Iдемо у гості до книжників

Якось під час моціону сайтом «Україна Incognita» натрапила на топ-книг, а також добірку від моральних авторитетів. Почитала, яку літературу вони вважають знаковою для себе. І мені згадались фото бібліотек відомих людей з-за кордону. Вони показували «сирі» фото інтер’єру. Бракувало розповідей про те, яким саме книжкам там є місце, що вони означають для їхнього власника, яку роль відіграли, на якому життєвому етапі читалися і за яким принципом їх добирали.

Так виникла ідея створення рубрики «Зустрічі в бібліотеках», де визначні сучасники, читачі зі стажем, а інколи збирачі бібліотек-початківці та просто люди, котрим є що сказати, покажуть свої скарби.

Що ми знаємо про читацькі уподобання людей, котрі претендують на роль інтелектуального компасу? Зрештою, власне й фото бібліотек українців не часто побачиш у ЗМІ. Можливо, вони й є. Але, в будь-якому разі, треба добряче пошукати. Тому, як на мене, викликає особливий інтерес, якими є приватні бібліотеки українців ХХІ століття? Як колекціонери розцінюють власні експонати?

Хтось бере читати книжки у друзів-знайомих, хтось — з Інтернету, а хтось захоплено збирає книжки. Коли хобі стає вже справою честі, і абичому туди зась.

Так, у 90-х літературний ринок став дещо доступнішим для реального читача. До цього дістати хорошу книжку було дуже непросто. Однак сьогодні ситуація змінилася. Колекціонерів, може, й поменшало, та вони точно не зникли. І на якості це не позначилося. Звісно, коло спілкування є визначальним, проте майже у кожній професійній ніші знайдуться і нонконформісти, котрі вважатимуть читання безстроковим трендом.

Особистий стиль. Власний погляд. Авторське компонування. Архітектор і водночас дизайнер інтелекту. Так, усе це про бібліотеки.

Годі й казати, що книгозбірня, її наповнення або ж відсутність розкажуть більше про господаря, аніж його годинник чи черевики. За бібліотекою можна взагалі створювати не лише інтелектуальний, а й психологічний портрет людини. І бачити, як на рентгенівському знімку, її погляди і громадянську позицію.

Між іншим, бібліотеки доволі заможних людей формують спеціально запрошені фахівці. Ну, на зразок персонального шопера, але тільки для книжкових полиць. Не виняток, що це такий собі спосіб пустити пил в очі: зазвичай книжки навряд чи прочитані тими, до чиїх бібліотечних колекцій належать.

Заснування такої рубрики — своєрідний крок. Якщо хочете, можливість «відкрити» і по-новому зрозуміти осіб, чия думка для нас справді важлива. При цьому розмова про літературу ніби проектується на світогляд людини. Реактив на речовину життєвої позиції.

Отже, наша розмова — про книжки. Подивімося на візитівку оселі й побачимо справжнє обличчя господаря книгозбірні.

Стежте за «Українці — читайте!». Тут ви завжди знайдете що-небудь, що вас зацікавить. У наступних випусках зустрінемось у бібліотеці. А в чиїй саме — незабаром дізнаєтесь.