Архаїка посеред нас

Нещодавно у видавництві «Дух і Літера» вийшов «Трактат з історії релігій» — переклад одного з найвідоміших творів видатного французького філософа та релігієзнавця румунського походження Мірчі Еліаде. Безумовно, основоположна праця була доступна усім охочим світовими мовами, але український переклад Олексія Панича можна і слід вважати дуже помітною для української академічної науки подією.

Утім, якщо ви далеко не релігієзнавець чи антрополог (і вам мало що скаже та докладна бібліографія, що подана у кінці кожного з розділів праці), але прагнете краще зрозуміти суть багатьох сьогоднішніх культів, символів, ритуалів, фольклору та навіть моделей поведінки, то ця книжка безперечно для вас. У тринадцяти розділах буде чимало несподіванок та цікавих перетинів. Скажімо, у розділі про уранічних, тобто небесних богів, існує чимало вказівок на те, що більшість архаїчних релігій у своїй суті досить монотеїстичні. Майже завжди у міфах різноманітних племен присутній небесний бог-творець, до якого звертаються виключно у часи найбільших потрясінь, катастроф або... великої удачі, він старіший за похідні та більш «домашні» форми поклоніння різних культур меншим божествам, їхнім уособленням та духам: «Нащо пропонувати йому жертви? — пояснює абориген. — Нам немає чого боятися, бо, на відміну від наших померлих, він не робить нам нічого поганого».

Якщо підійти до прочитання цієї книжки як до вивчення матриці багатьох популярних і в сьогоднішній культурі образів та метафор, то кожне співставлення буде приносити особливе задоволення. Наприклад, що спільного між повістю білоруського класика Володимира Короткевича «Дике полювання короля Стаха» (1958) та частиною книжки Еліаде, присвяченої сонцю та солярним культам? І тут ми знаходимо чудове пояснення давньої легенди, в основі якої лежить прадавній у європейських селянських спільнотах міф про групу фантастичних кінних мисливців із собаками, що проносяться небом, ніби переслідуючи здобич; поява цього полювання вважалася передвістям нещасть. Спочатку ця історія трансформувалася у середньовічні процесії з колесами, які везуть на візках або човнах, переросла у звичай прив’язування людей до коліс (під час ритуалу Дикого Полювання) і дійшла до наших днів у вигляді цікавих варіацій та видозмін (у випадку з Короткевичем — романтичною легендою про небезпечне шляхетське військо, що виринає з пінських боліт та несе із собою прокляття, мор і смерть). Звісно, кожен у цих текстах матиме свої неповторні знахідки та доповнення.

Одним із найцікавіших з точки зору розуміння часу та пари «жіноче — чоловіче» є розділ про «Місяць та місячну містику». Почнемо з того, що традиційний для більшості європейців сонячний рік — відносно «молоде» поняття, адже більшість прадавніх календарів орієнтовані на місячний, як називає його Еліаде, «живий» час. Місяць керує водами (припливи-відпливи), а значить родючістю та рослинністю. Роги, жаба, спіраль, перлина, виноград, мушля, дощ, вульва, привиди, змія, смерть, веретено, доля — далеко не повний перелік ключових слів для опису місячної символіки. Насправді ми зустрічаємося з рудиментами прадавнього місячного світу досить часто, вони інкорпорувалися у новішу «сонячну структуру» і не становлять для нас уже чогось дуже відмінного. Так, рослинний мотив виноградної лози, такий любий анононімам українських барокових ікон — не що інше, як діонісійський місячний атрибут вина — уособлення божественного напою вічного життя. «Це «божественна субстанція» як така, бо вона перетворює «життя» на «абсолютну реальність», тобто на безсмертя. Амріта, амброзія, сома, хаома мають свої небесні прототипи, зарезервовані для богів та героїв, але з цими прототипами пов’язані земні напої, такі як сома, що її пили індійці ведичних часів, або вина діонісійських оргій і таке інше», — резюмує автор трактату.

Кожна з частин «Трактату з історії релігій», чи то розповідь про вічне намагання людини означити центр світу  — камінь, світове дерево, хрест, чи екскурс у символи та ритуали відновлення/воскресіння, — це захоплива пригода у давніших пластах сьогоднішніх практик, що супроводжують нас від народження до смерті і про їхню сутність ми насправді маємо досить приблизне уявлення.