Есеїстика, повісті та переклади
Іван АНДРУСЯК — відомий поет, дитячий письменник, прозаїк, літературний критик і перекладач. Це, так би мовити, офіційно. А якщо без зайвого офіціозу — улюбленець дітей. Став ним через свої чудові, проникливі дитячі твори.
Останні роки у пана Івана, славити Бога, традиційно багаті на творчі «врожаї». Вочевидь, це зумовлено його «різножанровістю». І цей рік — так само. Так, уже вийшла друком збірка віршів та перекладів «Неможливості мови». Крім цього, готується до виходу у світ... А втім, хто краще, як не він сам, розповість про свої «прем’єри».
— Новин маю доволі, — каже Іван АНДРУСЯК. — Передусім на самому початку цього року в київському видавництві «Ярославів Вал» вийшла моя збірка віршів та перекладів «Неможливості мови». Назва, гадаю, промовляє сама за себе, бо для поета робота з мовою є найпершою справою, а може, і найважливішою. А вийти поза ті межі, які диктує сама мова, — це, так би мовити, вершина прагнень. Не скажу, що сягнув цієї вершини: насправді мені до неї ще йти і йти; але на цьому шляху неймовірно цікаво і дуже комфортно. Тому книжка вийшла аж занадто доброю — не в сенсі «добре написаною» (про це судити читачеві), а «доброю за настроєм, переживаннями, тональністю». Кажуть, що поетам найкраще пишеться, коли їм погано, — дуже хотів би сподіватися, що завдяки моїм «Неможливостям мови» бодай хоч якось удасться виходити за межі цього стереотипу.
Новий для мене досвід — збірка есеїстики «Дуби і леви» (видавництво «Грані-Т», серія «De profundis»). Так сталося, що це перша з моїх «дорослих» книжок, адресована максимально широкому колу. Адже я свідомий того, що моя поезія — для читача підготовленого, а будь-кому іншому, хто не має філологічної освіти і досвіду читання сучасної поезії, впоратися з моїми книжками буде непросто. Натомість в есеїстиці вони зможуть знайти чимало тем, ідей, настроїв, які будуть співзвучні з їхніми розмислами — розмислами українця початку ХХІ століття, якому не байдуже те, що відбувається, а тим паче те, чому воно відбувається саме так, а не інакше. Судячи з відгуків — не лише знавців, а й ширшого кола читачів, моя робота не була марною, і це дуже втішно.
Утім, більшість новин належить, очевидно, до царини дитячої літератури. Особливе враження справило те, що моя збірка віршів «М’яке і пухнасте» вийшла у видавництві «Грані-Т» шрифтом Брайля — для діток, які читають пальчиками. Те, що в нас є видавці, які роблять такі речі з власної ініціативи і власним коштом, не розраховуючи на жодну державну підтримку, багато про що свідчить.
Також у «Видавництві Старого Лева» другим уже накладом вийшла повість «Сорокопуди, або Як Ліза і Стефа втекли з дому». А повість «Стефа і її Чакалка» у видавництві «Грані-Т» вийшла навіть другим виданням.
Після першого видання цієї книжки я отримав дуже багато відгуків, причому один з найцікавіших прийшов від маленької читачки з Донецької області — з міста зі страшною назвою Дзержинськ і з вулиці з не менш страшною назвою Карла Лібкнехта. Це жахає: як же треба ненавидіти людей, Україну, цілий світ, щоб отак називати вулиці й міста! Втім, у цих містах і на цих вулицях мешкають чудові люди — такі, як ця дитина, котра не просто написала в листі письменникові все те хороше й погане, що думає про його твір, а навіть спробувала передбачити, як розгортатиметься сюжет далі й що відбуватиметься з героями. Звісно, і цій чудовій дитині, й іншим маленьким читачам я охоче розповів про те, що далі сталося з героями, — з цього вийшла повість «Кабан дикий — хвіст великий», яка нещодавно вийшла друком так само в «Гранях-Т».
А доки все це виходило, з’явилася ще одна повість — про зовсім-зовсім маленьких діток, які щойно вперше в житті йдуть до дитячого садка і мають із цим багато-багато клопоту, бо там з ними трапляється чимало різних подій, далеко не всі з яких приємні й корисні, а трапляються й відверто капосні. Ось про такі історії і йдеться у згаданій повісті, але там усе буде гаразд бодай тому, що зветься вона «Хочу бути зайчиком».
А ще в мене вийшла ціла низка перекладів: і весела збірка «Таткові нотатки» чудового білоруського поета Андрея Хадановича, і напрочуд зворушлива повість «Хлопчик, якого подарували цуцику» Анни і Петра Владимирських, і «Коли відпочивають янголи» новітньої зірки російської дитячої літератури Марини Аромштам — повість, котру варто прочитати принаймні кожному вчителеві (чи то пак, кожній учительці) молодших класів та батькам, які збираються віддати свою дитину до школи.
Дуже сподіваюся, що до кінця року вийде ще одна моя книжка — психологічна повість для дітей середнього шкільного і раннього підліткового віку «Вісім днів із життя Бурундука». Це така собі шкільна історія; після шановного Всеволода Нестайка такі речі в нас мало кому були до снаги. А шкода, бо діти хочуть читати про себе, про свої справжні проблеми, клопоти, переживання. Книжка готується до друку в «Гранях-Т». Дуже веселі ілюстрації до неї вже зробила талановита художниця й поетеса з Тернополя Ганна Осадко. А ще в цьому ж видавництві у серії «Дитяча іронічна поезія» готується до друку в моєму перекладі збірка «Кишеньковий дракон» напрочуд цікавого російського дитячого поета Леоніда Сороки, який народився в Києві, а нині мешкає в Ізраїлі.
