«Лабораторія» ідей

«Книжковий Арсенал» уже протягом багатьох років є «лабораторією» ідей, де кристалізуються важливі тези, що потім отримують різні формати розвитку. Для когось фестиваль стає імпульсом до зацікавлення певною темою, інших же він спонукає до віднайдення напряму для подальших досліджень, а чимало ідей реалізуються надалі у спільних проєктах... Цей ювілейний, десятий, «Книжковий Арсенал» не став винятком і був сповнений численних подій з різноманітних сфер, про деякі з них і йтиметься далі.

«ЦЕ ВАМ ДЯКУЮ»

Знаковою подією цьогорічного фестивалю стала презентація книжки Дайви Ульбінайте «Велика президентка маленької країни. Історія Далі Грибаускайте» за участі  легендарної президентки Литви Далі Грибаускайте. Як розповіла авторка, у виданні йдеться про те, якими подіями жила Литва, які труднощі їй доводилося долати й завдяки чому вдалося досягти тих цілей, які країна поставила перед собою. З книжки також можна дізнатися про лідерство на основі цінностей.

Напевно, навряд чи на якійсь з подій цьогорічного «Книжкового Арсеналу» була така ж тепла атмосфера, як на цій презентації. А хіба могло бути інакше, адже українці завжди з вдячністю згадують допомогу президентки Литви. «Завжди коли я приїжджаю в Україну й зустрічаю людей, усі однаково починають говорити зі мною — кажуть мені «дякую». І я усім однаково відповідаю: «Це вам дякую. Тому що це ви, українці, боретеся за свою країну, сидите в окопах, які обстрілюються, боретеся з тими, хто розкрадає вашу країну. І коли я бачу, що ви так хочете захистити свою країну, що ви хочете створити нову, процвітаючу Україну, тоді це просто мій обов’язок, обов’язок кожного керівника, допомогти Україні. І зовсім не важливо, хто буде у влади, я працювала з чотирма вашими президентами, завжди реакція була одна: якщо українці будуть знати, куди вони йдуть і боротимуться за себе, ми завжди будемо вам допомагати», — запевнила Даля Грибаускайте.

Говорили на різні теми, зокрема й політичні. «Ми, менші країни, можемо собі дозволити більше, відкритіше говорити. Тому що ми не маємо ноші геополітичної відповідальності... — зауважила Даля Грибаускайте. — Маленькі народи можуть говорити голосніше, яскравіше, агресивніше. Тому що за нами — тільки ми самі». А на запитання, чи не було страшно йти в президенти, Даля Грибаускайте відповіла: «Я ішла на президентство тільки тому, що Литва падала в яму економічної кризи 2009 року. Я була міністром фінансів, Європейським комісаром з фінансового програмування та бюджету й вважала своїм обов’язком допомогти країні у складній економічній ситуації. Тільки обов'язок був у голові. А на другу каденцію я вирішила піти тільки тому, що відбулася окупація Криму. І вся ситуація в Східній Європі стала нестабільною і небезпечною. Тільки маючи мотивацію, чесній людині можна йти на такі позиції. А часу на боятися чи не боятися просто не було. Про це не думаєш. Ідеш і робиш».

Водночас, хоч які теми зачіпали б, вдячність була лейтмотивом розмови. Особливо зворушливим був момент, коли запитання вирішив поставити ветеран російсько-української війни: «У мене питання одне, але передусім я хочу подякувати за порятунок. Особистий порятунок і порятунок хлопців, яких я знаю, яких кілька сотень... І ви подали нам цю руку, ми це пам’ятаємо й будемо передавати далі — дітям, онукам... Саме ваші військові літаки приїхали за нашими хлопцями, які отримали поранення в Іловайську». У відповідь Даля Грибаускайте розповіла, що дуже цінує подарунок, який отримала від ветеранів — каску, що розфарбована в жовтий і блакитний кольори.

