«Вихід» у кафе
Маленьке затишне кафе в центрі Барселони — чотири столики, білосніжні серветки і такий самий фартушок на господині, елегантна сервіровка на столиках, багато витких квітів. Окрім нашого, зайнятий тільки один столик: там пили чай із якимись невідомими нам тістечками троє — похилого віку подружжя й гарна, хоч і немолода, дама. З того, як підкреслено піклувався старший пан цією, схожою на Кармен, іспанкою (всі красиві іспанки для іноземців схожі на Кармен), можна було здогадатися, що вона є гостею, а старші люди її пригощають. У якийсь момент старий зробив ледь помітний знак господині кафе і та включила тиху музику, щось на зразок повільного танго. Немолодий і не зовсім стрункий чоловік встав, церемонно запросив свою гостю до танцю і, зробивши з нею кілька обережних па, підвів до столика та з усією можливою куртуазністю влаштував її на стільці. А потім повторив той самий статечний танцювальний ритуал з іншою дамою — своєю старенькою дружиною. Та, правда, дозволила собі легенько відштовхнути чоловіка, коли він аж занадто старався виказати їй увагу.
На той час ми пробули в Іспанії вже 10 днів і знали, що спостерігаємо прийом гості, влаштований старими людьми не у себе в квартирі, а в кафе, розташованому, скоріше за все, у тій самій будівлі, де вони мешкають. Так прийнято в Іспанії — це так званий «вихід», досить поширене в країні соціальне явище. І якщо іспанець запрошує когось на обід чи на каву, це зовсім не означає запрошення до його квартири. Скоріше — до кафе або ресторану, де можна просидіти кілька годин з однією філіжанкою кави чи однією пляшкою вина, і на тебе ніхто не кине косого погляду.
Як виявилося, іспанці, незалежно від віку, достатку чи статі, вельми полюбляють «виходити». «Вихід» є широким поняттям — від виходу з квартири заради того, щоб випити склянку кави, до великомасштабної вечірки десь у дорогому ресторані із того чи іншого приводу або й без нього. В будь-якому разі це означає одне — відпочивати чи святкувати не в себе вдома, у чотирьох стінах, і навіть не в службових приміщеннях, за радянською звичкою, а на людях. Економісти підрахували, що іспанці витрачають на «вихід» значну частину своїх доходів — десь до 30%. Але для моди чи соціальної звички то не є перепоною, особливо для молодих людей. І не тільки, як ми мали нагоду багаторазово переконатися.
Орієнтація на «вихід» дійшла до того, що сьогодні значна частина іспанців не тримає вдома ні кави, ні чаю — вони воліють випити їх десь на людях навіть у будній день і, більше того, навіть зранку перед роботою. У таких випадках по дорозі на роботу спускаються вниз і заходять до найближчого кафе, найчастіше — у цокольному поверсі свого дому. До речі, маленька вранішня склянка кави для багатьох іспанців складає весь їхній сніданок, попри всі поради лікарів. Можливо, через те, що вечірні «виходи», як правило, затягуються далеко за північ, особливо влітку, коли через пекельну спеку Піренейський півострів веде нічний спосіб життя. Нерідко можна спостерігати, як група молодих людей раптом підводиться з-за столиків одної ресторації і переходить до сусідньої. Так вони можуть промандрувати всю ніч. У кінці тижня або в свята, яких в Іспанії досить багато («Кожен другий день календаря», як вони самі жартують), молодь часто робить виходи, які тривають 2—3 дні і, розпочавшись, скажімо, у Барселоні, закінчуються десь у Севільї чи Валенсії.
Аби зрозуміти, чим пояснюється така пристрасть іспанців до публічного споживання їжі та напоїв, треба, очевидно, прожити у країні довший час. Може, це риса національного характеру? Або одна з ознак громадянського суспільства? Чи просто небажання витрачати короткочасне й дорогоцінне життя на приготування їжі, миття посуду, прибирання тощо?
Адже важко заперечувати, що та складна трудомістка процедура, яка у нас пов’язана із прийомом гостей у себе вдома, сильно мінімізує задоволення від самої зустрічі, від спілкування з гостями. Ще до приходу запрошених господиня вже ледь тримається на ногах, а в перспективі ще скільки роботи! Чутливі натури страждають також від невпевненості у собі, переживають, що їхні страви, печиво, вино тощо, не сподобаються гостям і стануть предметами осуду. Ресторан, кафе — то зовсім інша справа!
Однак, іспанський варіант — вихід — також має свої суттєві недоліки. Ну, скажіть, будьласка, навіщо розкішно обставляти й оздоблювати квартиру, навіщо купувати дорогі сервізи, кришталь, срібло, позолочені самовари, якщо ти не можеш все це виставити на показ і на заздрість своїм дорогим гостям? За таких обставин для багатьох людей не тільки життя, а й багатство можуть втратити весь свій сенс.
Згадаємо ще одну «дрібницю», яка впливає на іспанський стиль приймати гостей, — їхні незліченні кафе та ресторани вельми відрізняються від наших серед іншого тим, що дуже добре адаптовані до фінансових можливостей своїх клієнтів.
