Книги, що формують спільноту однодумців

Директорка видавництва «АССА» Світлана Фельдман працює у книжковому бізнесі вже більше 20 років, понад 10 з яких — у власному видавництві. Як змінився за цей час український книжковий ринок, які зараз у світі тренди книговидання та як зробити так, щоб діти, які читають, не відчували себе «білими воронами» серед нечитаючих однолітків — розпитаємо її докладно.

«СЛІДКУЮ ЗА КНИЖКОВИМ РИНКОМ БАГАТЬОХ КРАЇН»

— Видавництво «АССА» відоме передусім серією «Коти-вояки». Чи часто вам закидають, що ви — видавництво однієї серії? Як взагалі  вирішили її видавати?

— Видавництву «АССА» виповнилось одинадцять років, а українському виданню серії «Коти-вояки» — тільки п’ять. Це були перші художні книжки нашого видавництва. І відділ продажу спершу не розумів, як продавати такі книжки, бо до того ми видавали тільки навчальні та розвиваючі. Під час першого після виходу серії Форуму видавців у Львові я раптово підслухала розмову колег з іншого видавництва: «Ну подивимось, що вони ще видадуть. Поки це — ні про що». Ці слова досі стимулюють нас дуже уважно ставитися до підбору рукописів.

Я моніторила ринок, звертаючи здебільшого увагу на навчальну літературу. Але бачила цю серію в топах продажів закордонних мереж протягом багатьох років. А потім мене щось «штовхнуло». Я вирішила, що ми можемо видавати й художню літературу для дітей, а починати треба зі світового «лонгселера», ще не виданого українською.

— Чи стежите ви за трендами на світовому книжковому ринку? Що зараз найбільш популярне за кордоном і у нас?

— Я слідкую за книжковим ринком багатьох країн. Більшість світових трендів приходять до України досить швидко. Водночас деякі популярні у світі книжки провалюються в нашій країні, не стають популярними; іноді не зрозуміло чому. Здебільшого я звертаю увагу на дитячу та підліткову літературу, зокрема уважно слідкую за підлітковим «нон-фікшеном». Сподіваюся, що нові цікаві та корисні видання найближчим часом з’являться і на українському книжковому ринку.

— Як обираєте книжки, які будете видавати? Це колегіальне рішення чи останнє слово за вами?

— У видавництва є «колективний розум». Я завжди прислуховуюся до своїх колег. Інколи можу наполягати на своєму, інколи помиляюся. Є інтуїція, є досвід більше 20 років роботи у видавництвах, є довіра колег до мене і моя довіра їхньому професіоналізму.

ЯК ОЖИВАЮТЬ УКРАЇНСЬКІ ПАЛАЦИ Й ФОРТЕЦІ

— Розкажіть про видану книжку, якою найбільше пишаєтесь.

— Дуже сподіваюся, що найкраща книга ще попереду. З виданих цього року я милуюся «Смачною абеткою» Марко Терен з чудовими оживаючими ілюстраціями Марії Осадчої та Анни Павлюкевич, озвученими голосами та музикою харківських митців.

До 30-річчя незалежності України ми підготували унікальне поп-ап видання — «Палаци та фортеці України» з нової серії «Ожила спадщина», над яким працювали разом зі студентами та викладачами Харківської державної академії дизайну і мистецтв. Палаци, які зникають, здобули первинні контури та об’єм: книга трансформується в карту України, на якій виростають шість об’ємних замків та фортець. Цим проєктом ми хочемо привернути увагу до зникаючої культурної архітектурної спадщини нашої країни. На жаль, для цього проєкту ми не отримали підтримки держави, тому виносимо його на «Спільнокошт».

Радію тому, що стартувала серія «Книжкові мандри» — історії сучасних українських письменників із різних регіонів України про сучасних дітей. Уже вийшли дві книжки: черкаської письменниці Анни Григорович «Три дні з життя Єви» та одесита Валерія Пузіка «Делфі» та чарівники». Восени на книжкових полицях з’являться «Ютуб моєї Ба» харків’янки Юлії Баткіліної та «Як розлюбити абрикоси» одесита Дмитра Журавля. Книжки ілюструють талановиті українські художники.

Але найбільший наклад цього року мав оновлений «Порадник молодшого школяра», яким я теж пишаюся.

