«Що робити?»
Понад 2000 років тому перед виборами Римський імператор Октавіан Август зазвичай роздавав гроші римлянам із своєї кишені — аби плебс не вимагав винагороди від кандидатів. Із цього все і розпочалося!
Коли, коли, коли Україна матиме політиків, яких люди зможуть щиро поважати?
Нижче подаємо кілька висловлювань київських громадян, які забажали залишитися невідомими. Ми переконані, що їхні оцінки збiгаються із думками багатьох і багатьох наших читачів.
— Аномалія по-українські: під час останньої політичної кризи найбагатших олігархів обороняли найбідніші громадяни країни. За копійки. Так була остаточно встановлена дійсна ціна нашої політичної еліти.
— Найбільш «сміливими» в сучасних «класових» (чи кланових?) битвах України є депутати — вони не мають шаблюк, але є недоторканними особами і тому можуть бити кого і що завгодно — кулаками.
— Запитання: «Чим відрізняється Майдан-2 від Майдану-1»? Відповідь: Майдан-1 був живим і справжнім, був не «стоянням», а високим святом, до якого кожен бажав так чи інакше «причаститися», — навіть незгодні люди. Тоді як Майдан-2 є не тільки бутафорією, а й скрупульозним, ремісницьким і мертвим плагіатом (за порушення авторських прав на регіоналів можна було б подавати в суд). Саме це мертве наслідування першого Майдану яскраво свідчить — post factum — як перелякалися колись «біло-блакитні».
— Іноземці ніяк не можуть зрозуміти, чому ті чи інші українські демонстранти- протестанти ночують не вдома, а вважають за краще спати на некомфортабельних газонах у солдатських наметах. Особливо дивують закордонну публіку літні люди в капцях, що було поселилися у Царському парку. — Риторичне запитання: чи є в Україні такі політики, переконання, ідеї, знання, дії та стиль життя яких схвалювало б все суспільство — незалежно від поглядів чи партій? Здається, на жаль, що немає. Або, може, українці органічно нездатні шанувати своїх керманичів, і український пророк для них — то завжди тільки легенда тисячолітньої давності? А це у свою чергу свідчить про те, що нам вже час запрошувати іноземців: «Земля наша велика і багата, а порядку нема в ній; ідіть княжити і володіти нами». Тільки, заради всього святого, щоб це були не слов'яни!
— Хто у світі може відповісти на таке начебто просте запитання: «Яка головна риса характеризує пересічного українського політика? Одні говорять — нечесність, другі — невігластво, треті — боягузтво, четверті — відсутність необхідної освіти та повна байдужість до долі власного народу. Якби це було не так, вони б у парламенті працювали за будь-яких обставин, а не робили з того парламенту арену «гладіаторів» або естрадне шоу. І не сплачували б самі собі фантастичні (у порівнянні з життям народу) винагороди. За що?!!
— Запитання: скільки політиків може назвати пересічний український виборець, яким він дійсно довіряв чи довіряє за останні 15 років? Чого виборець очікує він них — чесності, розуму? А може, — доброти і дійсного вболівання за долю людей? Та де вона — та доброта? З власним народом сучасні політики поводяться, як із підкореним ворогом, — ні жалю, ні допомоги, ні розуміння найгостріших потреб. Може, саме через це люди сьогодні такі сліпі й заздрісні?
Наводимо ще кілька зразків сучасних, так би мовити, жартів:
«Куди, на Бога, зникла з політичного горизонту незабутня і прогресивна соціалістка-валькірія Вітренко — «дух, що тіло рве до бою»? Може, тіло вже не підкоряється?»
«Я мав від'їхати за кордон (в Росію за інструкціями?) і через те (?!) не брав участі в суботніх переговорах Ющенка, Януковича та Мороза», — солідно сказав тов. Симоненко. А жаль! Там його — комуністичного солов'я — як завжди, заслухалися б!
«Треба бути справедливими — наш прем'єр-міністр так швидко оволодіває українською мовою, що невдовзі Схід і Москва почнуть підозрювати його у зраді. Адже багато хто переконаний у тому, що «яка мова, така й політика». P.S. Пану Азарову можна не турбуватися за свої переконання.
«Попри існування значно серйознiших проблем, українці все ще шукають відповіді на інтригуюче запитання: «За скільки, все-таки, купили спікера ВР і за скільки, зрештою, його продадуть?» Суспільство врештi-решт має право на інформацію!
«Український загал вельми розчарований: останнім часом в Україні скільки подій, протистоянь, а на авансцені не видно жодного солідного російського політтехнолога! Чи вони занадто добре законспірувалися в українських урядових нетрях — заради безпеки? Або працюють у масках Містера Х? Можливо, втім, що російські політтехнологи були повністю заангажовані закулісними процесами — приєднанням до Московського патріархату Руської православної церкви за кордоном. Скільки турбот у людей!»
Між тим Україною пішли чутки: якщо й останнє примирення політиків не дасть помітних і негайних результатів, тоді треба збирати всеукраїнську Чорну раду і розганяти весь державно- політичний істеблішмент вiд верху до низу! Насамперед треба «почистити» (як Авгієві стайні) Верховну Раду — скасувати (без права повернення) всіх тих парламентаріїв, які вже хоча б один раз засідали в українському парламенті й «успішно» вивели країну на самий краєчок бездонної прірви.
Нікому, однак, точно невідомо, ким можна замінити сучасних парламентаріїв — хіба що марсіанами.
