Старожитні витоки демократії
Один із найбільш знаних парадоксів лорда Вiнстона Черчiлля звучить так: «Демократія — то вельми непривабливий спосіб управління державою, але людство досі не придумало нічого кращого». Історики твердять, що «придумали» демократичний устрій давні греки, громадяни міста-держави Афіни, на початку VI ст. до н. е. До цього всі без винятку держави, відомі науці, були деспотіями. Досвід Афін — золотий сон минулого — ніколи не був забутий людством. Хоча то була, за сучасними мірками, зовсім невелика держава — у часи її розквіту там нараховувалося трохи більше 14-ти тисяч громадян-виборців. А також попри те, що афінська демократія тривала порівняно короткий період. Нижче наводимо кілька коментарів політичного устрою Афін, зроблених стародавніми філософами і ораторами.
«Наш державний устрій не повторює чужі порядки; ми, скоріше, є прикладом для інших, ніж самі когось наслідуємо. Називається наш устрій демократією — через те, що керується інтересами не меншості, а більшості. Згідно з законами, всі мають однакові права, а в громадських справах вирішує не підтримка тієї чи іншої партії, а здібності людини. Ніколи так не було, щоб мужа, який може принести користь державі, було позбавлено цієї можливості через його бідність…
Ми полюбляємо красу, сполучену з простотою, а також освіченість, не страждаючи при цьому слабкістю духу. Сміливість ми поєднуємо із вмінням обдумувати ті справи, які збираємося започаткувати. Тоді, як багатьом іншим людям тільки незнання надає сміливості, роздуми ж приводять до нерішучості…
У багатстві ми вбачаємо знаряддя скоріше політичної діяльності, ніж розкоші чи похвальби. А щодо бідності, то наше презирство викликає тільки те, що людина не робить зусиль, аби її, бідності, позбавитися. (Із промови Перікла).
«Всі ви, афіняни, добре знаєте, що є три типи державного устрою — тиранія, олігархія і демократія. Перші дві правляться керівниками країни, третя — установленими законами. Виконуються закони — значить зберігається демократія. Пам’ятаючи про це, треба вам ненавидіти всіх тих, хто хоче провести протизаконні пропозиції». (Оратор Демосфен).
«Державних діячів, яких підозрювали у намірах захопити більше влади, ніж це дозволялося на їхніх посадах, афіняни піддавали остракізму — виганяли з держави. Постанова виносилася Народними зборами простою більшість голосів, згідно з кількістю глиняних черепків з ім’ям винуватця. Засудженому надавали десять днів для влаштування приватних справ, а після цього висилали за межі країни на десять років. Остракізм був гарним засобом позбавитися людей, які мали занадто багато владо- та честолюбства». (Філохор).
«Наші предки вважали хибною думку, що гарні громадяни народжуються там, де діють найкращі закони. Адже більшість людей керується не законами, а переймає поведінку тих, серед яких виховується і живе. Тому кількість і якість законів є, скоріше, ознакою негараздів у державі. Бо у погано вихованих людей завжди вистачить нахабства переступити найкращі закони. Не постановами, а звичками людей формується гарне життя держави. Через те афіняни піклувалися перш за все про те, щоб люди не робили того, за що їх треба карати. А покарання залишали ворогам держави». (Афінський оратор Ісократ).
«Я не схвалюю вибір, зроблений афінянами — вони обрали державний устрій, при якому простому народу живеться краще, ніж благородним людям. Але я схвалюю те, що, обравши устрій, афіняни успішно зберігають його, попри те, що всі їхні сусіди вважають цей устрій ненормальним. Адже в Афінах справедливість полягає у тому, щоб усі громадяни мали доступ до державних посад і щоб висловити свою думку мав право кожний…
Деякі дивуються, що афіняни віддають перевагу простим і бідним і, взагалі, демократам, а не благородним. Дивного тут нічого немає — саме в такий спосіб вони зберігають обрану ними демократію. Бо коли бідні, люди з народу, люди нижчі досягають благополуччя і коли таких людей стає багато, відбувається укріплення демократії. В Афінах буває навіть так, що народні інтереси щиро відстоюють аристократи, багаті люди. Мало хто буде заперечувати, що народ — то втілення неосвіченості, недисциплінованості і низькості. Між тим афіняни здогадалися, що бідних штовхає на ганебні вчинки невігластво, яке є результатом тієї ж бідності.
За порушення законів кожен афінянин може бути позбавлений «громадянської честі», іншими словами — всіх громадянських прав. До цього найтяжчого покарання призводять такі злочини, як невиконання своїх службових обов’язків, неправдиве свідчення в суді, порушення вiйськової дисципліни, винесення на розгляд Народних зборів пропозицій, які суперечать законам, а також — непоштиве ставлення до своїх власних батьків...
Якщо ж говорити про менш важливі речі, то розповімо, що, завдяки морській потузі зав’язуючи вiдносини з різними народами, афіняни завели у себе особливі звичаї. Так, із всякої говірки, яку їм доводиться чути, вони переймають те чи інше. І в той час, як всі інші греки користуються тільки своєю говіркою, ведуть свій особливий триб життя і носять свій особливий одяг, афіняни мають все змішане, взяте не тільки в інших греків, але навіть у варварів». (Історик Ксенофонт).
P.S. Як давно було сказано всі слова, зроблено всі висновки! А для багатьох народів віз і досі там, серед варварських деспотій.
