Світло з минулого
Закінчується рік — наближається час спілкування з рідними, подарунків, застілля, веселих розваг. І хоча сьогодні колишні різдвяні бали замінені дискотеками, а катання на санях взагалі відійшло в небуття, але винайдено чимало нових святкових символів і вишуканих забав.
Про деякі з них нам сумлінно розповідає телебачення, висвітлюючи життя-буття «ексклюзивних» клубів, які об’єднують людей виключно «за інтересами», під чим, безсумнівно, розуміється рівень прибутків клубменів. У телерепортажах із цих закритих для простих смертних клубів «небожителі» розповідають телеглядачам про різні цікаві речі, як наприклад, про мобільні телефони, що перетворилися на символ багатства, вартість яких сягає багатьох тисяч доларів (треба ж якось вирізнитися на тлі нахабних мільйонів і мільйонів «простих» користувачів мобільників); про новорічні сукні, тканини для яких виписуються зі Швейцарії (невтаємниченим цього не зрозуміти), а матеріали для оздоблення — з Парижа і Токіо; про дорогоцінних собак, за тендітним здоров’ям яких слідкують спеціальні медики, та про інші важливі речі. Так, напередодні Нового року особливо актуальною є культова тема спиртних напоїв — тема, що перетворилася на телевізійну гру наших дорогих багатих під назвою «Хто більше?». Бо ж «Напої — як серйозно сказав телеглядачам один клубмен — це архіважлива життєва справа, і економити на них — великий гріх. Це — святе». Наскільки можна було зрозуміти, кожна людина, котра поважає себе, піддається ризику скоропостижно вмерти, якщо ковтне віскі, дешевшого за $500 за пляшку.
Завдяки всезнаючій світській хроніці, тактовній і своєчасній, можна зрозуміти, що головною і чи не єдиною метою членства в ексклюзивних клубах є демонстрація статусу багатих людей. Адже, як про це документально свідчить телебачення, інших принад у тих клубах немає; скажімо, розважальні шоу там навіть гірші (хоча це й важко собі уявити) за ті, якими нас, простих смертних, пригощають телекомпанії Києва і Москви, а всі світські розмови точаться виключно навколо того самого — хто і що скільки коштує? Гріх, однак, заперечувати той приємний факт, що якість жінок у тих клубах дуже висока. Але які екзотичні уявлення про «світськість» (до речі, і про туалети також) у цих красунь! А щодо тем товариської бесіди, манер та лексикону — то у порівнянні з ними відому Елізу Дулітл, вуличну торгiвку квітами («Пігмаліон» Бернарда Шоу), можна прийняти за британську герцогиню у дванадцятому коліні.
Одним словом, якщо систематично і уважно дивитися в телевізор (не перед Новим роком будь сказано!), то можна стати жертвою важкої хвороби, що дуже швидко перетворюється на хронічну. Йдеться про патологічне презирство до істоти, яка давно перестала бути тим, кого вчені назвали колись (сьогодні вже ніхто не може згадати, на якій підставі) «Homo Sapience», тобто — «людина розумна». На щастя, однак, світ накопичив чимало прекрасних засобів для уникнення цієї небезпечної хвороби. Один з них я дозволю собі запропонувати шановному читачу.
У другому столітті нашої ери Римський імператор і філософ- стоїк Марк Аврелій написав книгу «Роздуми». Книга творилася в перервах між битвами з варварами германцями, у похідній палатці, серед турбот і небезпек війни. Писав імператор тільки для себе, бо добре знав, що «люди будуть робити своє і те саме, як ти не бийся». Попри те, що автор «Роздумів» не був християнином (до реформ Костянтина Великого залишалося ще майже 200 років), його переконання, думки багато в чому співпадають зі щойно народжуваною філософією ранніх християнських отців церкви. А про моральне обличчя Марка Аврелія свідчить хоча б така історія: аби оплатити великі воєнні витрати, не звертаючись до народу, він — імператор — продав усе своє особисте майно включно з дорогоцінностями та коштовним вбранням своєї дружини. Нижче подаємо кілька думок із книги імператора-стоїка — язичника Марка Аврелія.
«Державні декорації, серед яких діяла і діє політична тварина (за автором — людина), на сцені часто змінюються. Все інше залишається вічно незмінним».
«Намагайся зберегти в собі простоту, добропорядність, незіпсованість, серйозність, скромність, схильність до справедливості, благочестя, доброзичливість, твердість при виконанні важливої справи».
«Все робити, про все говорити і думати треба так, як наче кожна мить може стати для тебе останньою».
«Досконалість характеру полягає у тому, щоб кожен день вважати останнім, а значить — бути чужим суєті, ліні, лицемірству».
«Боги все влаштували таким чином, що від самої людини і повністю залежить те, впаде вона чи ні в дійсне зло».
«Ніколи не вважай корисним для себе те, що може привести тебе до невиконання обіцянки, до нехтування соромом, до ненависті, підозри, лицемірства».
«Поки живеш, поки ще є можливість, намагайся бути достойним».
«Чи є щось у світі, до чого треба ставитися серйозно? Тільки одне: праведні наміри, загальнокорисна діяльність, мова, яка нездатна брехати, і душевний настрій, що з радістю приймає все навколо».
«Завжди йди найкоротшим шляхом, тобто будь правдивим в усіх своїх словах і вчинках. І тоді ти будеш позбавлений страху, удавання і марнославства».
«В одному шукай радості й спокою: у тому, щоб від однієї загальнокорисної справи переходити до іншої, завжди пам’ятаючи про богів».
«Дивись в себе! Адже там знаходиться джерело добра, яке ніколи не виснажиться, якщо ти не перестанеш його поглиблювати і очищувати».
«Намагайся навіть до звірів не ставитися так, як люди зазвичай ставляться одне до одного».
«Можливо стати богоподібною людиною, залишаючись при цьому невідомою людям».
«Якщо ти зробив комусь добро, то чого тобі ще треба? Навіщо тобі ще слава «доброї людини» або якась нагорода?»
«На жаль, ми більш соромимося своїх близьких — того, що вони думають про нас, а не самих себе».
«Як ти поводився до цього дня стосовно богів, батьків, братів, дружини, дітей, вчителів, друзів родичів? Чи можеш ти сказати собі: «Досі нікого не скривдив ні словом, ні ділом»?
Біограф Марка Аврелія пише: «У день поховання імператора, попри загальне горе, ніхто не вважав можливим оплакувати його долю — всі були впевнені у тому, що він повернувся в обитель богів, які лише на короткий час дали його землі».
