Iгор Павлюк: «Я завжди залишався собою»

Наприкінці листопада англійський ПЕН-клуб традиційно оголосив своїх щорічних лауреатів у царині літератури. Вперше до списку переможців потрапив і український поет. Це Ігор Павлюк, представник «волинської ідентичності» в літературі, поет негаласливий, який живе у художньому світі, не прагнучи бути модним чи комерційно успішним. Не так давно побачила світ книжка його польських перекладів, які підготував і опублікував Т. Карабович. Нині нова книжка І. Павлюка «A Flight over the Black Sea» («Політ над Чорним морем») у перекладах Стівена Комарницького, одного з найкращих сучасних перекладачів української літератури у Великій Британії, викликала інтерес з боку англійського ПЕН-клубу.

ПЕН-центр — літературна організація, яка утверджує право на світоглядну свободу, в житті і творчості. У Лондоні вона відіграє значну роль у поширенні знань про ті країни, в яких і досі мають місце утиски свободи творчості, цензура, контроль із боку державної. Водночас ПЕН-клуб підтримує літературні проекти, які відповідають як критеріям художньої майстерності, так і утверджують у світі принципи етики: поваги, гідності, свободи. Такою, на думку британських фахівців, є творчість І. Павлюка. «День» вирішив розпитати в Ігоря про цю відзнаку, якої вперше удостоєний український письменник.

— Ігоре, чим для вас є відзнака з боку англійського ПЕН-клубу? Чи сподівалися, що нова книжка зможе так прийтися до смаку англійським критикам?

— Певно, ця відзнака стала своєрідним спростуванням моїх болючих сумнівів, чи правильним шляхом я іду в туманному хаосі особистих і національно-державницьких сум’ять. На премію я не сподівався зовсім.

Відразу, коли мій чудовий перекладач Стів Комарницький повідомив про цю новину, навіть не осягнув значимості події. За кілька днів дійшло... Адже ця справді одна із престижних європейських літературних нагород українському поетові усміхнулася вперше в історії. Приємно, що з рук шляхетної організації, адже ПЕН-клуб — це міжнародна неурядова організація, яка об’єднує професіональних письменників, редакторів і перекладачів. Ця організація була створена для сприяння інтелектуальній співпраці письменників усього світу. Її представники відстоюють свободу слова на планеті. ПЕН-центр діє як потужна сила в захисті прав письменників, яких ув’язнюють, а деколи і вбивають за їхні погляди, висловлені в художніх текстах. Це одна з найстаріших організацій, яка бореться за права людини, й одна з найстаріших міжнародних письменницьких організацій у світі. Тому ця відзнака має для мене важливе значення. Справжній поет завжди опальний, як на мене.

— Чому англійський читач уподобав ці переклади? Ця перемога — ознака того, що сучасна українська поезія може бути цікавою в англомовному світі?

— Про це, звичайно, логічно запитувати самих англійських читачів. Хоча знаю, що англійським студентам в Оксфордському університеті мої вірші подобаються. Можливо, тому, що я завжди зоставався собою і не підлаштовувався під модні стилі, напрями, форми, зостаючись волинським поліським поетом, українським, слов’янським... Органіку художнього образу, силу духу, емоційну правдивість зараз, у час тотальної профанації, комерціалізації англійці, певно, таки цінують. Бо поезія — чи не єдине спасіння для людини у порожньому і холодному космосі сьогодення.

—  Як би оцінили вашу роботу з перекладачем цієї нової книжки?

— Стів (Стефан) Комарницький — уроджений англієць із Йоркшира, англієць давнього українського кореня. Він відчув мою драматичну лірику і мене як людину під час листування, скайпування, реальних зустрічей за кавою... Ми іноді годинами обговорюємо певні місця, символи, образи моїх віршів, щоби поєднати наші такі по-загальнолюдському подібні і такі різні міфології, семіотичні системи. Стів сам — справжній поет, тому в його перекладах мої вірші знову ставали поезією. Можливо, іншою, ніж в оригіналі (десь програвали, а десь вигравали), але однозначно цікавою, адже її брали для публікації авторитетні світові журнали, серед яких «Acumen», «Envoi», «The Apple Valley Review», «Barnwood International Poetry Mag», «Muddy River Poetry Review», «Asymptote», «Gold Dust».

Стів — істинний друг і добрий організатор, промоутер української літератури в англомовному світі. Мені приємно працювати з ним. І я вдячний долі за знайомство з цим чудовим перекладачем. У нас попереду ще багато планів.

— Чи планується презентація цього видання за кордоном?

— Так, заплановано чимало презентацій за кордоном моєї нової книжки «A Flight over the Black Sea» («Політ над Чорним морем»). Презентації відбудуться наприкінці цього року в Пакистані, а також у кількох країнах наступного року. Цю поетичну збірку видано в одному з найкращих видавництв світу. Сама премія ПЕН-клубу передбачає ґранти для цього. Уже маю серйозні пропозиції від різних медіа-центрів та університетів світу.

— Чи хтось із сучасних англомовних поетів належить до «ваших» поетів?

— Звичайно. На жаль, нещодавно відійшов у вічність Шеймас Гіні, творчість якого як національного поета Ірландії, митця світового рівня я поважно люблю і який через переклади знав про мою скромну творчість. Але про це окрема розмова. Журнал «Всесвіт» нещодавно надрукував добірку поезій однієї з дуже добрих англомовних поеток нашого часу — Наомі Фойл. Наомі, до речі, вирішила написати кілька слів про мене, які розміщені на обкладинці цієї нової книжки разом зі словами одного Нобелівського лауреата. Відчуваю і знаю творчість Філіпа Гросса.

Тож доки політики блукають у хащах прикрих непорозумінь, боячись відкритого діалогу з Європою, поети будують мости між народами й окремими людськими серцями.