані і самоомані, дістається людині значно дешевше. Тому навіть нечисленним мудрим людям часто вигідно прикинутися дурнями.
Знаю, що зі мною будуть сперечатися філософи. «Підкорятися глупству, вводити себе у оману, косніти у невігластві, — скажуть вони, — все це означає бути нещасним!». А я відповім: «Це означає — бути людиною!».
Придивіться уважніше до життя людей і ви побачите, яку значну роль у їхньому житті грає глупота, як старанно шанують її великі й малі миру цього. Згідно з моїм судженням, найщасливішим є той, хто найбільш божевільний серед інших.
Безумство розповсюджене в світі значно ширше, ніж це прийнято вважати. Постійно можна спостерігати, як двоє безумних насміхаються один над одним і обидва отримують від цього велике задоволення і кожний вважає себе розумником.
Для багатьох дурнів взагалі не існує ганьби: вони її або не усвідомлюють, або легко з нею примиряються. Ось якщо камінь на голову впаде, це — біда. А ганьба, безчестя, хула, погана репутація неприємні тільки тоді, коли ми їх помічаємо. А не помічаємо — то й біди ніякої немає. Що тобі до того, що тебе навкруги освистують, коли ти сам собі влаштовуєш овації? Все це є можливим і поширеним тільки завдяки милостям його величності Великого глупства.
Якщо подивитися, скажімо, з місяця на людську штовханину тут, на землі, то буде, мабуть, здаватися, що бачиш хмару мух або комарів, які б’ються, воюють, інтригують, грабують, брешуть, грішать, народжують, падають, помирають. Неможливо навіть уявити, скільки безцільного руху, скільки безглуздих трагедій в житті цих недовговічних тварин, яких бурани війн або чума знищують незчисленними тисячами. Адже що таке сама божественна «Іліада», як не розповідь про суперечки дурних царів і дурних народів?
Наші вчені ніколи ні в чому не мають сумнівів і завжди роблять вигляд, що посвячені в усі таємниці природи-творця; вони звичайно поводяться так, нібито щойно повернулися із ради богів, де затверджуються закони природи. Природа, між тим, зверхньо підсміюється над усіма їхніми догмами, — і немає в людській науці нічого достовірного.
Заглибімося у Біблію, почитаємо Еклезіаста, Пророків, Псалми — всі вони приписують мудрість тільки одному Богу, тоді як участь людей — дурість. Ось кілька висловів: «Нескінчена кількість дурнів», «Безумною є кожна людина у своєму знанні», «Глупота — радість для наполовину розумного», «Серце мудрих — у домі плачу, а серце дурних — у домі весілля». І вершиною є причта Соломонова: «У великій мудрості багато суму, і хто приумножує знання, той примножує скорботу».