— Чи бували ситуації, коли ви ставили на якусь книжку, а вона не вистрілювала?

— Так. Таке трапляється навіть із серіями книжок. Але це життя, і ніколи не можна бути впевненим ні в чому на 100%. Кожен має право на помилку. Видихаємо та йдемо далі.

«ЗАРАЗ ФОРМУЮТЬСЯ ІНШІ БІЗНЕС-МОДЕЛІ КНИГОВИДАННЯ»

— «АССА» — невелике дитяче видавництво. Яке ваше місце на ринку? Чи намагаєтеся ви конкурувати з великими видавництвами?

— У 2020 році багато видавництв отримали державну підтримку, яка розподілялася залежно від частки на видавничому ринку в 2019 році. З’ясувалося, що ми входимо у двадцятку видавців України. А щодо жорсткої конкуренції, змагань, цінових війн... Засновники нашого видавництва — жінки. Жінки не дуже люблять воювати. Шлях до сердець читачів можна знайти більш гуманними шляхами.

— Як змінила пандемія український книжковий ринок — ваші спостереження.

— Пандемія змінила світ, і наш книжковий ринок не виняток. По-перше, пандемія змінила поведінку покупців: вони стали частіше купувати в інтернет-книгарнях та майже перестали ходити до звичайних. Для книжкових магазинів це є величезною проблемою. По-друге, люди менше грошей витрачають на книжки.

Декілька видавництв зникли з ринку, на жаль, назавжди. За логікою, має зростати ринок електронних книжок, але в Україні це зростання гальмує шалене піратство та відсутність сталої звички навіть освіченого населення платити за електронний контент.

Дехто з авторів під час пандемії спробував стати «сам собі видавцем», і це спрацювало. Можливо, зараз формуються якісь інші бізнес-моделі книговидання. Але в цілому ситуація виглядає жахливо. Сподіваємося, що держава знайде кошти на впровадження прийнятої стратегії розвитку читання на 2021—2025 роки «Читання як життєва стратегія», розробленої Міністерством культури та УІК.

«ПОРЯТУНОК ТРЕБА ШУКАТИ САМИМ»

— Слоган видавництва — «Більше ніж книги». Це про те, що книга має бути «вау», щоб зацікавити сучасного читача? Чи про побудову читацької спільноти й інтерес до читання?

— Дуже важливо, аби сучасна книга могла стати приводом до спілкування між однодумцями. Коло людей, які читають книжки, на жаль, зменшується. Ми стаємо «білими воронами». Дуже важливо, щоб діти відчували, що читати — це модно, круто, престижно. Ми почали потужну маркетингову кампанію ще під час старту «Котів-вояків» — підтримується окремий лендінг, є групи в різних соціальних мережах, є Вікі та фендом (відкрию таємницю — їх ведуть фанати серії, а не видавництво), під час книжкових подій ми організовуємо зустрічі читачів з перекладачами, художниками, редакторами. Цього року ми робили великий онлайн-квест, у якому грали понад 100 читачів одночасно в 11 командах.

Ми зменшуємо дистанцію між видавництвом та читачем, між автором та читачем, додаємо ігровий компонент до навчальної літератури, наші книжки «звучать» та оживають завдяки QR-кодам. Ми шукаємо нові моделі спілкування з читачами та нові технології роботи над книжками.

— Якщо помріяти: за якою моделлю ви вважаєте потрібно розвиватися Україні у сфері книговидання?

— У мене була можливість уважно стежити за книжковими ринками Польщі, Німеччини та Росії. На жаль, жодна з цих моделей неможлива в Україні. Ми — бідна країна. Треба це визнати. Гарно структурованого польського ринку за підтримки світових брендів у нас не буде. Розмір нашого книжкового ринку не цікавий нікому з великих світових гравців, за винятком, хоч як це жахливо, росіян. Але там, здається, не економічні причини. Тому порятунок треба шукати самим. Дуже прикро стає, коли дізнаєшся, що, наприклад, грузинські чи литовські видавці можуть отримати кредит під 1-2% річних та видати книжку.

У книжковому бізнесі працюють незвичайні люди. Я дуже поважаю і пишаюся своїми колегами по цеху. Це потужний інтелектуальний, культурний та творчий потенціал нашої країни. Якщо їм не заважати та трошки допомогти, українське книговидання буде мати майбутнє.