Свято Переображення
У серпні відзначається день Переображення Господнього. Це одне з найбільших після Пасхи, так званих Дванадесятих, річних свят (їх всього 12). Католики й більшість протестантів згадують про нього 7 серпня, а православні «старостильники» й греко-католики —19. Чудо переображення (грецьке «метаморфоза», латинське «трансфігурація») описується у Новому Завіті святими євангелістами Матвієм, Марком та Лукою; Іван Богослов про цю подію чомусь не згадує. Як церковне свято день Переображення ввійшов до східних церковних календарів досить пізно й поступово — у V—VII століттях. На українських землях свято набуло сільськогосподарського відтінку й отримало назву «яблучного» Спаса, — в народі вважалося, що їсти яблука дозволено тільки з 19 серпня (що ніяк не пов’язано з текстами Нового Завіту, де слово «яблуко» не вжито жодного разу).
Відомо, що більшу частину свого життя Ісус із Назарета перебував у повній безвісності — в Палестині про нього не знав ніхто. Перше явлення Ісуса народу відбулося після того, як він прийняв хрещення від Івана Хрестителя. Згідно з однією із наукових хронологій євангельських подій, це трапилося 27 року, коли Ісусу було понад 30 років. А ще через два роки трапилося чудо Переображення, про яке євангелісти розповідають так: «...Забирає Ісус Петра і Якова, і Івана (апостолів), та й веде їх осібно на гору високу. І Він перед ними переобразився: обличчя Його, як те сонце, засяяло, а одежа Його стала осяйна, дуже біла, як сніг, якої білильник не зміг би так вибілити на землі! ...І ось з’явилися до них Мойсей та Ілля (старозавітні пророки) і розмовляли з Ним... (Потім) хмара ясна заслонила їх, і голос із хмари почувсь, що казав: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайтеся!» Так вперше зримо Ісус явив людям — улюбленим учням-апостолам — свою божественну природу. Він, однак, не захотів, щоб про це стало відомо іншим — може через те, що люди мали спочатку прийняти його авторитет як Учителя і Пророка.
Відомо, що за дві тисячі років написано тисячі й тисячі книг, які тлумачать, роз’яснюють, переказують, перекладають Святе Письмо — грецькою, латиною, давньоєврейською та ще більш як 700 мовами народів світу. Книга, однак, залишається невичерпною, і для всіх епох та поколінь має стільки змістовних, ідейних вимірів, скільки людей її читає.
Те саме стосується історії з переображенням, яке засвідчило учням, що Ісус — Син Божий. Свідоцтво, яке неупередженому читачу здається збитковим. Бо до того дня 29 року, коли Син Божий явився трьом апостолам, він вже два роки мандрував по землі Палестини, зцілюючи безнадійно хворих, біснуватих, прокажених, сліпих, глухонімих. Воскресав мертвих, насичував голодних, ходив по воді, «як по суші». Більше того — на той час Він вже виголосив у Нагорній проповіді фундаментальні засади майбутнього християнства, а також заснував громаду послідовників, які покинули всі справи світу цього і пішли за ним. Це були апостоли — спочатку 12, потім ще 70. Постійні свідки його чудес, вони чули всі його притчі, заповіді і блаженства. Але так і не здогадалися, з ким спілкуються. То ж Ісус був вимушений явитися їм у сяючому облаченні, — для ще одного доказу. Якого, втім, також виявилося замало. Остаточним свідоцтвом, наріжним каменем нової релігії стала хресна смерть Ісуса Христа.
Такими є люди. У «Притчі про сіяча» Ісус розповів про посіяні зерна. «Упало одне край дороги, — і... птахи небесні його повидзьобували. Друге ж упало на грунт кам’янистий, — і, зійшовши, усохло, не мало бо вогкості. А інше упало між терен, — і терен його поглушив. Інше ж упало на добру землю, — і зійшовши, уродило стокротно». Це сказано також про нас, — тільки, на жаль, без того останнього зерна, що зійшло й дало гарний врожай. Чого тільки останнім часом не було нами кинуто край дороги, в терен, у грунт кам’янистий! Туди полетіли найдорожчі наші ідеї та надії — демократія, права людини, вільна торгівля, вільний селянин, зрештою, сама оспівана й очікувана державність. Так якось виходить — що нам не явиться, нічого не впізнаємо! І все чекаємо ще якогось рішучого переображення. Між тим у Великій Книзі сказано: «Ніхто з тих, хто кладе свою руку на плуга та назад озирається», не спасеться!
