Колекціонер ритуалів

Новинка від письменника Сергія Грабаря — книжка «Ритуал» (видавництво «Ярославів Вал»). Чималий том можна трактувати як вибрану малу прозу відомого автора.

Перше, що впадає в око, коли читаєш оповідання, новели Грабаря чи твори, означені упорядниками як етюди, — це їхня сповідальність. Практично все у «Ритуалі» сказано від першої особи, сказано в порядку самопредставлення. Такий спосіб письма насправді далеко не найпростіший, бо вимагає особливої уваги, стриманості, щоб не написати чогось зайво-необов’язкового (перша особа ж бо так і провокує!), але Сергій Грабар виявляє себе послідовним і наполегливим прихильником лапідарності, небагатослів’я.

Герої його текстів — часто постаті, що лишили помітний слід в історії світової культури, духовності, просто в історії. Від князя Олега до Ірода чи знаменитих волхвів. А й там, де в центрі твору опиняються персонажі «попростіше», вони все одно так чи сяк зачіпають ключові культурні вузли цивілізації, здається, без цього не обходиться жодна річ із книжки «Ритуал». Тому Сергій Грабар постає тут таким собі колекціонером, що збирає у своєму приватному музейчику важливі образи, слова і книжки.

Що ж відбувається в цьому антикварному просторі? Насправді, цілком живі та позбавлені стереотипної пилюки речі. В одному оповіданні тривають життєві любовні пригоди (хоч і пригоди — якесь не зовсім доречне слово, там усе якось спокійніше) жінки, якій випало опинитися серед трагічних перипетій української історії ХХ століття. В іншому — оповідач ділиться своїми першими яскравими юнацькими еротичними враженнями (як можна зрозуміти, еротичний аспект є дуже важливим для цього письменника). Є чоловік, який переживає особливий внутрішній досвід під час масажу. І, звичайно, є згадані вже історичні чи легендарні постаті з їхніми історичними чи легендарними вчинками, які вони пояснюють і обмірковують для читачів «Ритуалу». Але всюди і завжди герої Грабаря переживають по-справжньому екзистенційні, зламні, визначні моменти, їх усвідомлюючи та вписуючи у свої духовні пошуки (в доволі широкому, ясна річ, розумінні). Гадаю, саме це і визначає глибинний сенс назви — «Ритуал».

Одним із найважливіших мотивів книжки є співпереживання. Це авторська стратегія: спробувати відчути свого персонажа, а потім навіяти це відчуття читачеві. Звідси психологізм книжки. Мабуть, звідси ж походить і її виразна, підкреслена ліричність. Аж до того, що декотрі твори наближаються до жанру поезії у прозі. Так само «Ритуалу» притаманна патетика. Всі ці риси разом створюють своєрідну емоційну атмосферу, характерну саме для творчості Сергія Грабаря. Напевно, саме її сприйняття чи несприйняття і визначить прихильне чи неприхильне ставлення до книжки кожного окремого читача.

Це можна порівняти з музичною темою, яка в лічені секунди надає характер і обличчя музичному твору. До речі, музика — теж важливий мотив книжки «Ритуал», її у текстах Сергія Грабаря ви зустрінете чимало.