«Українське кіно вперше за останні 20 років стало помітним у кінорепертуарі»

В Україні триває війна на сході, й це є головним викликом для суспільства. На тлі певних позитивних кроків 2017-й запам’ятався, зокрема, «безвізом», частковим покращанням соціально-економічного рівня життя, успіхами на спортивній та культурній аренах; саме антитерористична операція та порушення прав людей в окупованому Криму стали в році, що минає, «маркерами» відчуття того, на яке майбутнє для країни спрямована політична та інтелектуальна еліти.

Традиційно ось уже понад 10 років «День» пропонує нашим читачам разом із нами підбити підсумки року, що минув, і дивитися в наступний. Експерти «Дня» вкотре зробили зріз часу нашого, без сумніву, історичного періоду, в якому українці випробовуються не лише на міцність, а й на спроможність виправдати згадану фразу, що прописана в паспорті держави.

Отже, наприкінці року наші автори, постійні читачі, партнери та експерти відповіли на три запитання, і в такий спосіб сформували «мозаїку» життя країни за 2017-й.

Переконані, вам цікаво буде з ними ознайомитися.

1. Чим рік, що минає, став для вас особливим?

2. Кого вважаєте героєм і антигероєм-2017?

3. 2017-го наша редакція відзначила 15-річчя Бібліотеки «Дня». Яку саме книгу з нашої Бібліотеки Ви б могли відзначити й рекомендувати іншим?

Сергій ТРИМБАЧ, кінокритик:

1. Особливість 2017-го — в тому, що українське кіно, вперше за останні 20 років, стало помітним у кінорепертуарі. Що вітчизняна кіно- і телеспільнота усвідомили, що вітру не буде і треба гребти руками, передусім, власними. І в регіонах, хоч і не у всіх, маємо зміни.

Скажімо, Тернопіль стає серйозним центром кінокультури і в найближчій перспективі — навіть кіноіндустрії. Бо ж тут працюють і в напрямку розвитку кіно- та медіаграмотності молодших поколінь, і задля індустріальної еволюції. Тернопільська кінокомісія, очолювана заступником міського голови Леонідом Бицюрою, послідовно агітує-залучає кіно— і телевиробників до зйомок на Тернопільщині.

Усе в комплексі дає змогу сподіватися на краще майбутнє.

2. Справжній герой — українці, серед яких дедалі більше активних і небайдужих. Які розуміють, що ніхто — ні Бог, ні цар і не герой — не подарує нам казкового перетворення життя. Все залежить від нас самих, від кожного. А байдужі та покірні, які щодня споживають жвачку (про «поганого царя» — «доброго царя», про «корупцію / антикорупцію» тощо), в очікуванні гречки небесної, і є антигерої — не тільки 2017-го, а й останніх 20 років загалом.

3. Та всі книги серії «Бібліотеки «Дня» по-своєму цікаві. Коли ж вибирати, то «Котел», або Справа без терміну  давності» (2016), у якій здійснено доволі вдалу спробу проаналізувати те, що відбувається в Україні в нульове та поточне друге десятиліття.