ПОТЕНЦІАЛ ДІАЛОГУ КУЛЬТУР

Солідарність — поняття, яке було присутнє у багатьох подіях цьогорічного фестивалю. Це й акція «Листи з-за ґрат», коли відомі українці (Наталя Сумська, Тарас Цимбалюк, Ольга Духніч, Римма Зюбіна, Тарас Тополя) читали листи в’язнів Кремля. Це й заходи для висловлення підтримки білоруському народу — читання текстів з Білорусі та України Юлією Цімафєєвою та Іриною Цілик, поетичні читання «Вірші свободи з Білорусі», «Берег волі» — міжнародна літературно-музична акція на підтримку Білорусі; обговорення книжки «Ми прокинемось іншими: розмови з сучасними білоруськими письменниками про минуле, теперішнє і майбутнє Білорусі».

Уже традиційно окремою темою є обговорення книг, у яких ідеться про національні меншини. Зокрема, на фестивалі було представлено аудіокнигу «Світи. Народи. Історія кримських татар». Її готують на основі фундаментального чотиритомного видання доктора історичних наук, професора Валерія Возгріна. Було обрано фрагменти (загалом понад 700 сторінок з 3300 сторінок чотиритомника), у яких ідеться про ключові події кримськотатарського й українського народів. Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров зазначив: «Найголовніше, чого нам зараз не вистачає, це глибокого усвідомлення українцями, хто ми є і куди йдемо. І це можна здійснити тільки дуже ретельно знаючи власну історію. Історія кримськотатарського народу — невід’ємна від української історії. І це не просто пафосні слова. Треба дуже добре знати історію взаємовідносин наших народів, аби бути впевненими в тому, що ми століттями були разом. Різні періоди — різні відносини, але ми справді були сусідами, які намагалися розвиватися одне з одним поруч... Ця величезна робота одночасно вирішує як мінімум два завдання: допомагає кримським татарам усвідомлювати себе й етнічним українцям усвідомлювати себе, і разом розуміти цінність української держави». Планується, що ця аудіокнига стане початком для перекладу й видання усіх чотирьох томів праці. Крім того, на «Книжковому Арсеналі» відбулася і презентація книжки Ісмаїла Гаспринського «Молла Аббас. Вибрані літературні твори», яка стала четвертою у серії «Кримськотатарська проза українською».

Також було презентовано видання «Шлях до ромів» — антологію малої прози українських авторів, в тому числі ромського походження. У 19 прозових текстах ідеться про життя в полікультурній громаді, згуртованість, взаємоповагу й толерантність. Історикиня Наталія Зіневич розповіла про величезний потенціал діалогу культур і наголосила на потребі популяризації спадщини національних меншин. «Коли ми говоримо про ромську мову, літературу, культуру загалом, цей дискурс настільки фрагментарний нині в Україні, що формат антології може стати тим майданчиком, який дозволить створювати короткі формати, діалогові практики. Саме так і сталося з цією книгою, яка потім переросла в окремий додатковий культурологічний проєкт CultuROM».

МОЖЛИВІСТЬ РОЗШИРИТИ КНИЖКОВІ ГОРИЗОНТИ

Не менш важливою є і підтримка тих, завдяки кому українські ідеї звучать усіма мовами світу — перекладачів з української мови. Під час «Книжкового Арсеналу» відбулася розмова письменниці, перекладачки й публіцистки Софії Андрухович і перекладачів її роману «Амадока» на хорватську мову (Дарія Павлешен, Ана Дуґанджіч) й чеську (Петр Каліна). Зокрема, Дарія Павлешен розповіла, що коли перекладає текст, то дивиться на нього двома поглядами, а саме: «Що в ньому є екзотичним, незрозумілим, а другий — що в ньому є універсальним. Ідеї є цим універсальним, тому їх треба змогти зловити. Найголовніше перекласти саме це». Водночас потрібно добре попрацювати і над тим, аби пояснити іноземному читачу українську дійсність. «Для чехів українська література та історія — поки що екзотичне явище», — поділився Петр Каліна. Наприклад, пояснення потребує те, хто такий Сковорода, Зеров чи неокласики.

