Біль Вулецьких пагорбів
Вийшла книжка про вбивство польських учених у Львові 1941 рокуУ видавництві «Львівської політехніки» вийшла монографія історика Андрія Боляновського «Убивство польських учених у Львові в липні 1941 року: факти, міфи, розслідування».
Нещодавно «День» розповідав про відкриття у Львові на Вулецьких пагорбах пам’ятника трагічно загиблим 70 років тому видатним польським науковцям та діячам культури. Саме на тих пагорбах на початку липня 1941-го їх розстріляли гітлерівці, а через два роки, у жовтні 1943-го, скоїли ще один злочин — наказали викопати трупи, вивезти до Кривчицького лісу, спалити й розвіяти попіл...
Про трагедію стало відомо зі спогадів колишньої львів’янки, у повоєнний час — мешканки Рима, професора-мистецтвознавця Кароліни Лянцкоронської. Але інформації було вкрай мало. Тому навколо цієї жахливої історії почало виникати чимало припущень, одне з яких — причетність до розстрілів сформованого з українців іноземного збройного формування абверу — батальйону «Нахтіѓаль» («Соловей»), що був відомий серед його українських вояків теж як Легіон імені Євгена Коновальця Дружин Українських Націоналістів. Крапки над «і» намагався розставити своїм дослідженням львівський історик Андрій Боляновський, який репрезентував декілька днів тому книжку «Убивство польських учених у Львові в липні 1941 року: факти, міфи, розслідування», що вийшла у видавництві «Львівської політехніки».
Видання ѓрунтується на документах, котрі автор відшукав у німецьких, польських, радянських та українських архівах. Дослідник оприлюднює мотиви скоєння злочину, називає імена керівників та співробітників гітлерівських органів безпеки, безпосередньо причетних до вбивства. А. Боляновський зазначає, що, згідно з архівними документами, одним із головних організаторів розстрілу є оберфюрер СС та шеф поліції безпеки і служби безпеки (СД) в Генеральній губернії Карл Ебергард Шонѓарт.
Книжка вийшла накладом тисяча примірників. Має анотацію трьома мовами: польською, німецькою та англійською і на думку автора історичної розвідки, має привернути увагу не лише українського читача.
— Чи вдалося вам з’ясувати точне число загиблих у липні 1941-го?
— Їх було близько сорока осіб. І йдеться на лише про польських професорів, а й про доцентів, практикуючих лікарів, членів їх родин та знайомих, котрі перебували на момент затримання у їхніх помешканнях. Польським ученим не пред’являли на момент затримання жодних звинувачень. У деяких джерелах щодо цих подій я натрапляв на слово «страта». Але це була не страта, а вбивство без суду і слідства, нацистський воєнний злочин. Це на нинішній день можна з упевненістю констатувати.
— Чи можете сказати, що були першопрохідником у цій темі?
— Я не стверджуватиму, що тема розстрілу у Львові польських учених у липні 1941 р. не опрацьована чи не досліджена. Однак навколо цієї трагічної події надто багато політичних спекуляцій та міфів, які політично заангажовані ЗМІ використовували для формування негативних стереотипів і щодо українців у світі загалом, і в Україні зокрема. Ось що стало головною причиною мого зацікавлення цією темою.
— Ви працювали в архівах. Чи хтось перешкоджав пошукам?
— Труднощів як таких не було, тривала звичайна пошукова робота, що вимагала великої затрати часу, енергії та сил. Найбільша проблема полягала в тому, що інформації про вбивство поляків не залишилося в німецьких документах. Довелося працювати з тим, що було частково опубліковано і що можна було знайти в німецьких, українських та польських архівах. А ще — в науковій літературі і споминах. Я спробував зібрати всі матеріали, які були доступні, щоб максимально висвітлити цю тему й остаточно спростувати легенди, які побутували на громадському, політичному та історичному рівнях упродовж півстоліття, причому не лише у Польщі, а й у деяких політичних середовищах України переважно лівого спрямування.
— В яких саме архівах працювали?
