Юність генія

— Упевнений, ви відшукаєте нові матеріали про Шевченка! — сказав Михайло Гордійович. — Дай вам Бог знайти в приватній колекції невідомий портрет поета! Адже знайшли ви для заповідника унікальний портрет Гоголя роботи Олексія Венеціанова 1834 року. У світі залишилося всього два такі портрети. Його бачили лише найближчі друзі генія!

Дерегус відкрив папку своїх малюнків.

— Через вас я передам у дар Музею Миколи Васильовича Гоголя, літературного вчителя Шевченка та нашого геніального земляка свої ілюстрації до його безсмертної поеми «Тарас Бульба».

Я щиро подякувала майстру за такий щедрий подарунок.

Довгих, безмірно довгих 22 роки я буду шукати в приватних колекціях невідомий портрет Шевченка, який заповідав мені знайти народний художник Михайло Гордійович Дерегус.

...22 травня цього року, в день 144-річчя перепоховання праху Шевченка в Україну, я прийшла до Кіма Григорійовича Скалацького. Він 25 років був директором Полтавського художнього музею і мав прекрасні книжки про великих художників світу. Я попросила дозволу переглянути альбом репродукцій картин Брюллова.

Скалацький із самісінького ранку напружено працював, і, щоб не заважати художнику, я почала збиратися.

Мені пригадалися слова народного художника Михайла Гордійовича Дерегуса: «Шукайте! Не здавайтеся! Лише той завжди знаходить, хто шукає!»

Пізно ввечері я відкрила альбом репродукцій «Карл Брюллов». Сучасники говорили про нього: «Великий человек нашего времени!», «Сильнейший в искусстве!», «Всеобъемлющий живописець!»

Я перегорнула сторінку альбому й завмерла від несподіванки. З малюнка №67, який дослідники назвали «Портрет російського художника, який робить замальовки в альбомі», папір, графітний олівець (18,3х24,3), на мене дивився рідний 28-річний Тарас Шевченко! В анотації було сказано, що цей портрет зберігається в робочому альбомі Брюллова 1824—1843 років (зараз у Третьяковській галереї в Москві).

Свіжо й живо схоплений вигляд молодого пророка України в найсвітлішу пору його життя — семирічного навчання в Санкт-Петербурзі в майстерні Карла Павловича. Точно переданий характер поета. Відчувається пластика живої людини. Точно окреслені риси обличчя поета, надзвичайно миловидного. Від нього йде чарівність доброти.

Я уявила цю роботу живописця в дзеркальному відображенні. Малюнок був ідентичним із автопортретом Тараса Григоровича, виконаний ним у листопаді 1843 року, в маєтку князя Миколи Григоровича Репніна — Яготині Полтавської губернії. На обох портретах повністю збігається характерна форма голови генія, високий бугристий лоб, своєрідний лицьовий кут, вигин брів, форма красивих припухлих губ, довжина та форма носа, глибоко посаджені очі, витончена кисть руки.

Брюллов писав портрет титана України в повен зріст у хвилину осяяння генія, у хвилину творчого щастя. Суворо, напружено вдивляється в далечінь Шевченко на портреті свого вчителя, зупинившись на мить і заносячи в робочий альбом вуличну сценку. Не мляві, сухі, мертві академічні шаблони привернули увагу самородка-бунтаря. Бурхливе буденне життя людей схвилювало душу великого поета та художника.

Неначе осяяний сонцем, стоїть перед нами молодий геній. Він одягнутий за модою того часу, у високому циліндрі та довгому пальті з оксамитовим коміром й вилогами на рукавах. Такий же одяг ми бачимо й на його автопортреті 1843 року. Те ж неслухняне пасмо волосся вибилося з- під циліндра. Це дає мені підставу вважати, що портрет Шевченка був виконаний Брюлловим на початку травня 1843 року.

Як встановив видатний шевченкознавець Петро Володимирович Жур, 11 травня того року Тарас Григорович отримав квиток на проїзд в Україну й незабаром виїхав із Санкт- Петербурга на батьківщину.

Напевно, в одну з останніх поїздок у гості чи на природу щось привернуло увагу поета. Він вийняв альбом і почав працювати. Цю мить і відобразив на малюнку його великий учитель.

Перебуваючи дев’ять років у смердючій, чорній солдатській казармі Новопетровського укріплення, Шевченко відтворює в повісті «Художник» привабливий образ свого вчителя. Як сонцем, доброю пам’яттю про нього пронизані всі сторінки спогадів генія про великого Брюллова.

Йдучи стежкою вигадки, але спираючись на реальні події тих семи вільних років громадянина, які він прожив під керівництвом свого великого вчителя, Шевченко ліпить новий, художній світ, переплавляючи, зсуваючи, перекроюючи справжні життєві події.

«Немногим из людей выпадает такая сладкая участь, как выпала на мою долю. И если бы не вы, пролетела бы мимо меня слепая богиня, но вы ее остановили над заброшенным бедным замарашкой».

«Многие и весьма многие вельможи-царедворцы не удостоены такого великого счастия, каким я, неизвестный нищий, пользуюсь!».

Повість «Художник» геній закінчує словами: «Незабвенный Карл Великий уже умирал в Риме». Творчу потужність Брюллова було зломлено й віддано на створення парадних портретів — історичних полотен, які прославляли самодержавство.

Про те, що Шевченко ніколи не переривав зв’язку зі своїм учителем і не вступав із ним в жоднві конфлікти, свідчить ескіз портрета у профіль Брюллова, який поет виконав 2 березня 1840 року в листі до свого старшого брата Микити Григоровича Шевченка (1811—1879 рр.). Поряд геній зобразив профіль Василя Андрійовича Жуковського та свій шаржовий автопортрет.

Про дружбу з великим живописцем свідчить і намальований Тарасом Григоровичем портрет Брюллова 1840-х років. Розмір цього портрета (15,6х11,7) говорить про те, що цю роботу Шевченко виконав для себе, а не на чиєсь замовлення. Через 20 років, посилаючи в Полтаву цей незакінчений портрет олівцем Карла Павловича своєму другові та товаришу по Академії мистецтв — Федоту Леонтійовичу Ткаченку (1819— 1885 рр.), геній поставив на портреті вчителя помилкову дату — 1835 рік. Документально відомо, що в цей час живописець іще жив і працював у Мілані й позувати Шевченку аж ніяк не міг!

…Я сиділа і, дивлячись на портрет 28-річного світоча України, подумала, що в цю хвилину з безодні забуття повстав один із найцікавіших і найнесподіваніших портретів молодого поета.

Наперекір усім схоластичним твердженням й одноголосно прийнятим гіпотезам учених, що Великий Кобзар посварився й розійшовся зі своїм учителем у 1843 році, ця робота Брюллова свідчить, що дружба геніальних художників була міцною та непохитною!