«Євангеліє» дитинства
Загально відомо, що чотири канонічні Євангелія Нового Завіту надають нам мало даних про дитинство та отроцтво Ісуса Христа; тут можна вказати лише на «Євангеліє від Луки», де розповідається про мудрого серйозного 12 літнього хлопчика Ісуса (про що мова піде трохи нижче). Значно більше про це розповідають так звані апокрифічні («таємні» і не визнані Каноном) євангелія, які писалися в перші століття християнської ери, але були з різних міркувань відкинені й заборонені як неправдиві. Сьогодні відомо біля сотні апокрифів, пов’язаних за змістом з Новим Завітом — євангелія від різних осіб (наприклад, «Від апостола Петра), діяння апостолів, апокаліпсиси. Давність цих творів підтверджується тим незаперечним фактом, що їх широко цитували відомі ранньо-християнські письменники.
Серед апокрифічних книг збереглося, зокрема, «Євангеліє дитинства», присвячене дитячим рокам (з 5 до 12 років) Ісуса з Назарету і датоване сучасними вченими другою половиною II ст. Там розповідається, зокрема, про те, що цей Хлопчик завжди знав більше, ніж його вчителі, і вражав всіх своїми знаннями, особливо в метафізиці та тогочасній астрономії. І вже тоді Ісус творив чудеса — зцілював хворих і воскрешав померлих; але іноді його чуда були просто дитячими витівками. Ось одна з них.
Якось у суботу, коли Старий Завіт категорично забороняє будь-які заняття, Ісус бавився на березі річки — ліпив із глини фігурки дванадцяти городців. Це побачив наставник і зробив Ісусу зауваження щодо порушення суботи. У відповідь Ісус хлопнув в маленькі долоні і наказав своїм глиняним птахам злетіти, що вони й зробили з веселим цвіріньканням.
У канонічних Євангеліях майже не говориться про життя Ісуса у період від Різдва у Віфлеємі до Хрещення в Йордані. Після опису подій, які супроводжували його народження — поклоніння волхвів, обрізання, переслідування Ірода, втеча Святого Сімейства до Єгипту, у Новому Завіті згадується тільки про один-єдиний епізод із цього часу земного життя Ісуса. А потім ми зразу зустрічаємо його на річці Йордань вже дорослим тридцятилітнім чоловіком.
Про який епізод йдеться? Апостол Лука розповідає, що після внесення немовляти Ісуса до храму, «дитина росла та зміцнялася духом, набираючись мудрості, і благодать Божа на ній перебувала». І ось одного разу, коли Ісусу виповнилося 12 років, Марія і Йосип пішли з ним на свято Паски до Єрусалиму. Коли ж свята скінчилися, батьки відправилися додому — до галілейського Назарету. Ісус же залишився в Єрусалимі. Відсутність сина батьки помітили не одразу — думали, що він іде за ними в натовпі родичів та сусідів, а коли спохватилися, то пішли назад до міста розшукувати сина. Вони знайшли його не де-небудь, а у храмі Господнім, де Ісус сидів серед учителів (знавців Закону). Всі, хто чули того хлопчика, дивувалися його розуму, відповідям та запитанням. На докори матері Ісус спокійно відповів: «Чого ж ви шукали мене? Хіба ви не знали, що мені належить бути в храмі Мого Отця (тобто Господа)?». Але сказавши так, він зразу встав і пішов з ними і був їм слухняний.
У канонічному Новому Завіті далі розповідається зразу про тридцятилітнього Ісуса — на річці Йордань Він приймає хрещення від Івана Хрестителя. Але вакуум інформації про земне життя Ісуса Христа від 12 до 30 років «заповнює» апокрифічне «Тибетське євангеліє». Це стародавні рукописи на тибетській мові, знайдені одним мандрівником-європейцем наприкінці ХIХ століття в буддійському монастирі Хімас в Гімалаях. Лами розповіли йому, що десь у II ст. нашої ери ці рукописи попали в резиденцію Далай-лами в Лхасі, а пізніше — до монастиря Хімас. Знайдене євангеліє було вивезене до Європи, перекладене на кілька європейських мов і привернуло неабияку увагу вчених ХIХ ст. — то була ще одна історія народження, життя і смерті Сина Божого.
Але звідки взялося те євангеліє в Гімалаях? У старовинних архівах піднебесного монастиря збереглися документи, які дають відповіді на це запитання. Історія така. Давним-давно до стін буддійського монастиря прибув дуже молодий — майже хлопчик — чоловік із далекої маловідомої в тих краях Іудеї; звали його — Ісса. Як з’ясувалося, він таємно залишив батьківський дім і разом з караваном купців попрямував до Інду. У монастирі Ісса пробув біля 15 років, користуючись гостинністю монахів. Він вивчав там східну мудрість; брахмани навчили його читати і розуміти «Веди», зцілювати хворих молитвами, виганяти з тіла людини злих духів; навчили також зрозуміло роз’ясняти народу Святі Книги. Потім Ісса покинув монастир і відправився на Захід — на своїй землі. Як бачимо, згідно з цією розповіддю, виходить, що Ісус майже половину свого короткого життя провів в Індії.
Перебування в монастирі не було безхмарним. Причиною цього було ставлення Ісуса до нижчих каст — «недоторканих». «Подумати тільки, — говорили представники вищої касти, — він спілкується з ними і навіть навчає їх Високим предметам!». Брахмани намагалися «просвітити» Ісуса, доводили Йому, що «нижчі касти зобов’язані вічно і безперервно слугувати вищим кастам, а не вивчати Священні тексти». Ця «наука», однак, не діяла на чужинця, і «він вельми несхвально дивився на те, що одні люди мають право позбавляти інших — своїх ближніх — людської гідності». Тому врешті-решт Ісус був вимушений залишити монастир і країну. Повертаючись додому через різні східні країни, він, вивчаючи інші віри і проповідував своє вчення. Додому, де вирували релігійні та політичні пристрасті, він повернувся у 29-річному віці і невдовзі прийняв хрещення в Йордані. А через три з половиною роки був розіп’ятий недалеко від Єрусалима на пагорбі під назвою Голгофа.
Апокрифічні євангелія, у тому числі Тибетське, богослови не визнають, — вони мають цінність тільки для істориків. Між тим, канонічні Євангелія Нового Завіту (від Матвія, Марка, Луки та Івана) надають людям недостатньо інформації для того, аби ясно уявити собі кожен день або хоча б кожен рік земного життя Сина Божого. А це означає, що багато проявів Його великої любові до людей та його самопожертви до нас не дійшли.
