Віротерпимість – ключове поняття часу
Одна з численних новітніх проблем — то формування в собі терпимості, до якої ще зовсім недавно було байдужим наше суспільство. Адже стара влада виховувала нас за принципом: «Хто не такий, як ми, той небезпечний, поганий, той ворог». До всесвiту того, що ми не терпіли, входили «Захід», особи «кавказької національності», євреї, новітнє мистецтво, права людини, жіночі брюки, тощо. А також більша частина християн — католики, греко-католики та протестанти.
Останніми роками до значного переліку «нестерпних» для нас речей додалися ще так звані деструктивні й тоталітарні секти, тобто новітні релігійні течії. Найбільшими противниками «сект» стали, як завжди, ті люди, які майже нічого не знають про своїх «ворогів» — про догмати, духовні книги, обряди та спосіб життя новітніх релігійних громад. Іще раз підтвердилася стара істина: щоб ненавидіти, ліпше не розуміти.
Ставлення до «сект» — не до якоїсь конкретної, а до «сект» узагалі — є для мене індикатором справжньої віротерпимості людини. На жаль, мало коли цей індикатор дає «позитивну» реакцію — вже скільки разів доводилося думати: «І ти, Бруте!» Справа, може, в тому, що нам сьогодні конче не вистачає спільного ворога? Адже друзям, позитивним ідеям ми не звикли довіряти, а навколо ідеї ворога об'єднуємося охоче.
Однією з причин загальної ворожості до «сект» є ще й те, що ця ворожість активно плекається традиційними церквами. Бо «секти» є гарним приводом для відволікання уваги мирян від болючих внутрішньоцерковних проблем. Не тільки в нас, а й деінде. Ось, скажімо, Російська православна церква, яка переживає тепер не найкращі часи — «нестроение», як казали колись. Одним із показників є те, що кількість істинно віруючих членів церкви не перевищує серед російських православних 5% (статистика). Священноначаліє ж РПЦ більше переймається «сектами», аніж своєю паствою та духовенством, хоча загальновідомо, що розквіт новітніх релігій значною мірою зумовлений бездіяльністю православного духовенства. Те ж стосується й наших традиційних церков; так, православне духовенство мало б пiклуватися про єдність церкви, просвітництво, соціальне служіння, а воно опікується тими 2—3% українських віруючих, які входять до нетрадиційних громад.
Нові релігійні течії — то одна із прикмет нашого часу; вони існуватимуть і далі незалежно від нашої волі. Для газети «День» вельми важливою є та обставина, що хоч би хто був засновником чи керівником якоїсь новітньої громади — «африканець» або «американець — агент ЦРУ», її членами завжди є наші співгромадяни, які, вибравши ту чи іншу «секту», скористалися своїми конституційними правами. А якщо вони порушують закони України, якщо діяльність громади загрожує здоров'ю або майну людей, то тут один шлях — звертатися до суду. Варто відзначити, що, попри весь галас із приводу нових релігійних громад, ми маємо мізерно мало судових справ проти них. Показовим є також те, що більшість цих справ закінчується на користь саме «сект».
Є ще одна причина поширеного упередження щодо «сект»: ми часто не визнаємо ті чи інші явища виключно через їхню новизну та незвичність для нас. Щоб проілюструвати це, наведемо судження трьох усесвітньо відомих істориків-письменників із приводу однієї новітньої «секти». «Це пагубна секта, яка своїми мерзотностями накликала на себе загальну ненависть». «Ці люди (сектанти), навернені до нового і злоякісного марновірства». «Ця секта — справа серйозна, особливо через те, що в небезпеці перебуває багато людей різного віку, звання, жінок та чоловіків, яких залучають і залучатимуть, на їхню погибель. Зараза цього марновірства поширилася не тільки в містах, але й у селах... Члени таємної громади, однак, твердять, що вся їхня провина лише в тому, що вони збираються в певні дні до сходу сонця і підносять молитви до свого бога. Вони також беруть на себе обов'язок утримуватися від крадіжок, грабежу, перелюбства, порушення слова тощо».
Наведені вище вислови є цитатами із творів трьох славетних римлян — Тацита, Плінія Молодшого та Светонія. Усі вони жили і працювали на межі I та II століття після народження Ісуса Христа, приблизно в той час, коли укладалися тексти Святого Євангелія. «Секта», яку вони згадують, — то громади ранніх християн.