— Головним чином в Архіві сучасної історії в Мюнхені, у Військовому архіві Федерального архіву у Фрайбурзі, в Галузевому державному архіві Служби безпеки України, а також в архівах Варшави, Москви та Львова.
— Ви спростували версію стосовно розстрілу поляків українцями. На підставі якої інформації дійшли такого висновку?
— Міф про вбивство поляків українцями зародився 1959 року, і його з’яві передувала низка подій. Я, зокрема, вважаю, що однією з передумов появи цього міфу був лист шефа КДБ Олександра Шелєпіна на ім’я Нікіти Хрущова за березень 1959 року, в якому він вказував на розстріли співробітниками КДБ в’язнів у Галичині, Львові, Золочеві та інших містах Західної України у червні 1941-го, а також розстріли польських офіцерів у Катині 1940-го. І треба було, власне, замовчувати інформацію, знищити ці справи, відтак Шелєпін звертався до Хрущова за дозволом на санкцію щодо знищення цих матеріалів. І через кілька місяців після цього почалася фабрикація справи за звинуваченням у причетності українців до вбивства польських учених. Майже одночасно зі знищенням документів про дійсні вбивства органами НКВС тисяч українців і представників інших національностей у червні 1941 р. співробітники радянських органів безпеки почали фабрикацію справи про причетність українських націоналістів до вбивства польських учених у Львові у липні 1941 р.
Восени 1959 року було ще кілька причин для виникнення цього міфу. Перша — акція проти тогочасного федерального міністра ФРН у справах емігрантів, котрі опинилися на території Німеччини, Теодора Оберлендера, який свого часу був заступником командира з політичних питань батальйону «Нахтіѓаль», сформованого з українців. А він був доволі невигідний для тогочасного Радянського Союзу, оскільки підтримував велику частину політичних емігрантів, які були антикомуністично настроєні. Відповідно, його вважали одним із найперших ворогів Радянського Союзу, тому й сфабрикували справу зі звинувачення до злочину батальйону «Нахтіѓаль», який у ті дні перебував у Львові. Друга причина — саме в той час готувався замах на Степана Бандеру (у середині жовтня 1959 року провідника ОУН вбив агент КДБ Богдан Сташинський). Власне, проблема полягала в тому, щоб відвести тінь підозри з КДБ і кинути її на Оберлендера. Тож виник міф, що «Нахтіѓаль» брав участь у розстрілах польських учених, а Теодор Оберлендер ледь не віддавав наказ і ледь не був свідком тих розстрілів. Третя причина поширення цього міфу в тому, що, починаючи з передвоєнного періоду, велися тривалі переговори про спроби порозуміння між українськими й польськими політичними силами, які були ворожо налаштовані щодо Радянського Союзу. Треба було перешкодити політичному зближенню між українською й польською політичними еміграціями, мав виникнути якийсь камінь спотикання на шляху до порозуміння між українцями та поляками, котрий потрібно використовувати як докір українцям. Крім того, необхідно було відвернути увагу від Катині, бо на 1960 р. припала 20-та річниця здійснених там розстрілів польських офіцерів й був небажаний розголос про цей злочин, який слід було «перекрити» міфом про причетність до нього українців.
— Скільки часу ви працювали над книжкою?
— Матеріали збирав кілька років, а час для написання книжки — це довгі місяці.
ДОВІДКА «Дня»
Андрієві Боляновському 36 років. Він є кандидатом історичних наук, старшим науковим співробітником Інституту українознавства ім. Івана Крип’якевича НАН України. Тема кандидатської дисертації — «Нацистська окупаційна політика в Галичині в контексті гітлерівського «нового порядку» в Європі в 1941—1944 рр.». Займається науковими дослідженнями з кінця 1990-х. Завжди цікавився контроверсійними проблемами, чим, наголошує, сам ускладнив собі життя. Автор трьох книжок: «Дивізія «Галичина». Історія» (2000 р.), «Українські військові формування у збройних силах Німеччини (1939—1945)» (2003 р.) та вищезгаданої історичної розвідки «Убивство польських учених у Львові в липні 1941 року: факти, міфи, розслідування».