У «Дня» постiйний, а не кон’юнктурний iнтерес до iсторiї
Насамперед щиро поздоровляю всі покоління працівників газети «День» із річницею і щиро дякую за ту значну роботу, що здійснює її колектив для популяризації історичних знань і історії як науки. Мені здається, що і ця праця, і щойно виданий «Днем» збірник найбільш цікавих публікацій на історичну тематику під загальною назвою «Україна Incognita» є добрим уроком для інших періодичних видань України, на сторінках яких «розсипані» розвідки з історичної проблематики.
Чому? Не в останню чергу тому, що я добре знаю погані традиції академічного середовища, представники якого часом не те, що не збирають, а навіть не фіксують власні публікації. Тому такого штибу «антології» — річ дуже практична для самих авторів статей. І, звісно, для тих, хто цікавиться історією, хто бачить у ній не те, чого немає і вже не буде, а живий, інтригуючий, часом парадоксальний процес, для тих, хто прагне його зрозуміти, а не просто «проковтнути» певну суму тих чи інших фактів.
Постійний інтерес «Дня» до історії для мене особисто важливий ще з однієї причини. Як відомо, інтелектуали люблять нарікати політикам за їхнє прагнення зробити вигляд, ніби в історії все зрозуміло і відомо. Справді, український політичний істеблішмент тут не виняток і його представники звертаються до професійних істориків лише в момент чергових виборів або тоді, коли ту чи іншу дату вже просто неможливо «об’їхати» навіть на номенклатурному мерседесі. Банальні приклади останнього часу — 70-річчя голодомору початку 30-х років або рішення про «відзначення» 350-річчя Переяславського нонсенсу.
Однак політики були, є і будуть політиками. Як правило, вони «мудрішають», коли йдуть на пенсію і починають писати мемуари. Саме тоді їх починає цікавити питання, а в якому ж історичному контексті вони діяли? Мене цікавить інше: а де ж ті, для кого історичні дослідження і переосмислення історії — не данина кон’юнктурі чи черговому ювілею, а нормальна, повсякденна праця з формування нової історичної свідомості? Де ви, некон’юнктурщики?!!
Щось не чутно відповіді. Натомість один сучасний високопосадовий діяч iз дипломом доктора історичних наук стверджував нещодавно, що історії у нас немає (!), а ми даємо переважно політичні оцінки. Для мене це звучить як парафраза класичного афоризму радянських часів: «Сексу у нас немає!» Інший мій шановний колега написав, що кожен (!) ювілей є «приводом для того, щоб замислитися над суттю події і подати її у властивому світлі».
Так от рубрики «Історія та «Я» і «Україна Incognita» в газеті «День» дають мені підстави стверджувати абсолютно зворотнє: історія у нас є, а ювілеї (тим більше «кожен») не слід перетворювати на привід для інтенсифікації наукових пошуків. Нерозуміння цього вже породило суперкон’юнктуру. Тепер, як подивишся на планові роботи деяких гуманітарних інститутів, то виникає враження, що, крім голоду і репресій, в СРСР нічого не було! Тим часом за 11 років незалежності ніхто навіть не спробував писати соціальну історію комуністичної доби, описати повсякденне життя в УСРР/УРСР або, скажімо, таке явище як дефіцит та його вплив на свідомість «советских людей».
Нині нам з погордою повідомляють, що всі кинулися писати про наслідки Переяславської ради, оскільки Наукове товариство імені Т.Шевченка (США) оголосило конкурс на написання такої праці. Неважко уявити, що ці автори напишуть, оскільки з самого початку діють за принципом «Чего изволите?», а відтак можна гарантувати історичну сімплістику (примітив). І це — зауважу — роблять зовсім не колишні історики партії, яких так полюбляє картати дехто.
Як тут не згадати слова героїв одного з творів Бернарда Шоу:
— Що скаже історія?
— Історія, сер, збреше, як завжди.
На те, щоб цього не трапилось, і спрямовані історичні публікації у «Дні», в якому постійно, послідовно, НЕКОН’ЮНКТУРНО порушуються проблеми, що доцільно досліджувати за будь- якої політичної «погоди». Це породжує повагу до газети та її колективу, і я щиро бажаю, щоб цей історичний вектор не змінився і в майбутньому.
Читаймо «День», адже саме з днів і складається історія!
