Коцюбинський і літературна мапа

Із 22 по 24 травня у Вінниці тривав перший Міжнародний фестиваль оповідання Intermezzo (Intermezzo Short Story Festival), як зазначали організатори курсивом — «Історії, розказані літературою та кіно». Протягом трьох днів учасники фестивалю, закордонні гості та нечисленні відвідувачі зустрічалися на різних локаціях, розташованих у центрі міста — кінотеатрі, галереї, садибі-музеї, книгарні, теплоході, у бібліотеці імені Крупської — і брали участь у літературних та кіноподіях.

Intermezzo — одне із найвідоміших оповідань Михайла Михайловича Коцюбинського («наш МихМих», як називають його вінничани), що входить до шкільної програми та розповідає про людину, яка втомлюється від міста й тих проблем, що на неї тиснуть, і тікає до природи. Усі розмови протягом фестивалю так чи інакше зводилися до Коцюбинського, що й не дивно — навколо цього автора та його 150-ти річного ювілею й почався рух. У своїй масі як автори, так і гості зізнавалися, що давно не перечитували класика, але фестиваль усе ж спонукав взяти до рук збірочку оповідань. Багато письменників побували у місті вперше — якби не Intermezzo, то невідомо чи випала би нагода подивитися єврейські квартали та супервідомий (яким здебільшого і славиться Вінниця) «рошенівський» фонтан.

Більшість подій була безплатною, але найдоступнішим для широких мас видався проект «VIN. Нова епоха Відродження» — серія колажів VINNYTSYA, розміщених на великих чорних тумбах на майдані Незалежності перед міською радою і присвячених відомому художнику-кубісту Натану Альтману (який свого часу намалював портрет Анни Ахматової). Проект розкриває маловідомі факти про Вінницю й видатних вінничан.

«Михайло Коцюбинський народився на Вінничині...» — повідомляє жіночий голос у громадському транспорті. Під’їжджаємо до зупинки біля садиби-музею класика, де була одна із фестивальних локацій. Музей виступив як один організаторів фестивалю. У саду Коцюбинського на сцені просто неба відбувалися представлення, українські автори читали свої тексти, зокрема «ланцюгову реакцію» запускали Олег Коцарев, Юлія Стахівська, Олексій Чупа, Вікторія Амеліна та Олексій Шинкаренко. Читання пролунали настільки гучно, що жителі сусідніх будинків навіть приходили скаржитися на таку «всюдисущість» літератури, що проникала в їхні оселі, крізь зачинені вікна.

«Вишенькою на торті» фестивалю була медіа-вистава Il Caprese, присвячена італійським враженням Михайла Коцюбинського, що складалась із уривків листів письменника до дружини та коханки, творів, візуального ряду — відеоарту зі світлинами літератора того періоду. Вистава у постановці Ярини Груші відбувалася за участю ведучого радіо «Аристократи» Данила Хомутовського, із музичним оформленням Антона Дегтярьова, відеоартом Світлани Рейніш. У червні дійство покажуть і в Києві.

Ще однією родзинкою Intermezzo стали благодійні читання і прогулянка на теплоході «Микола Пирогов» річкою Південний Буг за участю Оксани Забужко. Вдалося зібрати понад 2000 гривень. Письменниця відзначила унікальність фестивалю, зауваживши, що сьогодні відбувається переорієнтація світової літератури, яка досі не вважала оповідання пріоритетним жанром. Так, «градусник», який вимірює температуру у світовій літературі, — Нобелівська премія — два роки тому відзначив Еліс Манро, канадську письменницю, яка працює виключно із оповіданнями, після чого фокус уваги читацької та літературної спільноти змістився на малу форму. «Формат оповідання — для інформаційно затурканого читача, — відзначила авторка. — А фестиваль малої прози — ось чим Вінниця може засвітитися на літературній мапі світу». Забужко зізналася, що Коцюбинський належить до авторів, якими радше захоплюєшся, аніж любиш. Ідеться про апатичну виваженість, точність слів і формулювань, жорсткий естетизм письменника, клопітку роботу над анатомією зла: «Коцюбинський розписав усю партитуру ХХ століття, а ми сьогодні платимо за непрочитаність цієї партитури». Літераторка прочитала найдосконаліше, на її думку, оповідання класика — «Подарунок на іменини».

Програмні події фестивалю оберталися довкола теми «Життя у посттравматичному просторі». Про свій досвід відчуття наслідків Балканської війни говорив найпопулярніший боснійський та хорватський письменник Міленко Єргович: «У моїй війні не було нічого епічного, великого, масивного, колективного. Та війна була маленькою». Зокрема у розмові йшлося про збірку оповідань «Сараєвські «Мальборо» (яка в українському перекладі увійшла до видання «Історії про людей і тварин» від видавництва «Темпора»), де автор змалював нормальні життя у ненормальних обставинах. Доповнювали балканську програму і фільми з циклу «Екс-Югославія: примирення» Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays. Важливим у цьому ключі був і літературний перфоманс Алевтини Кахідзе «Дзвінки із Жданівського цвинтаря», побудований на текстах-телефонних розмов. Цвинтар тривалий час залишався єдиним місцем у Жданівці (Донецька область), де було покриття мобільного зв’язку. Після перфомансу А. Кахідзе розповіла: «Насправді, героїня цього твору — моя мама. Вона у Жданівці. Сьогодні телефонувала їй — продає на ринку квіти та овочі. Однак я не пишу про свою матір, я пишу про вигаданого персонажа — Клубніку Андрєєвну».

Фестиваль запам’ятався не лише читаннями й розмовами про літературу, а й кінопрограмою: відреставрованою версією фільму «Тіні забутих предків» Параджанова, знятого за мотивами твору М. Коцюбинського, і присутністю спеціального гостя — польського режисера Кшиштофа Зануссі, який представив фільми «Чуже тіло» і «Серце на долоні».

Однак, попри публікації в ЗМІ і попри те що фестиваль відбувався за підтримки Вінницької міської ради (уривки із творів Коцюбинського ще кілька місяців тому можна було почитати на зупинках), здавалося, що про перший в Україні фестиваль малої прози знали лише власники таємничих фестивальних бейджиків «організатор» / «волонтер» / «учасник» / «преса» на рожевих шнурочках, а решта міста — переймалася життям за маршрутами «гуляння, поки хороша погода» та «Вінниця-туристична». Фестиваль Intermezzo поєднав у своїй програмі різні жанри і теми, але чи зміг донести усі свої «месиджі» — питання. Втім, можна сміливо прогнозувати, що впродовж наступних років Вінниця стане ще одним місцем, куди підготовлена, спрагла до розмов і подій аудиторія зможе приїжджати на кілька днів.