Традиційно «Книжковий Арсенал» — це й чудова можливість розширити власні книжкові горизонти. Зокрема, на цьогорічному фестивалі таких місточків до різних культур було побудовано чимало й у різних форматах. Наприклад, у межах спеціального проєкту «Україна—Шотландія: літературний проєкт співпраці» відбулася низка подій, зокрема «Тексти, закорінені в місця. Поетична мапа Шотландії та інші історії про географію». Відбулися дискусії ««Лідана»—«Букрек»: румунсько-українськими літературними стежками», «Сучасна література китайською: нові імена для України, культові — для Азії», «Що ми не знаємо про латиноамериканський бум». Крім того, презентували й антологію сучасної німецькомовної поезії зі Швейцарії, а також поговорили про суголосність жіночих образів у австралійській та українській літературі. А в межах спеціальної підліткової програми провели подію «Ми дотепер: спільна та особиста історія в коміксах Литви та України».

ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ ВНУТРІШНЬОГО СПОКОЮ

Різноманіття книг настільки велике, що важко й охопити: великий спектр художньої літератури, зокрема, ветеранської, нонфікшену — від життя фешн-індустрії і особливостей української кухні до історичних праць (наприклад, «Українські світи Речі Посполитої» Наталі Старченко), арт-буків, дитячої літератури. А ще й музична програма, чотирнадцять виставкових проєктів, нагородження переможців конкурсу «Найкращий книжковий дизайн–2021»...

Серед нехудожньої літератури хотілося б згадати презентацію книжки «Бунтарки. Нові жінки і модерна нація». З кількох причин. Не тільки тому, що в ній вміщено дванадцять історій про українських письменниць, які порушували питання про статус і права жінки у своїх текстах. А й тому, що ця книжка дає змогу з іншого боку поглянути на власну історію і відчути цей неймовірний потенціал українців. Чого варта лише історія Софії Яблонської з її  мандрівками! Заслуговує на увагу й постать Надії Суровцевої. Зокрема, маловідомим є той факт, що вона закінчила філософський факультет Віденського університету, а її дисертація була на тему «Богдан Хмельницький та ідея української державності» (здобула 1920 року ступінь доктора філософії). Під час роботи у Міжнародній жіночій лізі миру і свободи вона об’їздила значну кількість країн, а коли повернулася в Україну, була арештована й майже 30 років пробула в таборах, лишивши нам спогади про цей період. Грицько Григоренко (справжнє ім'я — Олександра Євгенівна Судовщикова-Косач) була однією з перших жінок-адвокаток. А Олена Пчілка була урбаністкою, писала про життя у Києві, Гадячі, інших містах і описувала українських аристократів і аристократок. І це лише невелика частина відкриттів, що чекають на вас у цій книжці.

На завершення, наведемо кілька цитат письменника Тараса Прохаська (з презентації книжки «Бо є так»). «Читання подібне на музику, тому що так чи інакше, яким би не був IQ, якою не була б швидкість сприйняття, але все одно у прочитанні кожного тексту задіяний наш внутрішній голос. Слово звучить нашим голосом... воно повинно відповідати нашому ритму. Тому що кожен з нас перебуває у своїй вібрації. І щастя читача полягає в тому, коли є максимальний збіг, коли ти відчуваєш цю всю музику того тексту, як ту, яка найбільше відповідає твоїй музиці. Але є й інше читання, більшого напруження, коли ти вступаєш у діалог з музикою чужого тексту й сам собі переводиш цю тему на свої ритми... І про таке мені йдеться, — розповідає Тарас Прохасько, а пізніше, на питання, як ми можемо змінити Україну, відповів: — Тепер я переконаний у тому, що найбільше, що ми можемо зробити одне для одного, для себе й України — це дбати про своє ментальне самопочуття. І література є одним із способів підживлення. Мені здається, що онтологічне, питання сенсу, буття, є в цей момент важливішим, ніж соціологічне, політологічне. Потрібно добре почувати себе, щоб далі говорити про якісь інші речі. І я дуже хотів би, щоби те, що я пишу, мало ефект заради внутрішнього спокою. Спокій — це не є пасивність, відмова, втеча. Це просто впевненість у потрібності й вартості свого існування, яке би воно не було».

Нагадаємо, що оскільки цьогорічний фестиваль відбувався у змішаному форматі (онлайн і офлайн), запис деяких подій можна подивитися в Інтернеті. А щоб наснажити себе глибокою аналітикою і переосмисленням минулого, що важливе для розуміння сьогодення, замовляйте книжки «Дня» на сайті: https://day.kyiv.ua/uk/library